26 глава

*Вероніка
Ми з Марком повертаємось до решти .Разом смажимо картоплю .
—А давайте розказувати страшилки. —Пропонує Мія .
—Давайте.—Підтримую її я .Люблю я ці страшні історії .—Я знаю одну історію пов'язану з озером Несамовите ,воно ,до речі ,не далеко від нас зараз знаходиться .Розказати ?
—Так .—Хором кажуть хлопці .Ми всі разом сідаємо ближче до багаття і починаємо смажити на ньому маршмелоу .
—Слухайте уважно .Давним-давно в одному карпатському селі жила одна дівчина.Ім'я її точно ніхто не пам'ятає ,але була вона красунею і розумницею .І от одного дня ця дівчина закохалась в парубка з їхнього села.Та кохання виявилось не взаємним .Дівчина дуже страждала через це і одного дня вона пішла до цього озера .Вона дуже довго плакала на березі ,поки води озера її не забрала до себе .Тепер вона живе на його дні і затягує в нього подорожніх ,думаючи ,що це її коханий .Всі місцеві чоловіки стараються вночі не ходити біля озера ,щоб не попастись в її руки .Кажуть ,що вночі навіть з озера чути чийсь плач ...А врятувати хлопця зможе лише одне —звук трембіти.Тому ні за яких обставин не потрібно йти на це озеро ,а особливо самому і в пізню пору.—Дивлюсь на зосереджені лиця своїх читачів. Тільки Марк усміхається .
—А я вважаю ,що все це дурниці .Легенда лише ,щоб заманити туристів .
—Ну це твоє право так думати ,але я чула ,що там вже багато молодих хлопців потонуло .—Підтримує мене Анька .
—Ну ви як хочете ,але я в містику не вірю.—Впевнено каже хлопець .
—Гаразд ,не будемо про це .—Каже Остап. Ми починаємо говорити про щось своє .Я з дівчатами обговорюємо моду ,а хлопці говорять про хокей .Час пролітає непомітно .
—Ми відлучимось на декілька хвилин. —Каже Олег від імені хлопців .
—Добре .—Відповідаємо з дівчатами .
—А ви чули останні чутки про Лізу ?
—Які ?—Запитую ,бо нічого не знаю .За соц .мережами я її не слідкую ,а бачимось ми лише в універі і то вона рідко там появляється .
—Мені Настя казала ,що Лізка переїжджає в Канаду , НАЗАВЖДИ .—Каже Мія .Я трохи в шоці .Сиджу і переварюю інформацію.
—Та нехай їде .Нам тільки легше стане. —Каже Аня. Я схвально киваю головою .
—Як навчив мене один гуцул :"Баба з воза —коням легше ".—Починаємо сміятись .
—А якщо чесно ,то я трохи в шоці .—Продовжує Смирнова .—Невже така сильна любов з Тимурчиком закінчилась?
—Можливо ,вони разом їдуть ?—Запитую .
—Не знаю .—Знизує плечима Мія .—Думаю ,що ні .Я бачила їх на минулому тижні в якомусь кафе. Здається вони розійшлись ,бо я бачила ,як Ліза виходила з кафе і при цьому лаялась на Тимура. Той не витерпів ,теж її обізвав і вони розійшлись в різні боки .
—Хах .А мені їх і ніскілечки не шкода. Вони такі погані люди,що заслуговують лише на таке. —Каже Анька .
—Давайте вже не будемо про них .В нас що інших тем для розмов немає ?
—Мабуть ,ти права .—Каже Мія ,а тоді обертається .
—А де ділись хлопці ?Вже темніти почало .—Озвучує мої думки Аня .Всі знизуємо плечима .Квадроцикли на місці .Де вони могли подітись? Піднімаємось з дівчатами і проходимо трохи .В лісі вроді не видно.
—Остап !—Кричить Мія ,та ми чуємо лише відлуння.
—Марк !Олег !—Знову тишина.Йдемо метрів зі 100 ,але нікого не знаходимо ,тому вирішуємо повертатись до багаття .Дістаю зі своєї кишені і набираю Гавриленка .
—Блін ,тут немає зв'язку. —Кажу .
—В мене також .—Одночасно кажуть дівчата. 
—І що будемо робити ?—Вже з легким хвилюванням запитую .
—Не знаю .—Анька схрестила руки на грудях і похитала головою .
—Можливо вони загубились ?—Не сміливо каже Мія. 
—Ну Марк точно міг .Він тут вперше...Надіємось ,що вони десь недалеко. Давайте потушимо багаття ,зберемо всі речі і підемо їх шукати. —Пропоную я .
—Давайте ,а то скоро ніч настане. 
—А що будемо з квадроциклами робити ?—запитує Мія .
—Там далі ліс ,дороги немає .Пропоную їх тут залишити ,знайдемо хлопців і повернемось по них .
—Ок. —Швидко все збираємо і йдемо на пошуки .Чим дальше сонце заходить за горизонт ,тим страшніше мені стає. Шукаємо по лісі ,та ніякого результату. Тільки побачили сову і жодної живої душі. 
—Дівчата ,а в вас є фонарики ?—Запитує Мія .
—Ні .—Відповідаю .—Звідки ж вони в нас ?Включайте на телефонах.—Включаємо і освічуємо дорогу. 
—Мені вже страшно .—Тремтячим голосом каже Мія .Я не з лякливих дівчат ,але розумію ,що залишатись в лісі та ще й в ночі небезпечно .Беремось з дівчатами за руки ,щоб не було так страшно .Чую якийсь звук .Мія починає пищати. Мені теж стає стрьомно .
—Дівчата ,спокійно .То ,мабуть ,гілка .—Заспокоює нас Аня ,хоча в її очах теж вбачається страх .Рука в дівчини повністю мокра і я це добре відчуваю ,а Мія взагалі ціла дрижить. 
—Швидко біжимо звідси.—Тихо каже Мія і ми покірно йдемо за нею .Чуємо ще один хрускіт гілки. Серце втікає в п'ятки .Навіть не озираємось і біжимо ,бо стає не до жартів. Не знаю доки ми бігли ,але зупинились лише на якійсь галявині .Ми вибігли з цього клятого лісу. Але куди нам далі ?Йдемо прямо ,переводимо подих .Піднімаю очі до гори і бачу небо ,яке повністю вкрите зірками. 
—Надіюсь ,що з хлопцями нічого не сталось. —Тихо кажу .Подруги занепокоєно махають головами. 
—Ми вже самі не знаємо де знаходимось .Можливо ,вони нас теж шукають .
—Можливо. —Опускаю голову до низу .Ноги вже так сильно болять .
—Дівчата ,а пам'ятаєте ми про озеро говорили.  —Пригадує Мія. 
—Ну так .—Кажу я .
—Можливо ,хлопці вирішили до нього піти?—Висуває допущення Мія .
—Блін ,я ж казала ,що воно недалеко від нас ,але воно ще й як далеко. Вони б до нього точно не дійшли. 
—Зв'язок тут не ловить ,а з географією в цих трьох явно проблеми. Можливо ,вони ще досі шукають те озеро ?
—Або вже знайшли ....—Тихо кажу до дівчат і ми піднімаємо погляд .Бачимо наших хлопців ,які сидять на березі якогось невеличкого озера і про щось мило розмовляють .
—А най би їм добре було .—Злиться Анька .—Ми за них хвилюємось ,а вони тут собі теревені розводять .Зараз я їм як покажу .
—Тихо зупиняю подругу .Ховаємось за кущем .—Тс...—Прикладаю палець до губ .—Давайте провчимо їх .—Пропоную .
—Як ?
—Настрашимо.—Спокійно відповідаю і дістаю свій телефон .Інтернет тут ловить. Знаходжу в Інтернеті якесь жахливе відео ,де Мавка лякає людей .В нас з собою була колонка і я підключилась до неї .Включила звук на повну .—Ну що хлопці ,зараз вам не буде так весело. Включаю відео ,а ми з дівчатами тихо притаїлись в кущах .
—Ууууу...—Бачимо ,як хлопці одразу піднялись з своїх місць і почали оглядатись. Ледь стримуємо усмішки. —Хто ви такі ,що посміли потривожити мене ?—Злісно лунає голос з колонки. Хлопці з острахом переглядаються .
—Да ну нафіг .Не може бути .—Чую голос Марка .
—Зараз я вам покажу !—Каже та .Чути моторошні звуки на фоні. 
—Бляха ,пацани ,а якщо це справді та утоплена дівчина ?Я не хочу помирати .—Чуємо перестрашений голос Олега. 
—Все ,я вас не відпущу !—Продовжує Мавка ,а хлопці як ошпарені біжуть від берега .
—Я не маю трембіти .—Чуємо голос Остапа.
—Тепер ваші душі належать мені !Ха-ха-ха!—Хлопці переглядаються .Що ?Страшно їм ?
—Ем ,ми більше так не будемо. Дівчино ,відпусти нас. В нас свої дівчата є .—Говорить з псевдо-утопленицею Марк. Ми з дівчатами не витрмуємо і виходимо зі схованки. Хлопці одразу нас помічають .
—Про дівчат вони бачте згадали .—Обурюється Аня. 
—То це ви ?—Здивовано запитує Остап .
—Ми !Ми !—Каже Мія і демонстративно виключає колонку. Хлопці з полегшенням видихають .
—Хіба так можна лякати ?—Запитує Марк ,а я зараз просто ледь стримуюсь .
—Це ви нас питаєте ?!Ми вас вже стільки часу шукаємо !Ви хоч подумали про нас ?Ми ж переживали !—Таки не витримую .Схрещую руки на грудях і прискіпливо оглядають їх .
—Вибачте ,ми просто хотіли подивитись на те озеро ,а ви так про щось мило говорили ,що думали ,ви навіть не помітите нашої відсутності. Трохи не розрахували час .—Оправдовується за всіх Олег .
—Я зараз як силу не розрахую ,ти в мене будеш знати ,що таке з'їдати мої останні нерви !—Обурюється Анька і б'є Олега по плечу .—Безсовісний. 
—Ну вибачте ,ми більше так не будемо. —Каже Остап. Марк підходить до мене .Демонстративно відвертаюсь .Я так переживала ,а вони собі тут просто сиділи. Хіба так можна ?
—Ну ,мала ,пробач .—Каже мені на вухо і цілує в щоку .Я відходжу крок назад .
—Не пробачу .—Спокійно кажу .
—Все ,розборки будь в готелі ,а зараз швидко додому ,бо вже ніч .А ми зараз блукаємо одні в горах. —Схвально киваю на слова Ані і ми йдемо .З Марком намагаюсь тримати дистанцію ,бо я все ще ображена .Нехай знає .
—Тобі холодно ,одягни мою куртку .—Хлопець підходить ближче і каже мені. 
—Ні.—Сухо відповідаю і намагаюсь вирватись вперед,але хлопець ловить мене за зап'ястя і розвертає обличчям до себе .
—Нікусь ,пробач .
—Ні .—Таки виривають і йду біля дівчат .Хлопці просять пробачення ,та ми їх просто ігноруємо .Йдемо до квадроциклів .Знову блукаємо по лісу .Чую якийсь звук .
—Дівчата ,ви теж це чуєте ?
—Так .—Тремтячим голосом каже Мія .—Ой ,мамочки .А якщо це вовккк ?—В самої колінки починають тремтіти .Чуємо ,що хтось до нас наближається .
—Бляха...—Відходимо назад .Впираюсь спиною в міцні груди Марка .Ледь не падаю ,та він вчасно мене ловить .Хрускіт гілки і Мія вже опиняється на руках в Остапа .Вона дуже всього боїться .
—Ааа...—Пищить вона. 
—Мія тихо ,ти нас видаєш .—Каже їй Анька .Стоїмо на місці ,щоб не привернути уваги .Марк бачить мій страх і ніжно обіймає за талію.Хоч я й  ображена ,та зараз не час для розбірок. Це справді може бути якийсь вовк чи навіть ведмідь .
—Ніко ,не бійся .—Бере мене за руки і розвертає до себе .Чуємо ще один хрускіт .Обретаємось і бачимо перед собою переполоханого зайця. На мить він з'явився перед нами ,а потім знову скривається в кущах .З полегшенням всі видихаємо .
—Яка я рада ,що це не вовк .—Каже Мія і злазить з рук свого хлопця. —А на тебе я все ще ображена .—Звертається вона до Остапа. Знову йдемо з дівчатами разом ,а хлопці сміються з цієї ситуації .Доходимо до квадроциклів .Втомлено сідаю на один із них .Марк сідає спереду.Міцно тримаюсь за його спину ,бо в іншому випадку впаду. Той їде швидко ,бо дорога досить далека ,а на дворі вже ніч .Я ж час від часу поглядаю на зірки і згадую наші сьогоднішні пригоди .Коли бачу наш готель ,то з полегшенням видихаю .
—О Господи ,ми живі .—Каже стомлена Мія ,коли ми злазимо з квадроциклів. 
—Ура !—Кажу я .Веселий деньок в нас вийшов .
—Всі спати .—Каже Анька і ми схвально киваємо головою .З останніх сил піднімаюсь в наш номер .Дивлюсь в дзеркало і бачу там якесь брудне нещастя ,яке цілий день блукало по лісу .Хочеться ,чи ні,а в душ сходити ще потрібно.  Беру рушник і йду .Стаю під холодний струмінь води і заспокоююсь .Трохи розслабляюся .Вода повільно стікає по моєму тілу.Закриваю очі і насолоджуюсь цим .Навіть не знаю скільки я так простояла ,але сил більше немає ,тому закутуюсь в рушник і прямую в спальню .Бачу там сплячого Марка ,який не дочекався того коли я вийду.Переодівся в спортивки і заснув .Підходжу до нього і накриваю ковдрою .Сама вдягаюсь в піжаму і лягаю поруч .
—Нікуся ,Нікуся ...—Чую голос Марка .
—Гавриленко ,я зараз тебе вб'ю.Дай мені поспати .—Накриваюсь ковдрою.
—Ніка,прокидайся .—Цілує мене в шию .Мені стає лоскітно і я таки розплющую очі .
—Гавриленко ,ти ідіот ?—Скиглю я.—Я заснула в 3 ночі ,дай мені спокій .—Накриваюсь подушкою.Ще сонце нормально не зійшло ,а йому вже чогось потрібно .
—Ну Нік ,ми через пів години маємо бути в холі .Ми записались на конкурс "Містер і місіс готель ".
—Здригаюсь з місця і нарешті прокидаюсь .
—Який ще конкурс ?—Я щось такого нічого не пам'ятаю.
—Я з Олегом і Остапом вирішили записати наші пари на конкурс. Це мав бути сюрприз .
—Гавриленко ,я скоро посивію від твоїх сюрпризів .Вас трьох разом залишати не можна ,бо в вас з'являються тупі ідеї !
—Ну ,Нік .Ми вже записані .Ми думали вам сподобається .
—Ага ,після вчорашніх пригод нам тільки цього й хотілось !Мріяла з самого ранку !
—Нікусь ,пробач .Це тобі.—Вручає мені букет троянд .
—От ти в мене зараз ними й получиш .—Даю йому букетом по голові .
—Нікусь ,ну пробач .—Втікає від мене він. Чую дзвінок свого мобільного .Ставлю букет на стіл і приймаю виклик .
—Тебе вже твій обрадував ?
—Так .—Відповідаю я на питання Аньки .
—Я думала ,що приб'ю його з самого ранку .Але напевно прийдеться це відкласти .Там можна виграти масаж для двох .А це зараз те ,що мені потрібно .Відмінити нашу участь не вдасться ,я вже питала .Тому ...
—Я все зрозуміла .Потрібно збиратись .
—Та .Мії я теж вже все сказала .
—Ага ,добре .Тоді зустрінемось в холі. —Кидаю свій лютий погляд на Марка і йду одягатись .—Я все ще зла .—Кажу хлопцеві ,перед тим ,як заходжу в ванну .