22 глава

*Вероніка 
Тримаю в руках флешку на якій всі докази проти Лідії .Досі не можу відійти від шоку .Чому в цьому світі так багато поганих людей ?
Дивлюсь на Марка .В його очах бачу співчуття .Він відкриває мені двері і я сідаю в машину. Мовчки дивлюсь в вікно .Хлопець заводить мотор і ми рушаємо. Та довго помовчати в нас не виходить.
—Марк ...—Він обертається до мене. —Ти ж міг погодитись на її пропозицію. 
—Ти справді так про мене думаєш ?—Бачу в його очах якийсь докір. —Як же ти мене погано знаєш ,Ніко .—Сумно промовляє і дивиться на мене своїми небесно-голубими очима .
—Пробач ,я...—сумно опускаю голову .—Я просто привикла ,що всі навколо в цьому світі брешуть і зраджують .Всі кому я так довіряю чомусь роблять мені боляче !—Не витримую і починаю плакати. Марк бачить мій стан і глушить мотор. Я вибігаю з машини .—Чому цей світ такий не справедливий ?За що мені все це ?Смерть матері ,ніж в спину від Тимура і ще ця брехлива Лідія .—Сльози котяться до долу і я навіть не зупиняю їх .Даю волю емоціям .—Чому ?—Переходжу на крик .Марк підходить до мене і міцно прижимає  до себе .Я пручаюсь .—А ти ?Ти ж теж мене ненавидів !—відштовхую його ,та він все одно мене не відпускає .Здаюсь і просто втикаюсь лицем в пальто хлопця .
—Тс...—гладить мене по голові ,а я все продовжую плакати. —Ніко ...
—Чому ?Чому це життя таке несправедливе ?—віднімаю свої заплакані очі і дивлюсь на нього .
—Хм...—він гірко усміхається.—Вибач ,але я не маю відповіді на твоє питання .Ти думаєш ,що ти одна страждала ,та це не так .Знаєш ,чому я вибрав саме тебе на роль своєї дівчини ?Бо ти була схожа на мене .Тебе теж ранили ,та ти не здавалась ,вставала з колін і йшла далі. Та само ,як і я.Ти сильна ,Ніко, і всі труднощі ти зможеш подолати. Я вірю в це .Ти Ніка ,яка зможе дати відсіч любому ,закрити будь-яку змію одним словом ,не зважаючи на все жити і радіти життю.Ніколи не здавайся ...
—Вибач ,я не мала такого казати.Ти єдиний хто не кинув мене і завжди був поруч .Пробач ...—опускаю очі ,та Марк ,не дає мені цього зробити .
—Пробачаю .—З усмішкою говорить .—Але більше ніяких істерик ,Веронічко .В нас ще багато справ .Бере мене за руку і веде до машини .Слухаюсь його і сідаю .Під час дороги заспокоююсь і поправляю свій макіяж ,який через сльози трохи зіпсувався .Паркуємось  біля будинку і виходимо .
—Готова ?
—Так.—Заходимо в середину .—Привіт ,тату .
—Добрий день .—Вітається Марк. 
—Добрий .—Каже батько. —Проходьте в середину .Сідаємо на диван в вітальні ,а батько навпроти .
—Тату ,ми хочемо поговорити .Це стосується Лідії.Вона підло обманює тебе і хоче вкрасти всі твої гроші. Ось доказ .—Одразу переходжу до суті і включаю запис .Той уважно слухає і лише з сумом поглядає вниз .Бачу в його очах сум і розчарування.В останнє він виглядав так ,коли мама померла .Мені стає боляче бачити його в такому стані ,та розумію ,що він має дізнатись правду ,поки не сталось це весілля .Запис закінчується .
—Тепер зрозуміло ,чому її немає вдома і її речей .Вона просто втекла .—з сумом вимовляє.
—Тату ,вибач ,але ти мав це знати .
—Не смій вибачатись ,це я був ідіотом ,коли повірив її ,а не рідній дочці .Який ж я ненормальний .Ніко ,пробач мені якщо зможеш ?—бачу як по його щоках котяться сльози .Підходжу до нього і міцно обіймаю .
—Звісно пробачу .Я дуже тебе люблю .—тато міцно прижимає мене до себе .
—Ніко ,Марку ,дякую вам .Ви відкрили мені очі .Більше ця жінка не появиться в нашому житті ...Ніко ,повертайся додому .Я так за тобою скучив ...—дивлюсь на Марка .Це сум в його очах ?Підходжу до хлопця .Він тихо каже мені на вухо :
—Ти винна мені бажання , пам'ятаєш ?Залишся ,будь ласка ...Це ж всього лише місяць.—я усміхаюсь і беру його за руку .
—Тату ,я дуже тебе люблю ...—вдихаю ковток свіжого повітря .—Але я хочу жити з Марком .Я люблю його.
—Моя доросла ,донечко .Гаразд ,—тихо каже .—Я довіряю Марку ,з ним ти точно в безпеці .—Киває хлопцю.—Але хоч інколи приходьте в гості .
—Гаразд .—Погоджуємось. —Тату ,ми вже підемо .Нам завтра в універ ,а ти не засмучуйся .Та жінка не те не заслуговує.
—Мабуть ,ти права .—Обнімає мене і ми прощаємось .Сідаю в машину .Ніби камінь з душі впав .
—Нік ,—Гавриленко обертається до мене і дивиться просто в очі .
—Не кажи нічого.—перебиваю його .—Той здивовано дивиться .
—Чому ?—запитує .
—Я б все одного погодилась ...—тишина .—Було б дивно ,якби ми спочатку жили разом ,а потім роз'їхалися .Ми ж все таки пара ...—шукаю виправдання своєму вчинку .
—Ти права .—Відповідає .—Виходить,я профукав своє бажання ?
—Виходить ,що так .—вже веселіше відповідаю.
—Я не вірю ,що залишився місяць .—каже він .
—Так ,лише місяць .—З якимось сумом кажу я.Привикла вже до цієї зарази ,та суть здається не в звичці...
—Ми помаленьку виконуємо пункти договору .
—Так.Лідії вже позбулись .Сторіс, як і обіцяла ,пощу ,але от не знаю чи це дає результати .Марк ,ти добився свого ?
—Не знаю ,я запутався .А ти ?Ти ж хочеш вернути Тіма ?—з острахом запитую.
—Ем,можливо спочатку я і хотіла його повернути ,але потім зрозуміла ,що я роблю .Я маю до себе хоч якусь повагу і точно не вернусь до нього після всього ,хоч він і каже ,що любить мене ...—з гіркотою кажу .В горлі просто  стоїть ком.Так важко даються слова ,а особливо коли перед очима спливають моменти з минулого .Марк бачить мене і зупиняє машину.Ми біля якогось лісу .На дворі холодно і другий раз за день я втікати не стану .Закриваю очі руками і намагаюсь оговтатись ,та в мене погано виходить .Сльози все одно пробиваються.Стільки часу я мовчала .Навіть подруги не до кінця знали всю ситуацію.Я тримала все в собі і не хотіла нікому нічого казати ,бо це були лише мій біль і мої проблеми .
—Нік ,—той торкається мого плеча.Я здригаюсь .—Прошу ,поясни. Я розумію ,що тобі боляче ,але тобі стане краще якщо ти розкажеш .Я як ніхто розумію тебе .Не мовчи...—дивлюсь в ці небесні очі ,які наповнені жалем і болем .
—Але ж ти мовчиш ...—єдине ,що видаю.
—Ніхто не знає того ,що пережив я .Зі мною вчинили ,як з останньою поганню і мені важко комусь в цьому признатись.Багато хто вважатиме мене після цього повним невдахою.
—Але не я ,бо я ще більше невдаха за тебе .
—Не кажи так.—витирає сльози ,що течуть по моїх щоках .Хлопець зжимає руку в кулак .Чую хрускіт його пальців .Він вагається ,я бачу це .Та все ж він видихає і каже .
—Я зрозумію ,якщо ти осудиш мене за щось ,але все ж спробую тоді розказати .Можливо , ти краще мене зрозумієш .—підінімає очі .
—Більше року тому в мене появилась дівчина .Її звали Аманда .Вона була новенькою в групі підтримки . Красива вискочка ,яка одразу мені сподобалась .Спочатку я просто хотів ,щоб вона стала моєю ,та потім зрозумів ,що закохався в неї .Вперше і так сильно .Ми почали зустрічатись .Все було прекрасно .Я був щасливий з нею ,а вона зі мною .Ну мені так здавалось .Я робив все заради неї ,жертвував всім ,а вона ...Три місяці тому на одній з ігор я пошкодив ногу .Суперник прижав мене до борта .Дуже сильно .Я майже нічого не пам'ятаю .Прокинувся вже в лікарі.Поруч побачив занепокоєних батьків і Аманду .Прийшов лікар. Я запитав ,чому так страшенно болить .Ногою майже не міг ворушити. Було так боляче ,та єдине ,що мене цікавило —це те,чи зможу я грати в хокей .Для мене це не просто гра чи захоплення ,це частина мене .Натомість почув :"Можете забути про спорт . Травма виявилась занадто складною .Швидше за все ви не зможете ходити ".Коли я почув свій діагноз ,то хотів просто померти .Мені 17 і я стану інвалідом .А спорт ?Я ж не зможу без нього .Спочатку не міг змиритись .Лютував і плакав ,та поруч були батьки і Аманда ,які мене безмежно підтримували.Я почав шукати клініки в Німеччині ,Ізраїлі .Знав ,що батьки допоможуть і оплатять операцію .Єдине моє бажання було —знову ходити .Я вже навіть змирився з тим ,що прийдеться кинути хокей ,якби боляче це не було. Одного дня до мене прийшла в гості команда .Я був капітаном ну і звісно вони прийшли мене провідати .Не хотів ,щоб вони бачили мене в такому вигляді ,але звісно було приємно їх бачити. На той час з мене було два хороших друга —Роберт і Джеймс .Роберт став капітаном ,поки мене не було .Я був радий за друга .Вони трохи побули ,але потім пішли ,бо лікар більше не дозволив. Я був втомлений і одразу заснув ,та в мене пересохло в горлі і я швидко проснувся .Почув якісь голоси в коридорі .Двері були не зачинені і я все чув. Я досі пам'ятаю всю їхню розмову :
—Малишка ,скажи йому нарешті правду .—це був голос Роба .До кого він це ?Тобі я почув голос Аманди .Як він сміє так називати мою дівчину і про вони взагалі говорять ?
—Роб ,давай не зараз .Я не можу його кинути зараз .
—Справді ?То спати зі мною ти можеш ,в кіно ходити можеш ,а йому сказати не можеш ?Він ж інвалідом буде ,нафіг він тобі здався?Та й якщо він дізнається ,що в нас з тобою щось було ,то ніколи тобі не пробачить .Наївний .Він ж справді думає ,що ти любиш його ,а ти лише закохана в його гроші і статус капітана .Один з найкращих хокеїстів США ,майбутнє хокею ,але є одна поправка—колишній.Він втратив все ,а я пропоную тобі те саме .Малишка ,ти ж будеш зі мною ?—чую його сміх і бачу як вона його цілує .Стакан води ,який я тримав в руках падає в низу.Вони обертаються .—Ну що ж ,він мав дізнатись правду .— спокійно каже Роб ,так ніби нічого не сталось.
—Чому ?—дивлюсь на них обох і не можу зрозуміти чому зі мною вчинили такі близькі мені люди .—Ненавиджу вас !Провалюйте!—бачу на столі скляну баночку з ліками і кидаю в них ,тоді іншу .Вони забираються геть ,а до мене прибігає лікар .
—Гавриленко ,заспокойтесь. В мене є для вас радісні новини .Ваші аналізи і рентгенівські знімки попутали з іншою людиною.Ви зможете ходити і навіть грати !В вас перелом ноги в двох місцях ,але це не настільки печально .—В одному місці я втратив ,а в іншому знайшов .Спочатку злився на лікаря і навіть хотів подати в суд ,але потім добре подумав .Якби не ця ситуація ,то я б не дізнався ,які шакали мене оточують .Тепер навіть радію ,що все сталось саме так. Я пройшов довгу реабілітацію ,але досить швидко повернувся в хокей .Мною керувала лють і я хотів помститись своїм кривдникам .Хотів ,щоб вони страждали ,як і я. Спочатку вирішив з'ясувати все з Амандою .Запитав її чому вона так зі мною вчинила ,та єдине ,що почув —це так стались обставини .Вона не хотіла жити з калікою .Від цього стало дуже образливо .Я закричав на неї і обізвав всіма хорошими словами на які вона заслужила ,та здається їй було байдуже. Тобі настала черга Роба. Він сказав ,що я завжди стояв на його шляху ,що завжди був кращим за нього і за це він мене ненавидів і тоді захотів забрати все ,що в мене є .Виявляється все було брехнею .Я не витерпів і вдарив його ,навіть не раз...Я не міг себе стримувати.Сильно його побив ,та він не заявив на мене. Єдине ,що добре зробив в цьому житті той гад .Я знаю ,що вчинив неправильно ,але я не міг стримувати свої емоції ...Вернувся в хокей ,але потім в батька почались проблеми і я переїхав сюди. Надіявся ,що все забуду ,але бляха не забувається. —б'є рукою по рулі. —Якби можна було стерти пам'ять .—Опускає очі. —Ти зневажаєш мене ?—Хитаю головою. —Я геть нікчемний. —ловиться за голову. Та я доторкаюсь долонями до його теплих щік. 
—Ні .—Дивлюсь в його красиві ,але такі сумні очі .—Марк ,я не осуджую тебе ,а навпаки добре розумію.Якби ти сказав раніше ,я б краще розуміла деякі твої вчинки. 
—Мені важко довіряти людям .Ти перша ,хто почув цю історію з початку і до самого кінця .
—І я це дуже ціную .Я...Я ніколи не зроблю тобі боляче. —Марк уважно мене слухає .Хлопець переводить погляд на мої губи. Нахиляється і ніжно цілує ,та за секунду відстороняється. 
—Пробач , я не мав ...—Я не даю йому договорити. Перелажу з свого сидіння на коліна хлопцю.Він ніжно огортає мою талію своїми теплими руками. Я усміхаюсь і гладжу його біле неслухняне волосся. Він хоче щось сказати ,та я прикладаю вказівний палець до його губ .Слова зараз зайві. Нахиляюсь і цілую його .Чому ?Не знаю .В житті є багато вчинків ,які ми не можемо пояснити і це один із них .Бачу як по щоці Марка скочується одинока сльоза. Витираю її .Він розказав мені все ,був щирим .Вперше в житті я побачила його таким .Ніби рідну душу .Людина ,яка страждала як і я .Ми водночас такі сильні і такі слабкі .
Насолоджуюсь кожним моментом ,бо знаю ,що скоро він закінчиться .Марк цілує дуже ніжно ,але й водночас пристрасно .Так важко від нього відсторонитися ,але розумію ,що потрібно. Прикладаю свою голову до його. Закриваю очі і відчуваю його сильне серцебиття .Він проводить по моєму волоссі рукою ,від чого по моєму тілу проходить цілий табун мурашок. Хлопець заправляє моє неслухняне волосся за вухо і усміхається .Попри біль ,він все ще усміхається .Я його міцно обіймаю ,а він мене .
—Договір ...—нагадує він мені .
—Ми обоє порушуємо правила ,але хіба нам обом не наплювати на них ?—обоє усміхаємось .
—Їдемо додому ?—запитує Марк ,поправляючи своє волосся .
—Так.—з усмішкою кажу .Перелажу на своє місце і дивлюсь в вікно. Гавриленко включає музику ,щоб хоч трішки змінити обстановку . Вслухаюсь в слова пісні ,але думками я десь дуже далеко. Я думаю про минуле хлопця і не розумію чому з ним так вчинили .Все ,що він зробив—покохав і за це він відчув стільки страждань .Якби я була на місці Аманди ,то ніколи б так не вчинила. Хіба ,якщо ти сильно і по-справжньому любиш людину ,то залишиш її ?Ніколи .Та здається ,вона  любила тільки його гроші та звання крутого хокеїста ...