23 глава

*Вероніка 
Ми виходимо з машини .На дворі вже темно .Прощаюсь в Марком і йду до себе в кімнату .Стаю під холодний душ ,щоб трохи оговтатись .Стою з закритими очима і не знаю як мені бути дальше .Пройшло десь хвилин двадцять .Я повернулась в кімнату і лягла спати. Спочатку вертілась ,та потім якось заснула. 
*Марк 
Сон ніяк мені не йшов .Тому я спустився на кухню ,щоб попити води .Набрав в стакан і вирішив повернутись назад. Двері в кімнату Ніки були відкриті .Здається їй снились жахи ,бо вона вертілась в різні боки і на лиці була якась струрбована .Не стримався і зайшов в середину. Присів біля неї на ліжко.  По її щоках котились сльози. 
—Не йди...—тихо промовила вона. Їй сниться щось дуже страшне .
—Ніка.—Доторкаюсь до її холодної руки.—Це всього лише сон. —вона здригається і відкриває очі ,тоді міцно мене обіймає .—Це лише сон ,не переживай .—гладжу її по голові .Вона ніби боїться мене відпустити. Я не залишу її зараз саму .—Ходімо. —вона встає і я беру її за руку .Йдемо в повній темряві .Відкриваю двері своєї кімнати ,яку освічує тільки місячне сяйво .Наосліп знаходжу в своїй шафі плед і накидаю його на нас. Ми з Нікою сідаємо на килим ,який знаходиться одразу біля панорамних вікон ,з яких видно зірки і місяць .Така краса .Обнімаю дівчину .Бачу її страх ,навіть через темряву .Вона притуляється головою до моїх грудей .
—Жахіття ?—запитую .
—Так .Сниться кожну ніч після смерті матері. —Ще міцніше обіймаю .
—Мине .—спокійно кажу .—Тобі страшно ?—Та схвально киває .Сидимо в тишині і дивимось на небо. Минає декілька хвилин і я розумію ,що Ніка вже спить на моєму плечі.Легко піднімаю її ,щоб вона не прокинулась і ложу на своє ліжко. Та солодко усміхається. Лягаю поруч. Ніка підсувається і обіймає мене .Яка ж вона солодка коли спить. Любуюсь її красою ,та потім теж провалююсь в сон .

—Ніка ,—гладжу її по волоссі .
—Марк ...—сонно каже та ,не розплющивши очі .
—Вставай ,сонько. —проводжу пальцем по лицю дівчини від чого їй стає лоскітно. 
—Ще трішки .—обертається до мене спиною і накривається подушкою.
—Ну ти ж хороша дівчинка і не хочеш пропустити універ. —дражню її .
—Сьогодні можна .—каже тихо і далі закриває очі .Вон не спала пів ночі і я її прекрасно розумію ,та все ж ...
—А ти виявляється в нас погана дівчинка .—лукаво усміхаюсь і проводжу рукою по її оголеному плечі .Він цього вона обертається до мене .Зустрічаюсь з цими хитрими оченятами ,які зараз хочуть мене прибити. Впізнаю свою Веронічку. 
—Договір. —Хитро посміхається. От маленька зараза.
—А вчора в машині ти здається забула про його існування. Перед ким ми тоді вдавали закоханих ?—лукаво кажу .Що Веронічко ,не маєш ти відповіді ?Та заливається рум'янцем .
—Не наривайся ,Маркусик. —притуляє палець до моїх губ .І навіщо вона мене так мучить .
—А ти не грайся зі мною ,Веронічко. —кажу їй на вухо .Вона кидає в мене подушку і тікає .
—Нікусь ,я ж все одно знайду .—повільно підводжусь з ліжка. —Знайду ,ще й як знайду. —Лукаво посміхаюсь і біжу її шукати .Чую ,що вона спускається по сходах .—Якщо знайду ,то ти вже від мене нікуди не втечеш ,Веронічко .—Кидаю їй в слід .—На кухні немає ,в вітальній теж. Виходжу на терасу. Там її теж немає ,тому йду до басейну. Щось мені підказує ,що вона там .Заходжу і бачу ,що вона ховається за стіною.Коли бачить мене ,то починає тікати ,та я одразу ловлю її .
—Тепер нікуди не втечеш ,мала. 
—Марк ,ну відпусти .—Робить очі як в кота з мультика "Шрек " ,та я на це не ведусь .
—Ні ,Веронічко .Хіба ,що за поцілунок  .—Та закочує очі .—Ем ...Такий як вчора. —Кажу закушуючи губу. —Не дочекаєшся любий. Штовхає мене в воду ,та я ловлю її за руку і тягну за собою. Вода бере нас в свої обійми .Хоч я вчив її плавати ,та вона все ще боїться. Огортає мою шию своїми тремтячими руками .
—Дурень .—хлюпає на мене водою ,а я лише усміхаюсь .
—Ти сама винна ,Веронічко .—тихо кажу на вухо .—Та якщо хочеш я можу відпустити. Та переплітає своїми ногами мою талію. Я ласкаво усміхаюсь .
—Не смій .—погрожує вона. Люблю коли вона злиться на мене. 
—Чому ?—проводжу рукою по її мокрій спині.Яка ж вона зараз приваблива .Мовчанка .
—Ніка ?—Тут появляється Аня .—Ой вибачте ,якщо завадила. —Винувато опускає очі .Я усміхаюсь ,а Ніка б'є мене по спині .
—Перестань шкірити зуби. —каже мені на вухо.
—Як скажеш ,кохана. —Обпалюю її своїм поглядом .Ми виходимо з басейну.Подаю Ніці сухий рушник. Та закутується в нього і йде до подруги.
*Вероніка  
—Нік ,ти не могла попередити. Я б не заважала вам .—Штовхає мене в плече Анька .Мені стає соромно ,бо я забула про зустріч з подругою ,а ще про те ,що в нас сьогодні пари починаються пізніше і ми з нею домовились зустрітись . 
—Це не те ,про що ти подумала .—Кажу.—Почекай на мене в вітальні ,я скоро буду.
Біжу в кімнату. Скоро сушу своє волосся ,одягаюсь і роблю легкий макіяж .Через хвилин 25 виходжу до подруги. 
—Вибач ,що заставила чекати .
—Та нічого .Я не нудьгувала .—Бачу поруч веселого Марка .Здається вони разом пили чай. Якесь дивне почуття опанувало мене .Вони сиділи так близько і схоже про щось собі мило спілкувались ,поки я не прийшла .Ні ,ні .Я ж не можу ревнувати Марка до своєї найкращої подруги. Спокійно видихаю.
—Ходімо ?—Подруга схвально киває і прощається з Марком .Беру свою сумочку і йду за нею, та мене зупиняє Марк. Бере за зап'ястя і розвертає до себе .
—Ревнуєш ?—З єхидною усмішкою питає .Добре ,що хоч на вухо сказав ,а не так щоб Аня почула .Заперечно хитаю головою ,та  він здається мені не вірить .—А поцілунок на прощання своєму коханому ?—Безсовісний. Притуляю свою руку до губ ,а тоді до щоки Гавриленка. 
—Думаю ,цього з тебе хватить .—єхидно посміхаюсь і забираю свою руку. 
—Маленька зараза .—Та я лише посміхаюсь і йду .
—Побачимось в універі .—Вже голосно кажу .Ми сідаємо на байк Ані  і мчимо до торгового центру ,в який ми найчастіше ходимо за покупками. Анька паркується і я знімаю шолом. Піднімаємось ліфтом на другий поверх .
—Чому ти мені нічого не сказала ?
—Про що ?
—Про те ,що це ніяка не гра !Ти закохана в нього ,а він в тебе .
—Ань ,ти помиляєшся .
—Ні ,не помиляюсь !—Твердо стоїть на своєму брюнетка. —Я бачила вас в басейні і так не поводяться люди ,які разом лише заради договору. Якби я не прийшла...
—Ань ,з цього нічого не вийде .Місяць залишився ,один довбаний місяць ,і вже після цього Марк зникне .Все це здаватиметься тільки сном. Я не хочу ,щоб нам було боляче ,а так точно буде .—З сумом кажу ,бо це правда .
—Так ,чому ти нічого не зміниш ?Все ж в твоїх руках !Признайся йому в своїх почуттях .Якщо він любить тебе ,то точно не покине .—Хм,іронічно усміхаюсь.
—Він не знає мого минулого .
—Бляха ,Ніко .Ти справді думаєш ,що Нік кине тебе ,якщо дізнається  правду про  Тимура ?Не говори дурниць ,він так не зробить .
—Я боюсь .—брюнетка дивиться мені просто в очі .
—Будь сильною .В будь-якому випадку пам'ятай ,що я завжди поруч .—Обнімаю подругу .
Заходимо в красивий шоурум.Знаходжу для себе красиві чорні джинси з високою посадкою і топ з срібними блискітками. Аня одобряє мій вибір. Сама дівчина купила для себе чорні класичні штани і білі кросівки. Після шопінгу одразу вирушаємо в універ .Зустрічаю біля входу Марка .Біля нього стоять дві красиві блондинки і про щось мило з ним говорять ,а той теж не відстає —усміхається на всі 32 .Чого це вони заграють з моїм хлопцем я не зрозуміла ?Анька йде до Олега ,а я йду до свого донжуана .Зараз я йому як дам.Мене тільки з дому спровадив і вже до інших клеїться ?Підходжу і цілую його в щоку ,тоді беру за руку .
—Привіт ,любий. —Ніжно кажу і усміхаюсь .Дівчата окидають мене своїм прискіпливим поглядом .Бачу їхні незадоволені личка і переможно радію .
—Гаразд ,Марк ,були раді знайомству .—каже одна з дівчат .Інша лише схвально киває .Махають нам на прощання ,а я їм .Нарешті пішли .З усієї сили зжимаю руку Гавриленка .
—Люба ,—проводить рукою по моїй вилиці і хитро усміхається .В його очах грають бісики. —не знав ,що ти така ревнива.—Обнімає мене за талію .
—Я ?Ревнива ?—Округляю очі ,та чую ,що мої щоки палають рум'янцем .—Це ти дорогенький в мене дещо забув .За умовами договору ти не можеш мати інших стосунків .—Тикаю пальцем в міцні груди хлопця ,та він лише сміється .—Не смій зраджувати мені в мене ж на очах !—Прискіпливо дивлюсь .
—Навіть не думав .—Закочує очі .—Мала ,я починаю тебе боятись.—Сміється, ненормальний .Закочую очі .—Думав, ти зараз їм волосся повириваєш від гніву .—Знову сміється .
—Я тобі зараз волосся повириваю.—Обурююсь і відходжу від нього.
—Не порушуй правила договору .—гостро кидаю .
—А то що ?—Прижимає мене до стіни .Відстань між нами скорочується .—Накажеш мене ?—І навіщо він мене провокує .Маленьке демонятко таке враження ,що просто живе в ньому .
—Накажу ,ще й так,що ти потім пожалієш ,що мене зустрів .—єхидно усміхаюсь .
—Ммм...Це звучало зовсім не як покарання .—Нахиляється до мене.
—Ще раз цих двох біля тебе побачу і ти дізнаєшся ,що таке покарання. —Вириваюсь вперед і йду в аудиторію.
І як ?Поясніть мені хоч хтось ...Як можна бути таким солодким ангелочком ,а вже через хвилину маленьким самозакоханим поганим хлопчиком .Просто талант якийсь в нього .
Дзевенить дзвінок і я спішу на лекцію .Всю увагу зосереджую на навчанні .Марка ж просто ігнорую .Нехай знає ,як мене злити.