19 глава

*Вероніка 
Сьогодні вже субота .Я з вівторка не з'являлась в універі ,бо сиділа з Марком .Він сказав ,що владнає з пропусками .Йому вже набагато краще і сьогодні ми йдемо на весілля до Влада і Лани. За цей час ми з ними подружились. Дуже приємні люди .
Роблю собі ніжний макіяж і локони .Вирішую залишити волосся розпущеним .В чому піду одягнена вирішила ще вчора. Декілька днів тому Лана повідомила ,що в них весілля в червоних ,білих і чорних тонах .Я одразу ж згадала про свою червону сукню .Вона безмежно красива і я хочу її сьогодні одягнути. Досить ховатись за цими довгими платтями і худі .Воно й не таке відверте ,як мені здавалось раніше ,просто я дуже закомплексована і сором'язлива.Перевдягаюсь з піжами в нього і взуваюсь в чорні туфлі на каблуках .Наношу на зап'ястя улюблені парфуми і вдягаю кулончик ,який дістався мені від батьків на повноліття .Кручусь перед дзеркалом і тоді дивлюсь на екран свого смартфона .Пора вже йти. Повільно спускаюсь по сходах на перший поверх .Бачу ,що спиною до мене стоїть Гавриленко .Він чує звук моїх каблуків і повільно обертається.Бачу в його погляді здивування і усміхаюсь .Підходжу до нього ближче .Дивлюсь просто в його очі ,які з світло голубих стали яскраво сині .Чи це світло зараз так падає ?
Він одягнений в чорний класичний костюм і білу сорочку. На шиї в нього метелик .Підходжу і поправляю його ,бо він трохи на бік з'їхав .Відчуваю запашний аромат його парфумів .На секунду закриваю очі і насолоджуюсь ним. 
—Ніка ...—робить паузу .Підводжу очі догори. —Ти дуже красива .—мимовільно усміхаюсь.
—Дякую ,ти теж. 
—Церемонія почнеться через дві години. Думаю нам вже потрібно виїжджати ,а то ще в затори попадемо. —схвально киваю і ми виходимо з дому. Сьогодні ми поїхали на машині Марка .Добиратись на таксі буде не зручно ,бо готельно-ресторанний комплекс в якому відбуватиметься весілля далеко за містом. Гавриленко зосередився на дорозі ,а я слухала музику. Думками літала десь далеко .Коли ми проїхали вже більшу частину дороги вирішила заговорити :
—Марк ,я хочу поговорити. —дивлюсь на хлопця. 
—Уважно тебе слухаю .
—Вже через тиждень батько і Лідія одружуються ,а ми ще досі цьому не завадили. Що будемо робити ?
—Я теж про це думав .Та в мене є одна ідея. 
—І яка ж ?
—Якщо підслушки не дають ніякого результату ,то потрібно шукати якісь матеріальні докази. Рахунки ,папери і т.д.Чесно ?Ця жінка дуже загадкова. Думаю ,що вона точно провертає якісь свої темні справи. 
—І як ми це зробимо ?Чи вона по-твоєму сама нам на себе компромат дасть ?
—Звісно ні. Ми його пошукаємо в тебе вдома. Можливо ,вона має якийсь сейф чи ховає їх десь в будинку .
—Марк ,як ми їх шукати будемо ,якщо вдома весь час хтось є ?
—Можна прийти в ночі поки всі сплять ,ну або ввечері .
—Ти пропонуєш мені прокрастись в власний дім !?
—Це наша єдина зачіпка і часу мало. Якщо хочемо виграти ,то повинні ризикувати. Інакше ,навіть й не помітиш ,як твоя Лідочка захапає все майно батька і втече десь на Мальдіви. 
—Гаразд.—спокійно видихаю.Ідея божевільна ,але що нам ще залишається ?
—Приїхали. —Гавриленко зупиняється біля великого красивого комплексу. Ми виходимо з машини .Приїхали трохи швидше ,бо з гостей ще нікого не видно. Тільки флористи доставляють квіти і стурбована адміністратор метушаться по холу .Проходимо далі і я бачу Лану .Вона дуже красива .Пишна біла сукня ,волосся підібране догори ,нюдовий макіяж ...Вона схожа на маленьку принцесу ,а її майбутній чоловік на принца. Та на їхніх обличчях присутнє хвилювання ,яке важко не помітити. Підходимо ближче .
—Привіт .—промовляємо з Марком в унісон .Влад стривожено поглядає на годинник. 
—Привіт. —якось сумно відповідає Лана. 
—Щось трапилось ?—запитую .
—Схоже що так .—понуро відповідає наречений. 
—Наші друзі ,які мали бути дружбою і дружкою застрягли в Єгипті .Їхній рейс скасували і вони зможуть повернутись тільки зранку .
—От халепа. —мені й справді стало їх шкода. Лана якось змінилась на лиці і почала переглядувались з Владом.
—Ніко ,Марку в нас є для вас дуже незвичне прохання .
—Яке ?—запитує мій хлопець .
—Станьте першим дружбою і дружкою ,я вас благаю .Розумію ,що все в останній момент ,але я вас дуже прошу .—я перелякано дивлюсь на Марка .До такого прохання я була зовсім не готова. 
—Я не знаю ...—Гавриленко теж виглядає розгубленим. 
—Марк ,ти вже раз дуже допоміг нашій парі. І ми будемо вам дуже вдячні ,якщо ви зробите це ще раз .
—Ніко ,якщо ти не проти ,то я "за" .—я схвально киваю .Розумію ,що для кожної дівчини весілля—це особливий день і всі ми хочемо щоб він був бездоганним .Я хотіла ,щоб Лана з Владом були щасливі ,тому й погодилась. 
—Друзі ,дуже вам дякую .Ви наші ангели охоронці .—Лана почала нас обнімати. Вона виглядала щасливою .—Так ,церемонія розпочнеться через пів години. Ніко ,я зараз тебе введу в курс справи. Познайомлю з моєю другою дружкою Алісою .Вона в номері на мене чекає .Ще встигнемо декілька кадрів зробити. Побігли. —я пішла за нареченою ,а Марк з Владом. Швидко одягнула білий атласний халатик і на голову обруч з надписом "Bride ".Фотограф виявився справжнім профі і ми за короткий період часу встигли зробити багато класних кадрів. Я встигла познайомитись з двоюрідною сестрою Лани—Алісою .Досить приємна і мила дівчина. Тоді знову вдягнула своє плаття .Наші з Алею наряди досить гарно поєднувались. Плаття були схожі .
Коли до початку церемонії залишалось декілька хвилин ми спустились на перший поверх в хол. Через скляні двері було видно ,що хлопці вже стоять біля арки і на дворі зібралось багато гостей. 
—Хвилюєшся ?—кладу руку на плече Лані .Бачу як вона тремтить .
—Дуже .—Тихо відповідає .
—Не бійся все буде добре. —Підбадьорює Аліса .
Лунає музика і наречена виходить до свого принца ,а ми йдемо за нею .На очах Влада з'являються сльози . Ззовні хлопець здається досить суворим і малоемоційним ,але насправді це не так .Зовнішність оманлива. Знаю одне —навіть сильні чоловіки стають слабкими поруч з коханими .А сльози —це не прояв слабкості ,а прояв справжніх і щирих почуттів .Сама ледь стримуюсь ,щоб не розридатись тут .Які ж вони милі. Підходять один до одного і міцно обіймаються. 
Я стаю біля Марка .Він ніжно біймає мене за талію і я дивлюсь в його небесні оченята. Тоді вслухаюсь в слова реєстратора .
—Світлано Гнатюк, чи згодні ви взяти за чоловіка Влада Багряного ?—вона дивиться на нього і з усмішкою промовляє :
—Так .
—Владе Багряний, чи згодні ви взяти за дружину Світлану Гнатюк .—хлопець робить невилику паузу і тоді відповідає :
—Так. —гості починають аплодувати. 
—Тоді оголошую вас чоловіком і дружиною .—вони ставлять підписи .—Можете обмінятись каблучками і звісно поцілувати свою наречену. 
Я радісно спостерігаю за ними. Яке ж це щастя —зустріти людину ,яка кохатиме тебе ,а ти її так само .Яке ж це щастя прокидатись з іменем на устах коханого і засинати з думками про нього .Яке ж це щастя знати ,що є людина ,яка завжди буде поруч ,не осудить тебе ніколи ,буде тримати твоє руку як найкращі, так і в найгірші моменти ,даруватиме тобі усмішку і море спільних спогадів. Якби ж і мені так пощастило...По шоці покотилась одинока сльоза. Розумію ,що кохання для мене —це якась недосяжна мрія. Вона як красива зірка на небі. Я так хочу до неї дотягнутися ,але розумію ,що це неможливо...Чи можливо ?
—Ніко...—шепоче мені на вухо Марк. Я обертаюсь до нього ,а він витирає мої сльози .Притуляюсь до грудей хлопця. Він бере мене в свої обійми. Навіть такі сильні дівчата можуть дати волю емоціям .Всі ми живі істоти ...
Він ніжно погладжує моє золотисте волосся від чого на душі стає спокійніше. Розумію ,що пора приходити до тями і відходжу в бік. Всі гості починають вітати молодят. Ми чекаємо своєї черги .Марк весь час тримає мене за руку .Не знаю чому ,але з ним я почуваю себе краще .Підходимо до наречених і вручаємо подарунок .
—Лана ,Влад...я,—зупиняюсь і дивлюсь на Гавриленка —Ми вітаємо вас з цим незабутнім святом .Можу сказати одне ,якщо ваше кохання пережило стільки труднощів ,взлетів і падінь ,то воно справді щире. Вам дуже пощастило знайти один одного .Це ж така рідкість серед мільярдів людей знайти саме свою ...Кохайте один одного до останнього подиху .—Марк ніжно охоплює мою талію своєю теплою рукою. —Ну і звісно маленьких пупсиків ,які радуватимуть вас...—ми всі заливаємось сміхом. На такій веселій нотці завершилось моє привітання .
—Дуже дякую, Ніко .—починаємо обніматись з молодятами. —Що прийшли ,і що виручили нас. Ну і звісно вам всього найкращого бажаємо. Вам з Марком теж пощастило знайти один одного .—з якимось сумом дивлюсь на хлопця ,а він на мене. Ці двоє навіть не підозрюють ,що все це лише гра. Гра в кохання ,невеличка ілюзія ,але не більше ...І так сумно та гірко це визнавати. В якусь долю секунди я уявила ,що все це реальність і на душі появилась якась надія ,та реальність виявилась інша...
На сьогодні з мене досить філософських думок .Я ж на весіллі .Потрібно веселитись .
Ми всі разом заходимо в просторий і дуже красиво прикрашений зал .Кожен сідає на свої місця. Закохані мило про щось шепочуться за столом ,а я тим часом говорю з Марком :
—Бував колись на традиційному українському весіллі ?—з цікавістю запитую .
—Ні ,не бував. Але чув дещо про нього .Чую ,що сьогодні буде весело .—усміхається .
—Ти навіть не уявляєш як .—в думках з'являється картина як Марк буде проходити всі ці "веселі " на думку ведучого конкурси. От я посміюсь ...Зараз ж все проходить досить спокійно. Перший стіл все ж таки. Я сьогодні п'ю лише шампанське. На більше мене не вистачить. І я ще не забула як ввірвалась в дім Гавриленка з пляшкою віскі. Позор ,який я не забуду до кінця життя .Хлопець ж не п'є взагалі ,хоча в нього ще завтра вихідний і тренування аж з понеділка. Цікаво чи довго він протримається на українському весіллі ?Таке собі випробування для американця ,хоч і з нашим корінням. 
—Ми не будем пити тую гірку юшку, нехай поцілує перший дружба дружку ...—хором співають гості. О йомайо !Я вже й забула про цю традицію.Гавриленко нахиляється до мене і здивовано питає :
—Яка гірка юшка ?Я ж пробував —вона нормальна. І при чому тут ми ?Ми що її варили ?—я не стримуюсь і починаю сміятись. Так щиро і весело як тільки можу. 
—Дурнику ...Це така традиція. Завжди так на весіллі співають .Ти зараз маєш підвестися і мене поцілувати .—крізь сміх кажу .Зал знову починає співати і ми розуміємо ,що вони не припинять. Вже й Влад з Ланою на нас дивляться. 
—Тепер ясно .—з усмішкою промовляє той і встає з крісла. Я повільно підводжусь за ним. Хлопець радісно нахиляється до моїх губей ,а я лукаво усміхаюсь і підставляю йому щоку. Зал заливається сміхом. Ну що Маркусику так тобі й треба. Ми знову сідаємо. 
—Що це щойно було ?—тримає мене за зап'ястя .
—Поцілунок на який ти заслужив .—хитро кажу .
—Ем ,не знав ,що моя дівчина така зараза.
—Маркусику не наривайся .—впиваюсь нігтями в його долоню .
—А той перший дружба, то така зараза.Він боїться дружки як противогаза...—продовжують гості .
—Такс тепер стало ще важче .Чому я зараза і до чого тут противогаз ?—я знову сміюсь .Який ж він кумедний ,коли чогось не розуміє .Українські традиції виявились завданням з зірочкою для американського бед боя. Ну що ж ,прийдеться брати все в свої руки ,а то народ потребує хліба й видовищ. Встаю перша і тягну Гавриленка за собою .Той здивовано дивиться на мене і не розуміє ,що коїться. Охоплюю руками лице хлопця ,вдихаю його ніжний аромат ,заплюющую очі і ніжно цілую. Той спочатку не може відійти від шоку ,але тоді ніжно огортає мою талію своїми руками. Відстань між нами скорочується .Здається я чую його серцебиття .Від однієї думки мурашки цілим табуном бігають по моїй шкірі. Чому мені зараз так приємно і страшно водночас ?Я так хочу ,але боюсь ...
—Раз ,два ,три ,чотири , п'ять ,шість ,сім ,вісім ,дев'ять...—відстороняюсь від хлопця і присоромлено опускаю очі до низу. Публіка задоволено поглядає на нас ,дехто навіть хлопає і свистить. Думаю ми вже запалили це свято. Відпиваю трохи шампанського ,щоб трохи оговтатись. Вечір обіцяє бути насиченим і цікавим. 
—Тепер я взагалі нічого не розумію .
—Це українське весілля. Тут немає логіки ,лише емоції. —з усмішкою кажу. 
—Зрозумів. 
Настає час першого танцю .Як я люблю такі моменти. Пара виходить на середину залу і лунає повільна і дуже ніжна музика. Влад закохано дивиться на Лану ,а вона на нього. Такі щасливі і милі. Для них зараз важливе лише їхнє кохання і це так класно ...Я зачаровано спостерігаю за ними. Танець відволікає мане від зайвих думок і допомагає бодай трохи розслабитись і усміхнутись. Ці двоє ніби діляться своїм щастям з іншими... Танець закінчуються і всі інші гості починають теж виходити на танспол.Звучить вже більш весела і запальна музика. 
—Потанцюємо ?—Гавриленко подає мені руку і я з радістю її приймаю .Взагалі ,я не з тих людей ,які люблять танцювати на весіллі .Швидше з тих ,що люблять спостерігати за цим дійством ,але сьогодні мені захотілось зробити саме так. 
Марк кружляє мене в запальному танці. Я весело йому усміхаюсь. Бачу ,що час від часу він обводить мене своїм зацікавленим поглядом .
Ми протанцювали десь пів години і дуже втомились .Мене вже ніжки болять і в горлі пересохло ,тому ми повернулись на свої місця .Я глянула на годинник і побачила ,що зараз 19:34.
—Фух ...—Гавриленко сідає поруч і спустошує свій стакан з мінеральною водою .—Давно я вже так не танцював .—каже з усмішкою .
—Я теж .—щиро відповідаю і згадую Тіма. Коли ми були разом ,то дуже рідко танцювали .Я просила його ,але він казав ,що танці це не для нього. І мені часто було образливо через це. Марк ж його протилежність .Сам кличе і ніколи мені не відмовляє ,а головне ,він робить це щиро. Мимовільно усміхаюсь. 
—А це весілля ще довго буде тривати?Я вже так втомився ,й година пізня .—починаюсь сміятись ,бо розумію ,що Гавриленко не знає до якої години може бути українське весілля .Поки я сміюсь ,на його питання відповідає Влад ,який теж сміється поруч. 
—Тільки перший стіл минув .Ми весілля до пів третьої планували. 
—Ого .—бачу як очі Марка округляюються.
—Це тобі не Америка ,а справжнє українське весілля .—доповнюю Влада .
—Значить це тільки початок ?—запитує хлопець .
—Ну можна й так сказати .—ведучий виходить на сцену і оголошує про початок другого столу. Я з полегшенням видихаю ,бо більше танцювати в мене немає сил. Потрібно хоч трішки перепочити. 
—Ніко ,а можна питання ?—Гавриленко нахиляється до мене і каже на вухо .
—Так .—відповідаю .
—А що це за дивна жирна субстанція в формі прямокутника лежить на тій чорній тарілці. —знову лунає мій сміх .
—Маркусику ,ту білу субстанцію я не раджу тобі навіть нюхати ,бо твій специфічний американський шлунок сьогодні не витерпить такого випробування ,як сало .—той зі здивуванням дивиться на мене .
—А...то це такий жир сирий .Мені про нього тато розказував .Як ви це взагалі їсте ?Це ж негігієнічно. —здається по його шкірі цілий табун мурашок пройшов .
—Чесно ?Я теж не фанатка цього продукту ,тому нічого сказати не можу .—знизую плечима .Сире м'ясо це для мене якесь табу .
—Ок ,просто не буду це їсти і все .В мене ще одне питання .
—Яке ?—сьогодні він мені нагадує маленького хлопчика ,якому в цьому світі все хочеться дізнатись ,але розумію ,що ми з ним з різних світів і я повинна йому все пояснити.  
—А оця весела пісенька про перших дружбу і дружку ще буде ?—лукаво усміхається .
—Так ,Гавриленко ,хватить з тебе на сьогодні цієї "пісеньки " ,а то я зараз тебе салом нагодую і сидітимеш мовчки. —погрожую ,цьому мерзотнику .
—От ,мала .Вмієш ти людям погрожувати .—наіграно говорить ,а я лише кидаю на нього свій косий погляд .
Другий стіл проходить прекрасно .Більше дізнаюсь про наших наречених ну і других дружбу й дружку .Дуже дружня й весела в нас компанія .
А тепер настає час конкурсів .Я точно не їх фанат. Весь час намагалась ховатись за чиєюсь спиною на весіллях ,лиш би мене не покликали ,але цього разу не вийде .Ми ж не останні лиця на цьому весіллі,тому перших на імпровізовану сцену ведучий викликає саме нас .
—Запрошуємо парочку ,яка запам'ятається нам надовго .Ще під час першого столу вони нам показали ,що світ йде вперед і руйнує всі стереотипи. І поки на всіх старих і скучних весіллях дружба намагається якось "підкатити" до своєї дружки ,в нас дівчина вогонь і все бере в свої руки .—я одночасно сміюсь і червонію від сорому .Ну але ж правда .Я така ...Марк бере мене за руку і ми разом ідемо до ведучого. Навіть не уявляю що зараз тут буде творитись .—Красуне ,прошу вас представитись. —каже ведучий і дає мені мікрофон .
—Мене звати Вероніка. —кажу .
—Запальна дружка Вероніка. Зал привітайте красуню оплесками. Всі почали хлопати. —А як звати вашого бойфренда ?—даю мікрофон хлопцю .
—Марк .
—Зал привітаємо Марка .Цьому хлопцю явно пощастило з такою ініціативною дружкою .—зал заливається сміхом і оплесками. 
—Ще й як пощастило .—каже мені на вухо Гавриленко .—я лише пропалюю його поглядом .
—Як ви познайомились ?—запитує ведучий .
—В аеропорту .—відповідає Гавриленко. —Вона розлила на мене каву .Ми накричати один на одного ,а через день я дізнався ,що ми разом в універі вчитись будемо. Спочатку в нас стосунки були ,м'яко кажучи, не дуже ,але як кажуть, від ненависті до кохання один крок. —Марк мило поглянув на мене .В цій історії є частка правди .
—Що ж .Дуже цікаво було вас послухати .А тепер запрошуємо до нас другу пару...—через декілька хвилин біля нас з'явилось ще 4 пари. Виявляється це танцювальний конкурс і в кінці на нас чекатиме сюрприз .
—Ну що ж .Почнемо. Коли почне лунати музика хлопці мають швидко підняти своїх дівчат на руки. —Супер. Бачу цей конкурс обіцяє бути моїм "улюбленим " .Закочуюю очі і бачу лукаву посмішку Марка .Та ми не встигаємо перекинутись теплими словечками ,бо лунає музика .Гавриленко різко бере мене на руки .Я зі здивування і страху міцно обвила своїми руками його шию .
—Молодці .—каже ведучий,коли музика зупиняється .—Але це лише початок ...Перша дружка і перестаньте нарешті душити свого хлопця ,він зараз задихнеться .—поки всі сміються я знову червонію.—Що ж продовжимо .А тепер дівчата мають вилізти на спину хлопцям .Мої очі округляюються як монети в номінал 1 гривня .Дивлюсь на своє плаття і розумію ,що зараз або закопаю того ведучого ,або Гавриленка ,який сміється з мене. 
—Марк...—обурено дивлюсь на хлопця і не знаю ,що мені робити. Та його сміх стихає і він лагідно каже :
—Я присяду і залізеш мені на шию.Думаю так буде краще .—розумію ,що це набагато краща ідея ,але боюсь ,що Гавриленко мене не витримає .
—Але ж твоя нога. Ти можеш мене не втримати. 
—Перестань.Ти легка як пушинка .—лунає музика і я вже за секунду сиджу на плечах Марка .Пам'ятаю як в дитинстві батько мене любив так носити .Мені було так весело тоді. І зараз так ж само. Гавриленко не давав мене впасти і це не могло не тішити .
—Молодці .—каже ведучий .—Бачу перший дружба вирішив ,що на плечі то замало...Але молодець ,що сказати. Головне ,щоб твоя дівчина головою в стелю не вдарилась .—я закочую очі і злажу на землю .—Що ж, розминку зробили ,а тепер приступаємо до головного .Зараз пролунає 5 музичних композицій і ви маєте затанцювати під них танці .Думаю ,що по мелодії ви самі зрозумієте ,який стиль танцю має бути .Маестро музику !—лунає повільна музика .Ну що ж ,це вальс .Рука Гавриленка ніжно ковзає по моїй талії .Я дивлюсь йому прямо в очі.Зараз є тільки ми і нікого більше. Сповна віддаюсь повільній мелодії і насолоджуюсь кожним рухом .Далі мелодія стає більш пристрасною і запальною .Це танго .Марк впевнено веде мене .А хлопець досить таки добре рухається ,не можу його не похвалити. Бачу в його очах іскорки ,які є доказом того ,що він теж перепускає танець через себе .Емоції —ось ,що головне в кожному танці. Далі йде запальний джайв .На моєму лиці сяє широка усмішка. Як ж мені зараз добре. Звичайний танець ,а стільки емоцій .
Мелодія не сповільнюється ,а на заміну джайву приходить швидкий квікстеп. Серце починає битись в рази швидше від цього шаленого ритму. Відчуваю приплив адреналіну. Закриваю очі і насолоджуюсь моментом. Який ж він прекрасний .І закінчуємо ми румбою .Віддаю останні сили танцю .Відчуваю мелодію кожною частинкою себе.Таке враження ,що танець вже просто тече а моїх венах замість крові .Від цього отримую кайф і мій партнер також .Ми обоє зупиняємось і Марк бере мене в свої обійми .
—Це було прекрасно .—каже він мені на вухо .Чую на своїй шиї його важке дихання .
Всі гості аплодують учасникам і ми стаємо в один ряд .До нас підходить ведучий. Цікавість з'їдає з середини. Хто ж все-таки переміг ?Затамовую подих і чекаю результатів. Ведучий просить гостей аплодувати кожній парі по черзі .Міцно стискаю руку Гавриленка і закриваю очі коли нам аплодують .Гучні оплески і свист.
—Вітаємо переможців.Вероніка і Марк виграли !—я на радощах обнімаю Гавриленка ,а він починає кружляти мене на руках .Емоцій переповнюють мене. Ніжно цілую хлопця в щоку і він усміхається,тоді опускає мене на землю. —Ви виграли рамку для фотографій. —він вручає нам наш приз .Велика фотрамка на стіну. Радію тому ,що ми таки взяли участь.
Ми з Марком знову відпочиваємо ,але вже не в шумному залі ,де зараз танцює багато людей ,а на вулиці .Поруч є невеликий ставок і  лавочки. На дворі вже темно ,але все територія комплексу освічується красивими фонарями. Небо вкрите красивими зірками. Просто чарівний вид .
—Тобі холодно. —Марк знімає з себе піджак і накидає мені на плечі. Я мимовільно усміхаюсь .
—Дякую .—ми йдемо далі. 
—Дякую тобі за цей день. —з посмішкою промовляє він. 
—І тобі теж .Він просто неймовірний. Я ще ніколи не була такою щасливою .—Марк підходить ближче. Місячне сяйво красиво освічує його міцну статуру. Навіть крізь темряву я бачу його красиві небесні очі. Їдкий парфум знову заполоняє мої думки .Хлопець наближається все ближче й ближче .Та я не втікаю ,навпаки стою мов зарчарована. Розум підказує :"Відійди ,не дивись на нього !",але серце просто не дає мені навіть поворохнутись .Я завжди слухала тільки його ,логічність здавалась недоцільною .Завжди робила так як хотілось насправді ,а не так як потрібно через якісь правила. І ніколи про це не шкодувала .Живіть за покликом серця ,моя вам порада...
Піднімаю очі і бачу його милу усмішку,яка заставляє мене просто розтанути. Його руки опиняються на моїй талії від чого я здригаюсь .Невже зараз відбудеться те,про що я думаю ?Він поцілує мене ?Але навіщо ?Тут ж немає нікого ,грати не потрібно .Чи це не гра ,а щось більше?Я так заплуталась .Марк нахиляється до мене ,а я від хвилювання заплющую очі .Відчуваю його теплий подих ,який зігріває мою душу. 
—Ніко ,Марку там вже торт зараз будуть різати .—тут з'являється Аліса .Ми мов ошпарені різко відстороняємось один від одного .Марк бере мене за руку і ми крокуємо за дівчиною .Дивлюсь як Влад і Лана ріжуть торт ,та думками я десь далеко. Не можу забути те ,що щойно було. Він хотів мене поцілувати ,але чому ?Чому ?Чому ?Чому ?Між нами ж нічого немає чи таки є ?Це лише гра, Ніко ,не видумуй того ,чого немає .Ви не можете закохатись ,вас поєднує лише договір. Говорив здоровий глузд в моїй голові і я здається його слухала. Чи вдавала ,що слухала .Марк ж поводився набагато спокійніше. І я старалась брати з нього приклад. Вдам ,що нічого не було і все .Підходжу до столу і відпиваю трохи шампанського ,щоб заспокоїтися. Здається допомагає .Далі продовжую веселитись разом з усіма ,навіть попри втому .
На годиннику вже 1:49. Я втомлена ,але щаслива. Зараз свекруха Лани знімає з неї фату .Досить милий і чуттєвий момент .В мене навіть сльози починають котитись. Марк обнімає мене за спину. Та момент закінчується і зараз Лана буде кидати весільний букет. Я звісно теж стаю до дівчат ,які хочуть його зловити. Раніше я ніколи не ловила букет. Мені завжди з цим не щастило ,але можливо доля посміхнеться цього разу ?Лана рахує і тоді кидає квіти в натовп .Не знаю як ,але вони прилетіли мені прямо в руки. Радісно піднімаю букет догори і підстирибую .
—Вітаємо Вероніку .—промовляє ведучий. —Ну що ж Марк ,надіємось ти зрозумів натяк .—всі починають сміятись. Лише Гавриленко стоїть в шоці і не розуміє про що всі тут говорять. Він ж не знає ,що означає ця традиція .Та пояснити йому не встигаю ,бо зараз наречений кидає свого метелика хлопцям .Догадайтесь хто зловив .Звісно ,що Марк. Він найвищий з хлопців і йому звісно ,що було легше за інших .
—Ну що ж Марк ,думаю тут вже точно все ясно. —додає ведучий. Гавриленко підходить до мене .
—Я звісно радий ,що я це зловив ,але я ще досі не розумію натяків ведучого і взагалі навіщо я це робив .І ти букет теж ...
—Хм...Якщо дівчина ловить букет на весіллі ,то це означає ,що вона швидко вийде заміж .З метеликом все ідентично. Тепер розумієш слова ведучого ?
—Здається дійшло. Ну що ж Веронічко .Здається доля вирішила все за нас.—лукаво промовляє той. 
—Ей ,давай тут без долі. Фіктивні стосунки в нас вже з тобою є ,ще фіктивного весілля бракує ?
—Ну звісно ,як ж без цього. —продовжує знущатись хлопець —Я готовий хоч кожен день одружуватись заради цих ваших традицій. Вони в вас такі прикольні й веселі. Для мене це щось новеньке. 
—Хм ...—лише усміхаюсь .
Весілля закінчується підпалюванням сімейного вогнища .Теж дуже милий і зворушливий момент .Особливо коли батьки кажуть настанови молодому подружжю .Сльози пробиваються назовні. Розумію ,що зараз створюється нова сім'я .Я щиро бажаю їм щастя .Вони на нього заслужили. 
Підходимо до Влада і Лани. 
—Ми вам дуже вдячні ,що ви нас  виручили. Навіть не знаю ,що б ми без вас робили .
—Та що ви ,престаньте. Ми завжди раді допомогти. Весілля було чудовим ,мене переповнюють позитивні емоції.—відповідаю.
—Мене теж .Дякую за запрошення.
—І вам за все дякую .—ми вже збирались йти ,але пара нас зупинила. 
—Ніко ,Марку, ми хочемо хоч якось  віддячити вам за допомогу. Зараз вже доходить третя ночі ,а їхати в місто близько години. Марк втомлений і думаю це буде дуже важко. Залишайтесь в готелі ,а зранку вже спокійно поїдете. Ми спеціально бронювали номери для гостей ,які живуть далеко. Залиштесь ,будь ласка .Ми будемо дуже раді .—починаю переглядатись з Марком. Бачу його втомлений вигляд. Сьогоднішній день був явно не простим для нього і він потребує відпочинку. А якщо по дорозі вночі і справді щось станеться ?
—Марк ,якщо ти не проти ,то я "за" .—беру ініціативу в свої руки. Розумію ,що Марк сам не хоче приймати рішення .Нам ж прийдеться залишатись в одному номері .Напевно думає ,чи буде нам комфортно ,та я вважаю ,що це краще рішення .
—Якщо ти "за " ,то і я теж .—каже він. 
—От і чудово. І ми будемо за вас спокійні. Ось ключі від вашого номеру. Зустрінемось завтра за сніданком .
—Гаразд. —беру ключі і ми з Марком крокуємо по коридору. Дивлюсь на хлопця .
Бачу потрібний нам номер і відкриваю двері .Включаю світло і ми заходимо всередину. Тут дуже красиво. Красива біла шафа ,велике ліжко і панорамні вікна .Відкриваю двері на балкон і вдихаю ковток свіжого й водночас прохолодного весняного повітря .Марк робить так само. 
—Ем ...Якщо тобі буде зручніше ,то я можу спати на підлозі. —я усміхаюсь і уявляю ,як Маркусик вертиться на підлозі .Та розумію ,що моя совість мені цього не дозволить. Він недавно тільки мав розтягнення та й я не така  катюга ,щоб хлопця на підлогу хлопця виганяти. 
—Ні. Ти давно в лікарні лежав? Весняні ночі холодні ,ще простудишся. 
—Ти хвилюєшся за мене ?—з усмішкою запитує .
—Просто не хочу тебе потім лікувати. —гостро відповідаю ,закушуючи губу. Нехай не думає ,що я весь час от тільки й про нього думаю .
—Ясненько .Тоді ходімо спатки ,а то я вже мега втомлений. —схвально киваю.