20 глава

*Марк 
Прокидаюсь і бачу поруч Ніку .Ми заснули в обнімку .Здається коли я тільки лягаю біля неї ,то руки самі тягнуться ,щоб її обійняти. Це вже маленька залежність ,якої я починаю боятись. Поправляю пасмо її золотистого волосся і вона лагідно посміхається. Яка ж красива усмішка в цієї маленької зарази ,так і хочеться поцілувати,так само як вчора ввечері .Марк ,стоп !Зупинись !Розумію ,що думками заходжу занадто далеко. Я не маю на це права. Не можу мати жодних почуттів до цієї дівчини ,бо ...Вже раз я залишився з розбитим серцем ,вже раз я покохав і дуже про це шкодую .Більше цього не станеться. Страх ,що знову помилитись такий сильний ...
З гіркотою відводжу погляд в бік. Чую вібрацію свого смартфона в кишені штанів .Швидко намагаюсь його дістати ,щоб не розбудити дівчину .Приймаю виклик і виходжу на балкон .Ніка ж обернулась на бік і продовжила спати .
—Хай ,Джеймс .—друг дзвонить по відео-зв'язку .
—Привіт .Не завадив ?—усміхається і киває в бік сплячої Ніки ,яку видно через скляні і не до кінця зачинені двері .—Бачу договір тут зовсім ні при чому...—єхидно промовляє .
—Джеймс ,угомони свою бурну фантазію .Між нами нічого не було. —закочую очі .
—Ага ,ага .Марк ,а може ти просто придумуєш відмовки ?Сам мені тут плетеш про договір і помсту Аманді ,а насправді хочеш втримати цю дівчину ?
—Бляха ,тобі треба було на казкаря йти з такою фантазією .Сказав тобі ж, що між нами лише договір. Вчора ми були на весіллі і потім нам довелось разом залишитись в готелі .От і все .
—Гаразд ,викрутився на цей раз .Але ...Гавриленко я знаю тебе вже багато років ,не кажи що нічого не відчуваєш до цієї красуні. —коли друг назвав так Ніку я міцно зжав кулак .Завжди робив так ,коли сердився .Але чому я роблю це зараз ?Ревную до друга чи злий через те ,що він хоче дізнатись в мене правду ?
—Джеймс ,я не здатен більше на жодні почуття !—голосно кажу. —Аманда зробила з мене камінь ,який нічого не відчуває .Я не зможу більше нікому довіряти ,а тим більше любити !—злюсь на самого себе ,на друга і на колишню .
—Гаразд ,не будемо сваритись через таку дурню .Я теж дзвоню не просто так. 
—Чому тоді ?—з цікавістю запитую .
—На тижні мене зупинила Аманда. Казала ,що дивилась твою останню гру і бачила що з тобою сталось. Питала про твоє самопочуття .—починаю сміятись .Іронія зараз просто зашкалює .
—Невже ?Справді ?Мені навіть стало цікаво навіщо їй це .Нехай про свого Робертика хвилюється !
—Не думаю .Вони сильно посварились. Чув їхню розмову в універі .Здається ,це може бути кінець їхнім стосункам. —відводжу погляд в бік. Задумуюсь .—Ти все ще не можеш забути її ?—тихо запитує друг. Мовчання. 
—Я не можу забути все ,що зробила мені ця дівчина...—видавлюю з себе. Бачу ,що Ніка починає вертітись і закінчую нашу розмову .—Гаразд ,Джеймс ,па .Мені вже пора йти .Удачі вам на грі .
—Дякую .Тобі теж .Бувай .—повертаюсь в кімнату .Ніка сонно протирає очі. Спокійно видихаю і усміхаюсь .
—Як спалось ?—сідаю поруч і запитую .
—Добре .—тихо промовляє .
—Замовлю нам сніданок в номер ,а тоді поїдемо додому .
—Гаразд.—Ніка йде в душ ,а я все ще намагаюсь прийти в себе. Завжди так після розмови про Аманду. Не витримую і заходжу на її сторінку в Інстаграмі. Бачу там красиві фото ,але знаю ,що всі вони вже давно сплановані її особистим фотографом. Прогортую стрічку ,але не бачу фоток з Робертом. Дивно .Ще декілька днів назад вони були тут .Невже любов так швидко пройшла ?Дивлюсь сьогоднішні історії .Давно вже від неї відписався ,але сьогодні стало цікаво і вирішив переглянути .Лише якісь сумні цитати про те ,що помилки в минулому можна виправити хорошими вчинками в майбутньому .Іронічно усміхаюсь .Невже вона вміє шкодувати ?Колись я б гори заради неї звернув ,а зараз хочеться забути. Так сильно мені цього хочеться ,але ніяк не виходить .Нам важко забути людей ,які зробили нам боляче і тих кого ми безмежно любили .А  якщо ці дві пункти поєднати ?В один момент  такі світлі почуття перетворились в чорну безодню з якої я досі не можу вибратись .Якби ж хтось дістав мене з неї і допоміг знову довіряти людям ,знову кохати ...
З думок мене витягла поява в кімнаті Ніки. Вона стояла в одному халаті з мокрою головою .Здається без косметики вона ще красивіша .Не можу відвести погляд ,але дзвінок в двері заставляє мене повернутись в реальність .І кого це так вчасно принесло ?Підводжусь і прямую до дверей .Відкриваю їх і бачу офіціанта .Забираю наш сніданок і повертаюсь до дівчини. 
—Я замовив нам бельгійські вафлі з морозивом і карамеллю ,а також вівсянку з фруктами .Надіюсь ,що вгадав з сніданком .—Ніка усміхається .
—Дякую .Я якраз думала про вафлі .—сідаємо за невеличкий столик і розмовляючи снідаємо. Потім збираємось і їдемо додому. Перед цим встигаємо ще попрощатись з Владом і Ланою .Додому добрались вже під обід .Добре що сьогодні неділя і нам нікуди не прийдеться йти. Це так мене радує .Та завтра вже повернусь до свого звичного ритму .Розумію ,що на сьогодні в мене ще є одна важлива справа .
—Ніко ,давай сьогодні до вас "сходимо ".
—Ти впевнений ?
—В нас немає іншого виходу .—дівчина сідає біля мене на диван. 
—Гаразд.В тебе є якийсь план ?
—Думаю ,що через парадний вхід ми заявитись не можемо ,тому прийдеться шукати інші шляхи. В тебе є ключі від твого балкону?
—Здається в сумочці були. 
—Це добре. Зайдемо з твоєї кімнати. Відстань між поверхами не велика ,якось та й заліземо. 
—Ок ,а що тоді ?
—А тоді будемо шукати якісь документи. Твій батько міцно спить ?
—Навіть дуже. Я в ночі кожен гуркіт і гавкіт собак чую ,а він спить як убитий ,нічого не чує .
—Супер .А Лідія ?
—Ну про це я не знаю .
—Гаразд ,будемо надіятись ,що і вона теж .В вас вдома є якісь потаємні сховки чи щось в тому роді ?
—Є батьків сейф ,про інше мені невідомо .Але можливо ,поки мене не було щось і змінилось. На скільки я знаю в Лідії появилась своя окрема кімната ,в якій вона проводить багато  вільного часу ,там навіть ремонт робили. 
—Можливо ,в ній ми і знайдемо якусь зачіпку. 
—Надіюсь на це. 
Ніка пішла до себе в кімнату ,а я вирішив заглянути до своїх конспектів. Потрібно хоч трішки взятися за розум ,а то я універі тиждень не був і нічого не робив .До вечора сидів з якимись рефератами .Втомився жахливо ,але спати звісно вже не пішов. Випив кави і пішов збиратись на наше спец. завдання .Одягнув на себе чорну футболку ,рвані джинси і косуху .Також зверху такого ж кольору кепку. Виходжу з кімнати і бачу Ніку .Та в чорному спортивному костюмі оверсайз .Починаю з нас смітись і вона теж. 
—Люди в чорному .
—Ми похожі на якихось грабіжників ,тільки масок бракує .—каже дівчина ,заливаючись сміхом .—Ніколи б не подумала ,що прокрадатимусь в власний дім .
—Життя непередбачуване ,Веронічко. 
—Це точно. —спускаємось на перший поверх. Чую звук мотора і бачу ,що на подвір'ї на мене вже чекає Макс .Виходжу до нього .
—Хай .—потискаю йому руку. 
—Вечір в хату. —відповідає той. —Віддаю в руки свого дружбана. —вказує на байк .
—Спс .Дуже виручив ,завтра обов'язково поверну .—оглядаю залізного коня і відповідаю.
—Ніяких проблем ,завжди готовий виручити. —я радісно киваю .—Гаразд ,Марк ,я тоді піду .Хотів ще в клуб поїхати. Передавай Ніці привіт. 
—Ок. Бувай. 
—Па. —прощаємось і я знову повертаюсь а дім .Бачу Ніку ,яка весь цей час шукала свій телефон і нарешті знайшла .
—Готова ?—схвильовано запитую .
—Так капітане .—весело відповідає дівчина .
—Тоді вперед .—виходимо з дому і я закриваю двері .
—Ми поїдемо на байку ?—здивовано запитує .
—Саме так .Я в Макса його позичив .Залишимо його за декілька метрів від вашого будинку ,думаю ,що охоронці навіть не помітять. А номера моєї тачки ,вони вже напевно давно знають .
—Ок. —підходжу до дівчини і подаю їй шолом. Допомагаю одягти. Мушу сказати ,що їй він дуже личить .З неї б вийшла непогана байкерша .
Сам сідаю на перед і заводжу залізного коня. Рев мотора роздається на все подвір'я. Відчуваю приплив адреналіну. Я дуже люблю швидкість і зараз в передчутті чогось крутого й кайфового .Ніка обережно сідає позаду і ледь притуляється до мене. Відчуваю її страх. Обертаюсь до дівчини і голосно промовляю .
—Мала ,тримайся міцно ,а то загублю тебе по дорозі .—весело кажу. Та міцно мене обіймає. Ось так от вже краще. —Не переживай ти так ,все буде добре.— Та схвально киває і ми рушаємо. Нічне місто схоже на казку. Все горить різнобарвними вогнями. По дорозі їхати одне задоволення. Ніяких тобі довгих і надокучливих заторів ,а простора дорога ,на якій лише зрідка появляються поодинокі машини .Відчуваю себе вільним. От би сісти на байк і втекти ось так від усіх проблем. Сповна насолоджуюсь швидкістю,кожним моментом. Розумію ,що саме цього мені бракувало стільки часу .Задумуюсь над тим ,щоб купити ще байк. Машина не гірша від нього ,але це зовсім різні речі ,які на мою думку навіть важко пояснити. 
Паркуємось недалеко від дому Ніки .Допомагаю їй злізти з байка .
—Ти як ?—шепотом питаю ,щоб ніхто не почув .
—Нормально .—знімає шолом. 
—Тоді вперед .—йдемо до її будинку. 
—Ходімо з заднього двору. Тут є ще один вхід біля саду і охоронців тут немає .
—Супер ,пішли. —Тихо крокуємо .Ніка відкриває двері і ми опиняємося в саді.Декілька кроків і ми вже наближаємось до її балкону .Бачу садовий столик і несу його куди мені потрібно. —Залазь на столик ,а тоді я тебе підсаджу .
—Ок .—подаю їй руку і вона залазить на столик. Тоді вилажу сам .Присідаю .
—Так як вчора на весіллі сідай мені на плечі. 
—Та цей столик не витримає. 
—Тс,все він витримає .—закочує очі і все ж сідає .
—Якщо кинеш мене ,Маркусику ,то тобі капут .—погрожує пальцем. 
—Не бійся ,Веронічко ,нічого з тобою не буде .—легко вдаряю її по ляшці ,щоб вона нарешті прискорилась. 
—Так ти ,амебо ,я тобі зараз як дам .—вже кулаком махає .
—Мала ,будь тихо .Ми взагалі-то зараз на завданні. —відволікаю її і тоді встаю .Ніка якраз дістає до пирил. Я підштовхую її і тоді вона перелазить .Після цього піднімаюсь сам.Веронічка подає мені руку і я теж опиняюсь на балконі. Вона тихо дістає ключ і відкриває двері .
Ми заходимо всередину та одразу чуємо чиїсь кроки в коридорі .І що тепер робити ?Звуки стають все гучніші. 
—Бігом сюди .—Ніка різко тягне мене за собою .Ми опиняємось за шторою ,якраз біля виходу на балкон. Ніка сідає на підвіконник .Я дивуюсь з того що вона задумала. Та чую як відкриваються двері і стає справді страшно. Дівчина тягне мене до себе і я опиняюсь до неї впритул .Обнімаю її за талію ,щоб ще більше скоротити відстань. Здається нас не помітили. Вслухаюсь в знайомий голос .Лідія тихо говорить з кимось по телефону. 
—Катюша ,як ти ?...Доць ,ну я ж сказала ,що все буде .—я з великими очима дивлюсь на Ніку .В Лідії є дочка ?Та здається Ніка й сама ні про що не вкурсі. —Заспокой свого Павлика і скажи що гроші будуть вже через тиждень. Я обідру цього ідіота до нитки .Він ж такий наївний ,думає ,що я його справді люблю .Козел ,як і його тупоголова дочка .Добре ,що зникла з мого шляху разом з тим нахабою .—бачу ,що Ніка зараз не витримає і видасть нас .Махаю головою ,щоб вона цього не робила. —Гаразд,Катюш ,я вже йду .І не дзвони мені більше ,а то нас можуть викрити. Я сама подзвоню ,бувай. —Лідія кладе трубку і тихо виходить з кімнати. Я з полегшенням видихаю .Розумію на скільки нам зараз пощастило. Сама доля дала нам компромат на цю стерву .Та бачу лють в очах Ніки.
—Я вб'ю цю гадюку !Всі її патла повисмикую .—починає голосно говорити ,а я все не відпускаю її з обіймів ,бо розумію ,що вона зараз точно це зробить .—Відпусти і я помщусь цій заразі !—ще голосніше каже .
—Ніко ,тссс.Ти нас викажеш .—намагаюсь її заспокоїти. 
—Нехай !—виривається ,та я не відпускаю .Максимально притискаю її до підвіконника і впиваюсь в губи. Перше ,що прийшло мені в голову ,щоб заспокоїти її .Спочатку та пручається та потім з усім запалом відповідає ...А коли вона зла ,то цілується ще краще .В її очах палають різнобарвні емоції .Дівчина ще сильніше притискає мене до себе від чого я просто втрачаю дах .Руки ніжно ковзають по її талії і пробираються під її кофту .Відчуваю як сироти пробіглись по її тілу .Від неї віє приємним квітковим ароматом. Поцілунок стає все відвертішим...
Бляха ,Марк ,ти що геть з катушок злетів ?Розумію ,що заходжу занадто далеко і першим відстороняюсь .
Ніка відводить погляд і важко видихає .Я теж боюсь глянути на неї і щось сказати. Який ж ти ідіот ,Марк .Нафіга я це зробив ?Повільно опускаю руки і трохи відходжу. 
—Дякую ,що зупинив .—каже Ніка. Я лише схвально киваю .Жоден з нас не може пояснити ,що зараз було. Назвемо це шоком після почутих новин .Викид адреналіну ...
—Думаю досить з нас на сьогодні пригод .Я вже знаю як розкусити Лідію .Залиш це на мене. 
—Гаразд.—з усмішкою промовляє Ніка .Ми виходимо на балкон .Свіже повітря допомагає нам оговтатись .Я по трохи приходжу в себе .Стоїмо мовчки декілька секунд ,а тоді вибираємось з дому .Коли опиняюсь на твердій землі ,то з полегшенням видихаю .Та здається наші пригоди не закінчились .Бо до нас біжить Арчі .Він радісно накидається на Ніку і починає її облизувати .
—Мій хлопчик ,як ж я за тобою скучила. —він перекидає її на землю ,а вона крізь сльози гладить його .Обнімає і пестить собаку. Той скулить і ображено дивиться на свою хазяйку .—Тихо Арчі .В мене не було виходу .Я мала тебе залишити. Але не бійся .Скоро стара горгона поїде звідси і ми знову будемо разом .—присідаю біля них і гладжу собаку .Той теж мене облизує .
—Хороший хлопчик .—мені теж дуже подобається ця собака .Декілька хвилин насолоджуємось вечірнім небом .Ніка обнімає свого вихованця .
—Нам пора .—нагадую дівчині і вона встає з трави .Я теж підводжусь .
—Арчі, ми зараз йдемо,але я скоро тебе заберу .Обіцяю .—бачу на очах дівчини сум і сльози. Самому стає її шкода. Беру її за руку .
—Бувай, Арчі .—собака сумно виляє хвостом і ми виходимо з дому .Ніка не витримує і починає плакати. Я ніжно прискаю її до себе і гладжу по красивому золотистому волоссі .
—Нік ,ти чого ?Все буде добре .—та підводить свої заплакані очі .
—Нічого вже не буде добре .Ця гадюка обманює мого батька .Я знаю як йому буде боляче коли він дізнається правду .Здається він її справді любить ...А ще Арчі .Я так за ним скучила .—сльози стікають по її милому личку. Накриваю дівчину своєю косухою .—Якби мама була тут ,то всього б цього не було. 
—Нік,все буде добре .Я тобі обіцяю .—вона крізь сльози усміхається .Беру її за руку і веду до байка .Одягаю шолом і ми мчимо додому. Надіюсь ,що зранку нам обом вже стане краще .
Від автора :Як вам сьогоднішня глава ?Пишіть свої враження в коментарях .Мені буде приємно почути думку кожного )