17 глава

*Вероніка 
Я прокидаюсь і бачу ,що заснула в обіймах Марка .Він лежить поруч на дивані закутаний в плед .
Я обережно підіймаюсь ,щоб не розбудити хлопця. Зараз 7:49 .Пора вже нам збиратись в універ. Я готую каву і від її аромату Гавриленко прокидається. 
—Доброго ранку. —промовляю до нього. Беру дві чашечки з запашним напоєм і сідаю поруч. 
—Доброго. —з усмішкою промовляє він ,потягаючись. —Виспалась ?
—Так .—відповідаю .
—Можу тебе обрадувати ,але нам відмінили першу пару. 
—Блін .Я не знала. —кажу .Просто в нашу групу з одногрупниками я дуже рідко заходжу. 
—Ну тепер знаєш .Так що в нас ще багато вільного часу .Я хочу піти поплавати .Складеш мені компанію ?—запитує Марк,а я ледве не поперхнулась своєю кавою .
—Я ж не вмію плавати. —чесно відповідаю .
—Ніколи не пізно навчитись. Якщо хочеш я допоможу. Маєш з собою купальник ?
—Вроді був в валізі. —намагаюсь згадати. 
—Тоді чекаю тебе ,через 10 хвилин. Відмова не приймається. 
—Але я боюсь .—кажу .
—Я не дам тобі потонути .—я усміхаюсь і йду до себе в кімнату. Відкриваю валізу і бачу на її дні червоний купальник. І чому я взяла з собою саме його?В мене ж їх вдома було аж 5 і чомусь я кинула в валізу саме цей .Дурненька .Ні він звісно дуже красивий ,але й водночас відвертий .І через це я ще жодного разу його не вдягала. Ну що ж доля вирішила зіграти зі мною в злий жарт. Перевдягаюсь і дивлюсь на себе в дзеркало. Він дуже красиво підкреслює мою фігуру. Мабуть ,я просто занадто сором'язлива. Спокійно видихаю і йду до басейну. Заходжу в середину і бачу ,що Марк вже плаває в своїх червоних плавках. Ахах.Що за день збігів ?Підходжу ближче і хлопець нарешті мене помічає ,бо до цього часу він плив у зворотному напрямку до мене спиною. На секунду він завмирає і я бачу на собі його зацікавлений погляд .Все настільки погано ?Хочу чимось прикритись ,але розумію що нічим .Він підпливає ближче ,а я сідаю на край басейну .
*Марк 
Error 404.Я зараз як той завислий комп'ютер. Біля басейну з'явилась Ніка і я спочатку подумав ,що мені привиділось. Підпливаю ближче і безсоромно розглядаю її .А під цими худі оверсайз скривається просто шикарна фігура. Вона така красива .Так ,признаю .Маленька зараза виглядає просто шикарно. І як хлопець я не розумію Тимура ...Чому він кинув таку дівчинку ?Та Лізка ж противна гадючка порівняно з Нікою .
Так ,Гавриленко ,заспокойся нарешті .А то таке враження ,що ти дівчини в купальнику ніколи не бачив.
Останнім часом я сам себе зрозуміти не можу. 
Та намагаюсь себе опанувати і підпливаю ще ближче до неї .
—Ходімо .—та схвально киває .Я беру її за талію і тягну до себе в воду .Біля бортів не дуже глибоко ,та Ніка низенька і її б вода накрила повністю ,тому я продовжуюю її тримати .Вона боїться і ніжно огортає мою шию своїми руками. —Ніко...—підводжу очі і дивлюсь на неї .—Не бійся .Я не дам тобі потонути .—вона усміхається і відпускає руки. Я починаю розказувати їй що й до чого. Вона уважно слухає і робить перші спроби .Спочатку виходить не дуже ,та я тримаю її і вона пробує знову і знову. Розумію ,що вона дуже боїться ,тому як можу заспокоюю її і підтримую ...
Через годину ми вже збираємось виходити ,бо нам ще сьогодні в універ .Вилажу перший і йду по рушник.Беру і подаю його дівчині .Вона усміхається і бере. Завдяки сонячним промінчикам її волосся здається ще яскравішим .Вона така мила зараз .Вся мокра і тремтить від холоду .Волосся прилипло до її лиця ,а в мене з'явилась звичка весь час його відкидати назад. Знову роблю це .Вона усміхається .Так щиро і добре ...
—Дякую .—каже вона і цілує мене в щоку .Я ніжно огортає її талію своїми холодними руками від чого її тіло здригається. Дивні відчуття ,але водночас приємні. Та я опам'ятовуюсь і відходжу .
—Нам пора вже збиратись в універ. —та схвально киває і йде. 
Я йду в душ ,а тоді збиратись. Навчання ж ніхто не відміняв. Сьогодні мій вибір зупинився на чорній футболці і джинсах .Зверху накинув на себе джинсову і взув білі кроси. На вулиці хороша і сонячна погода. Я люблю тепло .Зима —це не для мене. 
Виходжу і бачу Ніку. Вона одягнена в ніжно рожеву плісеровану спідницю і сірий светр. Волосся зібране в неохайний пучок і по мінімуму макіяжу. Як завжди красуня,що тут ще сказати .Ми виходимо з дому і сідаємо в машину. 
—Сьогодні гра. Бажаю вам удачі .—каже вона .
—Дякую .—усміхаюсь .—А ти вперше будеш на грі в ролі капітана. Ну після того як Ліза пішла ,маю на увазі .Тобі теж удачі .
—Спасибі. Ми навіть встигли дещо в програмі змінити .Думаю ,що вийде круто. Просто в нас було мало часу ,але вже наступної гри все зовсім зміниться. 
—Буду чекати. —відповідаю .
—На скільки я знаю ця гра є дуже важливою для команди. 
—Так  ,ти права. Якщо виграємо ,то високо піднімемось в турнірній таблиці. Для "Сокола " це буде дуже добре. Тому ми з хлопцями домовились ,що якщо виграємо ,то підемо в спорт-бар .Ну звісно дівчат теж з собою візьмемо.Підеш зі мною ?—запитую .
—Хм...—хитро усміхається. —А якщо не виграєте ?
Я починаю сміятись. 
—Ну звісно. Ще й як виграємо. Ми цих "Лисів" на раз-два розкатаємо. —впевнено кажу. 
—Ага ,ага .Не будь такий впевнений. 
—Та я можу поспорити ,що ми виграємо .—я дуже азартна людина. 
—То давай поспоримо. —бачу якісь іскорки в її очах. —Але це занадто просто. Пропоную ускладнити наше парі. 
—І як ж ?—з цікавістю запитую .
—Ти маєш закинути мінімум дві шайби. 
—Ну ніфіга собі й бажаннячка .
—Боїшся програти ,Маркусику?—в її очах грають бісики. —Чи ти не такий хороший хокеїст ?—останні слова мене дуже задівають .Тому приставляю вказівний палець до губей дівчини і лукаво усміхаються.
—Я згоден,але споримо на одне бажання .
—Гаразд. —вона простягає мені руку. 
Я нахиляюсь до неї і тихо говорю на вухо :
—Не боїшся мого бажання ?—дивлюсь їй прямо в очі. В них я бачу азарт і страх .
—А ти мого ?—от зараза маленька. 
Потискаю їй руку і розбиваю .Все ,шляху назад немає .Потрібно разкатувати тих "Лисів" за будь-яку ціну .Тепер в мене з'явилося ще більше бажання виграти. Це ж шанс понервувати Веронічку .В голові з'явились тисячі думок ,що ж їй загадати. От буде нам весело .
Паркуюсь біля універу і допомагаю вийти з машини своїй дівчині. Та лукаво усміхається і не подає мені руку. Он як ?Вирішила зі мною погратись через це парі ?Та я теж не маленький хлопчик. Наші ігри з Веронічкою продовжуються .Ми не можемо і дня спокійно прожити ,не понервувавши один одного. Тому коли вона виходить я міцно прижимаю її до себе .Від мене не втечеш. 
—Знову граємось ,Веронічко ?
—Це тільки ти граєшся ,Маркусику .—і стає мені на ногу. Білі кроси ,щоб ви розуміли. 
—Ну все мала ,за це ти зараз в мене дістанеш. —хотіла втекти ,та я ловлю її за зап'ястя і тоді перекидаю через плече. 
—Ану опусти мене !—починає кричати .—На нас вже половина універу дивиться.
—Ну й нехай .Не треба було мене злити ,принцеско. І не вдягай таких відвертих спідничок ,а то на твою п'яту точку вже всі старшокурсники встигли звернути увагу. —кажу ,щоб ще більше її позлити.
—Ах ти .Ти тільки подивись на нього. Щось йому бачте не подобається .Я буду ходити так як хочу !На другий раз візьму ще коротшу. 
—В паранджу закатаю .—переходжу на погрози .—Доки ти моя дівчина я не дозволяю тоді одягати щось вище колін. Ніяких обтягуючих чи відвертих платть або спідниць .
—Ей ,я тобі зараз як в командую там.Я що тобі бабка стара щоб так ходити ?От візьму тобі й на зло ...
—Тільки посмій !—і ми заходимо в аудиторію .На нас звернули увагу всі наші одногрупники ,але мені було байдуже .Я опустив її тільки коли дойшов до свого місця .Вона сердито глянула на мене. 
—Ще раз так зробиш і тобі капут. —каже на вухо ,а я тільки усміхаюся. Сідаю на своє місце ,а вона поруч. В аудиторію заходить викладач і ми з Веронічкою трохи заспокоюємось .
*Вероніка 
Ця зараза після пари кудась пішла з хлопцями ,а я з Анькою в буфет.
—Ніко ,як ти ?—питає вона мене .
—Добре. От тільки Гавриленко намагається довести мене до сказу з самого ранку. 
—Що ?—з усмішкою запитує .
—Ми з ним поспорили на одне бажання. Якщо вони сьогодні виграють гру і він закине мінімум 2 шайби ,то він виграє ,а якщо ні ,то виграю я .
—Ніко ,а тобі не здається ,що це вже давно не гра ?—тихіше питає вона. 
—Не розумію .
—Нік ,а що як це вже по-справжньому .Тобто ,ви закохались один в одного. 
—Ні,Ань .Тобі здається .Ми просто гарно граємо. 
—А можливо ,ти боїшся собі в цьому признатись ?Ви стільки часу проводите разом ,ці ваші підколювання —це лише привід до чогось .Та й я сама бачила...Мені здається ,що ти подобаєшся Марку .Сюрприз на День народження був його ідеєю .Він нам запропонував це.Хіба б звичайний хлопець став це робити ?
—Ань ,ну ми ж пару граємо .Він що мав мене взагалі не вітати ?Це лише гра ,повір ...
—Гаразд ,як скажеш.Можеш мені не признаватись ,але себе ж не обманеш .
—Ань ,ти не правильно все розумієш .Між нами нічого бути не може. Договір завершиться і ми розійдемось ,як в морі кораблі. Він поїде в США ,а я залишусь тут .І на цьому все ...—беру свій круасан і каву .Тоді прямую до столика ,а подруга за мною .—Все . Закриємо цю тему .Я не хочу більше про це говорити. —Аня знизує плечима і ми обідаємо .Після цього Смирнову викликали до декана ,а я пішла на наступну пару .Та тут хтось зловив мене за зап'ястя .Я злякалась і обернулась. Це був Тимур. 
—Що тобі знову потрібно ?—забираю руку і відходжу назад .
—Я чув твою розмову з Анею .—здається серце втекло десь в п'ятки .Він знає про договір ?
—Що ?
—Ти поспорила з Гавриленком на бажання ,якщо він заб'є дві шайби в цій грі .—здається далі він не чув .
—І що ?—схрещую руки на грудях .
—А якщо заб'ю я ?Виконаєш моє бажання ?—я зараз просто в шоці. 
—Тимур .—підходжу ближче .—Ти геть здурів ?Як ти взагалі смієш після всього мені таке пропонувати ?—не витримую і даю йому ляпаса. Розвертаюсь і йду. 
—Я все одно не дам йому забити...—я на секунду зупиняюсь ,та потім не розвертаючись йду до аудиторії .Від цих слів стає страшно. А якщо він щось зробить Марку ?Та ні ...він ж напевно мене просто залякати хотів. Відволікаюсь від цього навчанням ...
Пари закінчуються і ми їдемо в дворець .Анька з нами.Правда в холі ми розходимось. Вона йде займати місце на трибуні .Перед цим бажає нам удачі. Я махаю Гавриленку і йду до дівчат .Ми ще встигаємо зробити репетицію .Та думки мої десь далеко .Я думаю про Тимура ,а точніше про його слова .Якщо він щось зробить Марку ,то я точно йому цього не пробачу .Згадую розмову з Анькою .Я хвилююсь про Марка ,то можливо...Ні ,Ніко ,ти не можеш в нього закохатись!
Беру свої помпони і йду на трибуни. Стаю на своє місце і усміхаюсь .Ми з дівчатками починаємо танцювати і команди виходять на лід. Марк підмигує мені ,а я закочую очі .Він як завжди .
Лунає свисток і гра починається. На душі присутнє легке хвилювання .Чому ?Списую все на те ,що вперше виступаю в ролі капітана після довгої перерви. 
Гра досить напружена .Суперники сьогодні просто в ударі. Добре відпрацьовують в обороні та й кидають по воротах часто. Але Олег ще жодного разу не пропустив. Бачу як Анька кидає на нього свій грізний погляд .Це так кумедно. З них вийшла весела парочка .
Кінець першого періоду .І от наші біля воріт суперника .Передача Макса і Марк забиває .Всі радісно свистять і вистрибують .Я радію як ніхто. Хоч це й наближає мене до програшу в нашому спорі та хіба можна не радіти за команду ?До закінчення першого періоду залишається 5 секунд .Рахунок залишився 1:0 на користь "Сокола ".Під час гри хлопці працювали злагоджено. Напевно я себе просто накручувала. Виходжу в хол .Іду в буфет і купляю собі пляшку води .Трохи втомилась і вирішую відпочити в роздівалці проки не почався 2 період .Сідаю і запихаю в вуха навушники. Знаю ,що встигну послухати лише 1 трек ,та це краще ніж нічого .Розслабляюся і сповільнюю дихання .3 хвилини пройшли незамітно та вже пора повертатись .Скоро продовжиться гра. Виходжу з роздівалки і йду до дівчат та шлях мені перегороджує Тимур. Ці його різкі появи явно не до добра .Коли він вже згине з моєї дороги ?Намагаюсь його мовчки обійти та він не дає мені цього зробити  
—Чого тобі ?—роздратовано питаю .
—Думав ти опам'яталась .Давай таки поспоримо на бажання .—я починаю істерично сміятись .
—Ні !—викрикую і ледь стримуюсь .—Зникни з мого життя нарешті. —штовхаю його в груди ,щоб пройти .
—До цього я старався бути добрим та тепер твоєму Марку позаздрить лише мертвий. Добре подумай чи ти хочеш ЦЬОГО .—він наголосив на останньому слові і торкнувся мого підборіддя своїми ледяними руками.Я аж скривилась. 
—Навіть підходити до нього не смій .
—А то що ,Веронічко ?—єхидна усмішка не зникає з його обличчя .
—Цього я тобі вже ніколи не пробачу. 
—Хм ...Мені байдуже .Я завжди отримую те ,що хочу,а перешкоди на своєму шляху я знешкоджую.
—Тоді я знищу тебе .—він лише глузливо сміється і йде на лід .
—Ти сама винна...—останнє що він говорить ,перед тим як зникає в темному коридорі. Я розумію ,що вже давно мала бути на трибунах. Біжу до дівчат ,хоча шкодую ,що не встигла поговорити з Марком. Надіюсь ,цей придурок нічого йому не зробить. Беру помпони і стаю на своє місце .Свисток і гра продовжується .На першій ж хвилині "Лиси" забивають гол. Я незадоволено дивлюсь на лід. А все так добре починалось.Ну нічого ,це ще не кінець. Та зараз це мене не найбільше цікавить. Я бачу косі погляди між Марком і Тимуром. Останній весь час намагається якось задіти Гавриленка .Він що серйозно говорив ?Вони ж в одній команді .Хіба він зробить погано своїй власній команді ?Це ж тупо. І за це його точно чекатиме штаф .До кінця мені не хотілось вірити ,що він настільки ідіот .Спокійно видихаю і вдихаю. Наші наближаються до воріт суперника .Тимур дає передачу Максу і той забиває .Рахунок 2:1.Наші ведуть .Я почала верещати від радості. Побачила погляд Марка в мій бік .Напевно думає ,що я ненормальна. Від цього я ще ширше усміхнулась .Та радість знову тривала не довго .Суперники забили. Рахунок рівний .Ну що ж таке .Під кінець періоду Тимур ще більше почав зачіпати Марка .Той через нього ледве не впав. Та Гавриленко старався на це не реагувати .Бійка зараз явно ні до чого .Кому потрібна з них дискваліфікація на декілька матчів ?
Коли Тимур виходив він підняв свій шолом і провів уявну лінію пальцем біля шиї .Думаю нікому не потрібно пояснювати ,що це означає .
Моє тіло раптово вкрилось сиротами. Я вже не знаходила місця .Побігла з трибун відразу до роздівалки хлопців. Туди якраз заходив Олег. .Я попросила його покликати Марка і за декілька хвилин той вийшов. 
—Вибач ,що не вийшов раніше. Тренер давав настанови. 
—Та нічого ,я розумію .Марк ,я маю тобі дещо сказати. 
—Що ?—він підійшов ближче .
—Тимур не просто так тебе зачіпає .Він знає про наше парі з бажанням і запропонував мені те саме. Я звісно ,що відмовилась та до нього це напевно не дійшло .Він говорить якимись загадками...Я думаю він хоче помститись мені тим ,що тобі нашкодить. Просто стережись його .—міцно обіймаю його .
—Мала ,ну заспокійся. Цей недоумок нічого мені не зробить .—дивиться мені прямо в очі .
—Все одно ,будь обережний .
—Переживаєш за мене ?—з лукавою усмішкою питає ,а я здається вже почервоніла як той буряк .—Можеш не казати ,бо я й так знаю відповідь .Та запевняю ,що вернусь після цієї гри цілим і неушкодженим. Тим паче в мене такий стимул. —закушує губу і продовжує —Сама Вероніка Самойлова виконає моє бажання. —тихіше промовляє ,обпалюючи мою шкіру своїм теплим диханням. 
—А ти впевнений ,що виграєш ?—ще ближче наближаюсь до нього і кажу. 
—Звісно ,Ве-ро-нічкооо.—протягує моє ім'я довго і солодко. Я опиняюсь припертою до стіни .Серце знову починає вилітати з грудей .Чому він так робить ?Одним поглядом заставляє мене тремтіти .Наближаєтьсь ще ближче й ближче .Розумію ,що тікати нікуди. 
Та мене рятує Олег ...
—Гавриленко ,ти ще довго ?—визирає з дверей роздівалки. 
—Олег ...—Марк трохи відходить і закочує очі .—Ти як завжди вчасно .—саркастично промовляє .
—Ну вибачай .Тебе просто тренер кличе .—спокійно каже той. 
—Зараз буду .—відповідає .Олег йде ,а Гавриленко обертається до мене .—Готуйся до програшу ,малишка ,а про мене можеш не переживати. —усміхається і йде в роздівалку ,а я стою така в шоці .Та скоро приходжу до тями. Трохи заспокоююсь і йду на трибуни .Встигаю ще трохи поговорити з Анею і Мією ,а тоді знову до роботи .
Гра стає ще напруженішою .Суперники просто розстрілюють ворота "Сокола ".На кожному хвилюючому моменті мене починає трісти .І тут "Лиси" знову забивають. Та що ж таке.  Рахунок 2:3 .До кінця залишається трохи більше 10 хвилин. Міняються п'ятірки і я знову бачу Марка. Той впевнено йде до цілі. Багато кидків і передач .Я в думках вболіваю за нього. Розумію ,що цей матч дуже важливий .Та бачу Тимура ,який дивно себе поводить. Він весь час хоче притиснути Марка до борта. Чи мені здається ?Хлопці час від часу кидають один на одного свої хижі погляди .Гавриленко старається триматись від Тіма(раніше я називала там Тимура ) чим по далі .Та той не уступає .До кінця залишається менше хвилини. Тренер кличе до себе гравців на декілька секунд .Впевнена ,що зараз вони знімуть воротаря. Гра продовжується і я бачу ,що Олег вже чим дуж втікає від воріт ,а на полі з'являється ще один нападаючий .Такі моменти ще більш напружені .Великий ризик все ж .Або зараз заб'ють наші і зрівняють рахунок ,або нам прилетить ще одна шайба і це кінець.  Зжимаю кулачки і бачу як Ваня (нападаючий "Сокола" дає пас Марку.Той оминає суперників і кидає в ворота . Та я вже не дивлюсь на шайбу ,а на Тіма ,який з усієї швидкості мчить просто на Гавриленка і зупинятись явно не збирається .Та він ж зараз припре його до борта і переломає хребет на дрібні уламки !
З усієї сили ,яка тільки в мене є кричу:
—Маркккк!!!—шайба залітає в ворота і хлопець обертається .Він дуже близько до борта .Я чую звук удару і закриваю очі .