25 глава

*Вероніка 
Відкриваю очі і бачу перед собою усміхнене лице Марка .
—Що ти робиш ?
—Милуюсь тобою .—Навіть не відводить очей .
—Ну Марк .—Чую ,як червоніють мої щоки .
—Я не винен ,що ти така красива .—Усміхаюсь .Чую дзвінок в двері .Хто це так рано ?Марк підхоплюється з ліжка і відкриває двері.Я одягаю на себе халат і йду за хлопцем .Спускаюсь по сходинках і бачу що хлопець вже стоїть з великим букетом червоних троянд .Їх так багато ,що вони майже закривають Марка .Він підходить до мене і вручає букет .
—Які вони красиві .—Вдихаю їх аромат .—Дякую тобі ,—Обнімаю хлопця і цілую в щоку .—але не варто було .
—Що означає "не варто " ?Для моєї дівчини все найкраще .
—Не знала ,що ти в душі такий романтик .
—А я не знав ,що ти така зануда .—Покривляється мені .
—Гаразд ,признаю ,що приємно вражена.Просто важко в це повірити. 
—В що ?
—В те ,що ми нарешті щасливі,що ...Нарешті я можу усміхатись не крізь сльози ,що можу любити і люблять мене .
—Мені теж здається ,що я зараз в дуже приємному сні і боюсь прокинутись. Боюсь ,що ти зникнеш .—Проводить рукою по моєму плечі і бере за руку .—Ти реальна ?—З усмішкою питає .Ми настільки настраждались в цьому житті ,що боїмось повірити в справжнє щастя .
—Реальна .—З усмішкою кажу .
—Я ніколи тебе не відпущу. —Цілує мене в руку .По шоці скочується одинока сльоза ,але вона від щастя .—Не плач ,Нікусь .—Витирає мої сльози. 
—Пообіцяй ,що не заставиш мене плакати. —Той усміхається і схвально киває .
—Обіцяю.—Відповідає .На душі стає легко і спокійно. Хлопець підхоплює мене і кружляє на руках. Я починаю сміятись і міцно його обіймаю .Нарешті ми щасливі ...
Дурачимось ще трохи ,а потім йду готувати сніданок своєму хлопцеві .Кладу на стіл фруктовий салат і сідаю навпроти Марка. Снідаємо .
—Сьогодні в універ не йдемо. Зробимо собі вихідний .
—Гаразд .—З усмішкою кажу. Мої синці ще не зійшли і  я не хочу йти кудись в такому вигляді .Встаю і йду до хлопця. 
—Нам потрібно поговорити. —Сідаю до нього на коліна .
—М...Мені вже подобається ця розмова .—З ухмилкою каже .Закочую очі .
—В Мії і Ані є пропозиція .Хочемо разом поїхати в Карпати на канікулах. Звісно ,хлопців теж з нами .Ти згоден ?—Дивлюсь на нього. 
—Ні .—Твердо заявляє .
—Чому ?—Обурююсь.
—Я хотів ,щоб ми ці канікули провели вдвох .—Проводить рукою по моїй оголеній нозі .Мені стає лоскотно. Забираю його руку і переплітаю зі своєю .
—Ну ,Марк .—Роблю очі як в кота зі "Шрека".—Ну будь ласочка .Це ж декілька днів ,а я від тебе нікуди не втечу .—Обвиваю його шию своїми руками .—Ну Марк...
—Я починаю вагатись .—З лукавою усмішкою каже .
—Ну любий ...—Солодко кажу і притуляюсь чолом до його лоба .
—Що люба ?—Каже стримуючи усмішку. 
—Не муч мене .
—Це ти мене мучиш .—Каже .Нахиляюсь до хлопця і ніжно цілую в губи .Той ще сильніше мене обіймає.Тепла рука хлопця ніжно погладжує мою щоку. Відчуваю як сильно б'ється його серце .Кожного разу ,коли він поруч по тілу прохядь мурашки. Лише на нього в мене така реакція. Цілую палко ,але водночас ніжно. Все ж губа ще трохи болить .Всередині мене ніби щось поколює ,присутнє легке хвилювання. Чую легкий стогін з вуст хлопця ,який він намагається від мене приховати. В очах грають бісики .Розпливаюсь в солодкій усмішці і опускаю очі .Намагаюсь перевести подих .
—Тепер сумніви щезли ?—запитую .Доторкаюсь до своїх щік .Вони все ще горять .Стало трохи соромно. Марк схвально киває і лукаво посміхається .Злажу з його колін.
Далі проводимо день разом. Дивимось якийсь серіал і їмо попкорн. Весело проводимо час .Потім Марк їде на тренування .Я ж сьогодні пропускаю ,через свій стан. Не хочу щоб дівчатка мене такою бачили ,та й рухатись буде важко. Викликаю таксі і їду в одне місце .По дорозі купляю букет квітів .Заходжу в середину і йду в певне місце .Зупиняюсь і кладу квіти. 
—Мамуся ,я прийшла .—Сідаю поруч .—Твоя Вероніка знову тут .Прийшла до тебе .—Стримую сльози .—Мамо ,в нас все добре .Лідія назавжди пішла з нашого життя .Тепер тато знає правду .Йому боляче ,але він сильний і переживе це. Я знаю ,що він любить тільки тебе .А ще ...Я теж дуже щаслива .Ми з Марком стали справжньою парою .Я дуже його люблю ,а він здається любить мене. Все налагоджується .І в нас нарешті все буде добре .—Усміхаюсь .Сиджу ще трохи біля мами і розказую їй все .Згадую дитинство і всі приємні моменти пов'язані з нею .Мені її не вистачає ...
Виходжу з цвинтаря і бачу повідомлення від Марка.
—Нікусь ,ти де ?Я вже давно вдома і хвилююсь.
—Скоро буду.❤️Я до мами ходила .
—Почекай на мене в парку .Разом прогуляємось .
—Гаразд .—Йду до парку ,який знаходиться через дорогу. Навколо мене літає зграя голубів .Іду до магазину і купляю булочку. Годую нею птахів .Дихаю свіжим повітрям і насолоджуюсь красивим заходом сонця. Скоро з'являться Марк .Біля нього біжить Арчі .Він і його взяв з собою .Собака одразу біжить до мене і голуби здіймаються вверх .
—Арчі !—Усміхаюсь і собака мене облизує .Тоді підходить Гавриленко і обнімає мене .В руках він тримає красиві повітряні кульки в формі сердечок .
—Ти не перестаєш мене радувати .—Цілую його в щоку. —Які вони гарні .
—Я готовий подарувати всі кульки світу ,лиш би ти так красиво усміхалась. —Доторкається до моїх вуст солодким поцілунком .Далі гуляємо парком .Граємось з Арчі і розмовляємо про майбутню поїздку в гори .Марк купляє мені солодку вату і ми разом нею ласуємо .Усмішка не сходить з моїх вуст .Час пролітає просто незамітно ,поруч з дорогими нам людьми...
Сьогодні ми їдемо в гори .Прекрасний сонячний понеділок .Хочу насолодитись цим чудовим ранком ,та коли дивлюсь на годинник мої очі збільшуються вдвічі. 
—Ми проспали !—Кричу на цілий будинок .Марк здригається .Швидко встаємо .Добре ,що хоч валізу вчора спакували .Швидко біжу в вбиральню .Роблю всі водні процедури і тоді надягаю на себе жовте весняне плаття. Взуваю кросівки. Волосся просто збираю в високий хвіст .На макіяж часу не залишається .Спускаюсь на перший поверх .
—Як добре ,що ми Арчі додумались вчора до твого батька завести .—Озвучує мої думки в голос Гавриленко. Схвально киваю і ми виходимо з дому. Марк кладе наші валізи в багажник таксі і ми їдемо до аеропорту.В дорозі згадую чи нічого не забула .Швидко вибігаємо з машини і біжимо до друзів ,які вже давно на нас чекають .
—Ми проспали. —Кажу коли ми підходимо ближче .
—Та ми вже зрозуміли .—З усмішкою каже Олег .
—Немає часу на балачки. Наш рейс через 15 хвилин .—Говорить Аня і ми всі її слухаємо. Коли сідаю на своє місце в літаку ,то з полегшенням видихаю .Літак взлітає .Трохи боюсь літати ,тому Марк тримає мене за руку і мені стає трохи спокійніше .Всю дорогу він намагався відволікти мене розмовами і в нього це непогано вийшло. Сходимо з борта .Сідаємо в невеличкий бус і їдемо до нашого готелю. Відкриваю вікно і вхидаю свіже повітря .Такі красиві краєвиди навколо. Розумію ,що цей відпочинок був нам потрібен. Ми зупиняємось біля шикарного готелю. Заходимо всередину. Інтер'єр в стилі модерн. Мені тут вже подобається .Йдемо далі. На рецепції нам дають ключі від нашого номера .На ліфті піднімаємось нагору .Виходимо і домовляємось зустрітись з друзями вже за обідом .Всі розходимось по своїх номерах. Марк несе наші валізи позаду ,а я відкриваю двері .Заходжу в середину. Тут безмежно красиво. Переміщують в величезну спальню .В кімнаті є велетенське біле ліжко ,шафа купе .Поруч невеличкий туалетний столик .Стіни білосніжні і на одній з них велика плазма .На стіні навпроти —картина в стилі кубізм .Після ліжка йде підвищення з двох сходинок. Вони підсвічуються неоновим світлом. На підвищенні знаходиться красиве джакузі .Далі йде вихід на балкон. Двері повністю скляні. З них відкривається чудовий краєвид на гори. Марк стає позаду мене і обіймає .
—Правда красиво ?
—Дуже .—Відповідає хлопець .Стоїмо так декілька хвилин .До мене дзвонить тато.Кажу йому ,що в нас все добре і що ми вже добрались. Марк тим часом розпаковує наші речі .Потім ми збираємось разом з  друзями на обід .Одягаю сині джинси і сіру кофту .Взуваюсь в кросівки ,в яких сюди приїхала .Гавриленко одягнений в білу футболку і чорні джинси порвані на колінах .Він бере мене за руку і ми разом виходимо з номеру .Спускаємось на перший поверх ,де знаходиться ресторан. Я беру собі тости з авокадо і червоною рибою ,а Марк сирнички з варенням .Сідаємо за великий стіл разом з друзями .
—Ань ,в нас ще сьогодні є цілий вагон вільного часу .Я пропоную покататись на велосипедах .Розумію ,що ви стомлені, всі після перельоту ,але ми тут всього лиш на декілька днів і давайте не будемо їх марнувати .—Спорить Мія з Анею .
—А я теж Мію підтримую .—Обзивається мій хлопець .Як я зрозуміла хлопці всі "За".І я також ,бо дуже люблю прогулянки на велосипедах .Мія таки переконує Аню .Подруга здається під таким тиском .Ми їдемо в номер переодягатись .Хоч і зараз вже останній місяць весни ,та ми вгорах і тут трохи прохолодно. Одягаю на себе фісташковий спортивний костюм і такого ж кольору кросівки .На голову одягаю кепку .Марк теж перевдягається в спортивне. Беремо велосипеди на прокат і їдемо з друзями.Раніше я тут вже була і добре знаю де хороша дорога ,тому ми їдемо саме за моїм маршрутом .Минає година .Ми зупиняємось біля невеличкого обриву .Земля приймає сонце в свої обійми .Небо схоже на полотно талановитого художника  ,на ньому зараз тисячі відтінків червоного і голубого.Милуюсь цим прекрасним заходом .Вдихаю свіже повітря ,яке приємно лоскоче мій ніс .Подув легкий вітерець і моє волосся здійнялось вгору. Відчуваю як теплі руки Марка сплелись в замок на моїй талії .Хлопець положив голову на моє плече і теж дивився в даль .Я мимовільно усміхнулась і закрила очі .Уявила ,що ми так стоятимемо вічно. Я б хотіла залишити цей спогад назавжди в моїй пам'яті .
—Ей ,солодка парочка ,можливо допоможете нам ?—Обурюється Мія .Я обертаюсь і бачу як всі решта роблять імпровізований пікнік .Ми взяли з собою плед і деяку їжу .Ідемо до всіх і теж допомагаємо .Тоді сідаємо всі разом і милуємось заходом. 
—Пропоную підняти цей келих з апельсиновим соком за цей прекрасний день .Нехай в нашому житті буде побільше таких яскравих моментів .—Каже Остап і ми всі цокаємось келихами .Розмовляємо з друзями про плани на завтра. Також граємо в гру "Хто я ?" .Нам так весело. Як ми сміялись з Олега ,коли він не міг відгадати ,що він Білосніжка .Нам було так весело ,що ми навіть не помітили як швидко пройшов час .Надворі вже стемніло і ми вирішили повертатись .Доїхали ,на щастя ,без пригод .Я була дуже стомлена їздою ,тому прийняла душ і одразу пішла спати. Гавриленко ж пішов до хлопців пограти в приставку .Чим би дитина не тішилась. Інколи мені здається ,що йому років 5 від сили .Усміхаюсь і засинаю з приємними думками в передчутті завтрішнього ,не менш прекрасного, дня .
Будильник пробуджує мене зі сну .Цього разу ми вже не проспали .Марк сонно протирає очі і усміхається .
—Хочу ще спати ...—Каже хлопець і обнімає мене. 
—А не треба було до 2 ночі в приставку грати .Ти що ,маленька дитина ?—Обертаюсь на бік і насуплююсь.
—Нікусь ,перестань .—Цілує мене в лоб.—Тепер ми тільки разом будемо грати. —Закочую очі .
Підводжусь і одягаю на себе халат. Дзвоню на рецепцію і замовляю нам сніданок в номер .Через декілька хвилин приходить офіціант з усім ,що ми замовили .Бажає нам приємного апетиту і йде .Марк підходить ближче і цілує мене в плече .
—Не хмурся .Обіцяю більше не затримуватись так довго .—Поправляє моє волосся .Обіймаю його .Ми сідаємо снідати. За годину вже зібрані виходимо з номеру. Сьогодні ми всі разом їдемо на квадроциклах в ліс ,на цілий день .Думаю ,що буде весело. Марк сідає спереду ,а я позаду нього.Міцно огортаю талію хлопця ,щоб не впасти .Бачу на його обличчі переможну усмішку і закочую очі .
—Не їдь швидко ,будь ласка .—Той схвально киває і ми рушаємо .Їдемо перші. За нами Остап і Мія ,а десь позаду плентається Олег і Аня .Але так як Олег боїться швидкості і повзе як черепаха ,Смирнова не витримує і вони міняються місцями. Ми всю дорогу сміємось з цієї парочки .Їдемо всюди ,де це можливо .Певного маршруту в нас немає .Насолоджуюсь красою природи .Бачу як по дереву пробігає красуня-білочка .А он в горі пролетів птах .Тут так чарівно. Притуляюсь до спини Марка і закриваю очі .Уявляю що навколо лише я ,він і природа .Зупиняємось біля однієї річки. Поруч є красивий водоспад .Робимо спільне фото на пам'ять,переводимо дух і їдемо далі. Схили стають все крутішими ,але це нас не лякає .Додому ми точно не спішимо .Сонце стоїть вже високо .Красиві гори вкриті квітами ,які тільки почали розквітати .Чую їх прекрасний аромат і просто млію .Рай для кожної дівчини .Вирішуємо зупинитись саме тут .Ми з дівчатами ідемо збирати сухі гілочки. Хлопці намагаються розпалити багаття .В них це весело виходить .Кожен з них починає командувати і нічого не получається.Тоді до них підходить Анька .Дістає з кишені зажигалку і кусок якогось папірця. Ставить його на дрова і підпалює .Дрова спалахують червоними вогнями і ми з дівчатами переможно усміхаємось.
—Учіться ,хлопчики,поки я жива .—Каже Анька і йде до нас .Ми з дівчатами стелимо невеличкий плед .Хлопці одразу лягають на нього .Вирішуємо разом запекти на вогні картоплю .Згадую ,як ми з мамою колись так робили. Ніколи не забуду той смак підгореної картоплі і мамину теплу усмішку ,яку я бачила кожного разу коли пхала обвуглену картоплину до рота .Марк підходить до мене .В руці в нього термос із запашним напоєм .Наливає мені в чашку фруктового чаю .Беру його в руки і трохи зігріваюсь .Ковток і речовина зігріває мене з середини .Марк накидає на мене свою куртку і обнімає за спину. 
—Знайєш про що я шкодую ?—Запитує хлопець. Обертаюсь і дивлюсь прямо в ці голубі оченята .
—Про що ?—Тихо запитую .
—Що не зустрів тебе раніше. —Відповідає він .—Тоді б ми могли не страждати в минулому. 
—Хм...—Усміхаюсь.—Але якби не це минуле ,то б ми взагалі не зустрілись ніколи. —Той усміхається .
—Можливо. —Цілує мене в щоку.