16 глава

*Вероніка
Завтра мені виповниться 18 .Не вірю ,що цей день так швидко настав. Я така щаслива ,але той факт ,що моєї найріднішої людини немає поруч мене дуже засмучує .
Матусю ,рідненька,моя найдорожча .Якби ж ти була поруч.
Я присіла біля ліжка і взяла в руки її фотографію .Я так схожа на неї .Ті ж самі голубі оченята і світле волосся,густі брови і пухкі губи. Сльози почали текти по щоках ,та якийсь дивний звук відволік мене. Ніби щось розбилось в кімнаті Марка .Я підвелась і пішла до хлопця. Якась побита колбочка лежала на підлозі ,а Гавриленко намагався це прибрати. 
—Що сталось ?—питаю я .Та хлопець здається не хоче мені розповідати.  Виглядає він зараз як хлопчик ,якого мама застукала за якимись капостями .
—Веронічко ...Тобі сюди не можна .—каже він і намагається випровадити мене з кімнати. 
—Так ,Маркусику ,або ти зараз розказуєш ,або ...—я ще не придумала що з ним зроблю .
—Або ти спокійно ідеш звідси .
—Ей. Що ти там від мене приховуєш ?—підозріло запитую і намагаюсь побачити щось за міцними плечима хлопця ,та він бере мене за руки і просто виставляє за двері. 
—Це мій маленький секретик і я тобі його не розкажу ,Веронічко. —каже він .Тоді ніжно цілує мене в носик і прямо перед лицем закриває двері. Хотіла прибити заразу ,але він такий солодкий ,що вирішила відкласти помсту на потім.Але що він від мене приховує ? Мене з'їдала цікавість...
—Ну ,Марк ,ну скажи ,будь ласочка. —почала просити я ,та він нічого не відповів і я пішла до своєї кімнати. Я ображена на цю заразу .Ну нічого  все одно дізнаюсь ,що він задумав ,але зроблю це завтра ,бо зараз я дуже втомлена і хочу спатки.

Прокидаюсь від дзвінка в двері. І кого це принесло так рано? Кличу Марка та він не відповідає .Напевно його немає вдома .Одягаю халат і біжу на перший поверх відкривати двері .Ну що ж моє 18-річчя почалось з того ,що мені не дали поспати. Здається я зараз приб'ю того ,хто забрав мене з царства Морфея .
Відкриваю двері і бачу перед собою кур'єра .Стримуюсь і говорю:
—Добрий ранок .
— Добрий .Вероніка Самойлова ?—перепитує зелоннокий брюнет ,на зріст приблизно як Марк .
—Так .—спокійно відповідаю .
—Тоді вам доставка. —він вручає мені красиво запаковану коробочку .—Підпишіться ,будь ласка. —беру ручку і ставлю підпис. 
—Дякую .—відповідаю .
—Хорошого вам дня. —з усмішкою промовляє хлопець. 
—І вам .—відповідаю і заходжу в дім. Від кого це ?
Відкриваю коробку і бачу там лист. А під ним кулончик з красивими зірочками і моїм ім'ям. 
Відкриваю лист і читаю :
"Моя маленька принцесо. Тепер ти вже доросла. Ми з мамою з нетерпінням чекали цього дня і ще коли тобі був 1 рочок купили цей подарунок .Я думаю ,що вона б була дуже щаслива бачити тебе в цей день .Не плач. Вона завжди буде жити в твоєму серці .Навіть попри образу , пам'ятай ,що я дуже тебе люблю .Тато ." 
По щоках знову почали текти сльози. Я беру в руки кулончик і милуюсь ним .Останній спогад про тебе ,мамо .Я ніколи його не зніму. 
Витираю сльози і беру до рук телефон. 
—Привіт ,тату .—вже опанувавши емоції кажу я .—Дякую тобі за подарунок. 
—Привіт .Радий ,що тобі сподобалось і пробач мене .Я не мав так поводитись. Ти завжди будеш моєю дочкою ,та й Лідія теж тепер живе в моєму серці. —було гірко це чути ,але я розуміла ,що чергова сварка нічого не змінить. Лише докази,яких в нас ще немає .Та коли будуть все стане на свої місця. 
—Думаю мама б не хотіла ,щоб ми сварились. Я дуже тебе люблю .
—І я тебе .Ми запрошуємо тебе з Марком на весілля .Буду дуже радий вас бачити. Я знаю ,що в вас з Лідією погані стосунки ,та прийди ,якщо хоч трішки любиш мене .—я закриваю очі і зжимаю руку в кулак .
—Гаразд .Ми будемо. —спокійно промовляю ,хоча на душі цілий ураган. Та сьогодні я не стану собі псувати настрій. 
—Хорошого тобі дня. 
—І тобі теж. —кладу трубку і одягаю кулончик. Дивлюсь в дзеркало і усміхаюсь крізь сльози.
Та мене непокоїть те ,що Гавриленка ніде немає. Куди ця зараза поплентались з самого ранку?Набираю його та він не бере трубки. От лінивець впертий .Ігнорує мене чи з ним щось сталось ?Я думала ,що він мене хоч привітає ,та він напевно взагалі не знаю ,що в мене сьогодні День народження .Ну й нехай .Не буду я за нього хвилюватись ,такі гади не вмирають .Можливо десь сидить в клубі зі своїми дружками та й все .З роздумів мене вибив ще один дзвінок в двері .І що всі хочуть в мене з самого ранку? Відкриваю і бачу радісну Мію .
—Ніка !—радісно викрикує вона .—А ти чого ще в піжамі ?—підозріло запитує .
—Мія ти з дуба впала ?Зараз 8 ранку !В чому я маю ще бути !?
—Ну що ти як та зануда .—каже вона мене обнімаючи  .—В тебе ж сьогодні День народження і я тебе зараз викрадаю .Тому швидко перевдягайся .Даю тобі 10 хвилин. 
—Яке ще "викрадаю "?—здивовано запитую .
—Так ,досить балачок .—каже вона ,заштовхуючи мене в дім .—В тебе й так мало часу ,тому марш збиратись.
Розумію ,що спорити марно і йду в свою кімнату одягатись. Мій виріб зупинився на легкому ніжно голубому платті середньої довжини на тонких бретелях. Воно гарно підкреслювало мою фігуру і пасувало до моїх гулубих очей .Я покрутилась перед дзеркалом і взявши свою сумочку пішла до Мії .
—Ти красуня. —промовляє та ,підводячись з крісла. 
—Дякую .
—Ну все ,побігли .В нас мало часу .—каже вона і тягне мене за руку до виходу. Я швидко закриваю двері і ми сідаємо в таксі  .
—І куди ж ти мене викрадаєш ?—запитую в подруги .
—В салон красоти. Це мій подарунок тобі на День народження. Тому ми зараз на масаж ,потім манікюр ,педикюр ,зачіска ну і звісно макіяж .—я обнімаю подругу. 
—Дякую .Ти найкраща .—за 10 хвилин ми вже були в центрі міста .Зайшли в красивий салон і одразу направились на процедури.
Масаж —це просто кайф. Я ще ніколи так не розслаблялись. Треба буде ходити на нього частіше. Після нього мені зробили красивй манікюр та педикюр. Волосся гарно накрутили. І зробили легкий нюдовий макіяж ,який гарно підкреслював всі мої риси обличчя. За декілька годин в дзеркалі я побачила просто красуню. Не могла намилуватись своїм відображенням. 
—Мія ,дуже тобі дякую .—переводжу погляд на подругу. —Ти теж шикарно виглядаєш. 
—Спасибі .—ми обоє виходимо з салону. Я хотіла подзвонити Маркові ,але тут різко перед нами зупиняється таксі і з нього визирає Аня. 
—Швидко заходьте. —каже вона і ми сідаємо в таксі . Сьогодні просто день сюрпризів. 
—А тепер ми куди ?—здивовано запитую .Вони що всі змовились сьогодні ?
—А тепер настав час подарунку від мене. Ми в Торговий Центр. Вибирати для тебе найкрасивіший наряд на цей вечір. —з усмішкою промовляє Смирнова. —Ось таке от веселе в тебе повноліття, Веронічко. —говорить вона і ми всі заливаємось сміхом. 
Заходимо в ТЦ і шукаємо собі щось на цей вечір. Я одразу пішла міряти плаття ,які мені дала Анька. Загрузила мене цим одягом так ,що я ледве до примірочної дійшла. Спочатку поміряла довге чорне плаття .Воно було дуже елегантним і вишуканим ,але здається для зовсім іншої події і вже більш старшої дівчини .Тоді я приміряла брючний костюм оверсайз. Червоного кольору і топ з срібних паєток. Виглядало досить непогано ,але здається це не зовсім не ,що мені потрібно. Я переміряла близько 10 платть .Здається я вже не чую ніг ,але вибрати потрібно. Залишилось ще 3 плаття .Виходжу в червоному .Трохи вище колін ,з відкритою спинкою ,на тонких бретелях .Воно дуже красиво обтягнуло мою фігуру .
—Вау .—каже Мія. —Ти просто неперевершена. —я ще раз покружляла перед дзеркалом. 
—Та ні ,дівчатка. Здається воно занадто відверте. —чесно кажу. 
—Боюсь ,що Марк збожеволіє ,коли побачить тебе в ньому. —глузливо кидає Анька. От зараза. 
—Так, боюсь він справді почне ревнувати. —каже Мія .—Але давайте його візьмемо. Ніко ,ти в ньому просто богиня. Будеш в ньому ходити для свого Марка. —каже та ,заігруючи до мене бровами. Здається в мене вже щоки такого ж кольору ,як це плаття. 
—Мія .—сердито говорю. 
—Ну а що тут такого ?—розводячи каже вона. —Я ж правду сказала. —я лише косо глянула на неї .Тоді пішла в примірочну знову. Поміряла ще сіре плаття ,але я в ньому я виглядала не дуже. І тепер вже останнє .Ніжно рожеве плаття на запах .З пишними рукавами ,середньої довжини. 
—Ніко,ти просто як принцеса. Це ідеально. —говорить Мія. Мені теж воно дуже сподобалось. Це саме те ,що я шукала .
—Погоджуюсь. —каже Аня. —Але пропоную те червоне теж взяти. 
—І куди я в ньому піду ?—мене ж Гавриленко і так обіцяв в паранджу одіти .
—Будеш по дому ходити і спокушати свого Маркусика .Думаю ,що його радості не буде меж.—видає Мія ,а я не знаю куди себе діти. 
—Мія , я тебе зараз приб'ю .
—Так ,стоп .—встає між нами Аня. —подарунок від мене ,тому ми беремо обидва плаття і крапка. А ще, Ніко, ти одразу вдягай те рожеве ,а свій одяг в кульок .Зараз ще туфлі докупимо і ти готова .
—Так ,що ви задумали ?Чому я не можу йти в тому ,в чому я сюди прийшла ?
—Бо того. —все ,що вона мені сказала. Ну супер .Відповідь максимально вичерпна і зрозуміла. Конспіратори недороблені. Я лише фиркнула і пішла вдягатись. Ми ще купили срібні туфлі і такого ж кольору сумочку до мого образу. Мені дуже подобалось як я виглядаю .По дорозі ми ще заїхали до дівчат. Вони теж зібрались ,а я тим часом попила в них чаю .Тоді ми знову сіли в таксі. Який це вже раз за сьогоднішній день ?Я що своє 18-річчя в таксі проведу ?
Та це ще не кінець усіх сюрпризів. На половині дороги дівчата зав'язали мені очі якоюсь стрічкою і я нічого не бачила. Супер !Навіть не знаю в який бік ми їдемо. Хотіла їх все розпитати ,та вони лише переводили тему або взагалі мовчали. Машина почала сповільнюватись. Я почула як дівчата розплатились з водієм і тоді допомогли мені вийти з машини .Я тримала їх за руки ,бо дуже боялась впасти. Надіюсь ,що хоч ніс об бетон не розіб'ю .Тоді чую звук ,як відкриваються двері. Ми заходимо в якесь приміщення і Мія нарешті стягує з моїх очей пов'язку. 
—Сюрприз !!!—кричать всі в унісон. Ми виявились вдома в Марка і зараз переді мною стояло багато моїх одногрупників і друзів .Я від щастя аж присіла .Який приємний сюрприз .Ніколи ніхто не робив таке для мене. А ще переді мною з'явився Марк з великим букетом червоних троянд .Він не забув про мене ,а просто весь час готував мені сюрприз. По моїх щоках почали котитись сльози радості. 
—Ну все ,мала ,ти чого. —він підходить і ніжно мене обіймає. Я притуляюсь до міцних грудей хлопця і тону в прекрасному ароматі його парфумів. Його обійми такі теплі і ніжні водночас. Він легко гладить мене по голові і цілує в щоку. 
—Я думала ,що ти не знав. —спокійно кажу. 
—Хіба я міг ?—дивиться мені прямо в очі. —Забути про День народження моєї маленької зарази. —я усміхаюсь крізь сльози .
—Ти невиправний .—Кажу трохи відсторонившись. 
—Такий вже є .Ти сьогодні дуже красива .—каже він мені на вухо ,поправляючи локон ,який впав мені на очі. 
—Дякую .І за сюрприз теж .
—Сподобалось ?—з усмішкою промовляє той. Я лише схвально киваю .—Гаразд ,не кисни ,а приймай привітання він гостей. Я буду останнім. —заінригував хлопець. 
—Це що не кінець сюрпризів ?—запитую ,та він лише лукаво посміхається і відходить в сторону. До мене починають по черзі всі підходити .Висловлюють свої побажання і вручають подарунки. Спочатку підійшла Мія і Аня. 
—Я не вмію красиво говорити. —почала Аня. Вона й справді в нас була не багатослівна .Тому ми всі й почали сміялись .—Але я хочу побажати тобі просто бути щасливою. Бо єдине ,що потрібно людині в цьому житті —це щастя. І ти на нього заслужила. Нехай твоє життя буде сповнене лише радісних моментів. Я щиро тобі цього бажаю .
—Дякую,Аня. —кажу обнімаючи подругу. Вона вручає мені красиві гелеві кульки. Такого ж кольору ,як моє плаття ,а деякі прозорі ще з пір'їнками і конфеті всередині. Вони такі красиві .
—Моя принцеска .Вітаю тебе ,Вероніко. Хочу побажати тобі здійснення всіх твоїх мрій, заповітних бажань .Нехай завжди тебе оточуватимуть твої рідні і близькі люди ,які завжди підставлять тобі плече допомоги. Я дуже щаслива ,що життя подарувало мені таку подругу. —Мія міцно мене обіймає. —Загадуй бажання. —дівчина простягає мені красивий торт зі свічками .Я закриваю очі ,замислююсь і тоді вже задуваю свічки .
—Дякую вам дівчатка .—вони відходять в бік і тоді мене починають вітати всі інші. Я мило усміхаюсь і слухаю кожного .
Та коли підходить Ліза з Тимуром моє серце просто завмирає .Я уважно дивлюсь їм в очі і намагаюсь тримати себе в руках . Сьогодні твій день ,Ніко .І ніхто не посміє його зіпсувати. Глибоко вдихаю ковток свіжого повітря і уважно слухаю .
—Вітаємо тебе ,Веронічко. —з наіграною посмішкою говорить Лізочка. 
—Дякую.—зціпивши зуби промовляю .
—Будь щаслива ,Ніко. —промовляє Тимур ,пропалюючи мене своїм поглядом. Вони вручають мені якийсь красивий пакет і відходять в бік. Інші друзі далі підходять. Я щаслива бачити їх всіх тут. І ось остання людина. До мене з посмішкою на обличчі підходить Марк. Чесно признаюсь...на його привітання я чекала найбільше. Що ж він придумав ?Хлопець підходить до мене впритул .В руках в нього красива червона коробка з бантиком. 
—Ніко ...—знову мурашки. —Я не поет і не прозаїк.Тож моє привітання точно не можна буде назвати найкращим ,але я скажу від щирого серця .В перший день нашого знайомства я подумав ,що доля вирішила мене покарати тобою .—я починаю сміятись. От зараза. Навіть не сумнівалась ,що він це скаже. Насуплюю брови і з докором дивлюсь ,та він бере мене за руку і продовжує .—Та потім я зрозумів ,що це було не покарання ,а подарунок .І то найкращий в моєму житті. Я ще не зустрічав такої як ти раніше. Весела ,красива ,розумна ,добра , чуйна .Зі своїм вредним характером ,але дуже люблячим і співчутливим серцем .Сам не помітив ,як наша ненависть переросла в кохання. Я дуже щасливий ,що в аеропорту я тоді зіштовхнувся саме з тобою .Саме ти стала людиною ,яка навчила мене знову сміятись і радіти. Показала ,що життя прекрасне і просто потрібно відпустити минуле. Дякую за всі ті смішні моменти і спогади ,що ти мені подарувала. —в мене по щоках почали котитись сльози. Розуміла ,що це все лише наша гра ,та щось підказувало ,що в цих словах є хоч малесенька  доля правди .—Я хочу побажати тобі всього чого ти сама хочеш. Просто будь щасливою ,будь поруч і залишайся такою, яка ти є. Я дуже тебе люблю .—я міцно його обіймаю. Він витирає сльози з моїх очей. —Не плач ,мала. Сьогодні ти не маєш на це права. — я широко усміхаюсь і наближаюсь до губ хлопця.Він ніжно огортає мою талію своїми теплими долонями. Я не витримую і цілую .Він відповідає взаємністю. Моє серце просто вилітає з грудей. Сама не розумію чому я так зробила ,та виправдовую свій вчинок тим ,що поруч є Ліза і Тимур. Відсторонитися так важко. Я дивлюсь в ці небесно голубі очі і просто тону. Відчуваю якусь маленьку залежність від цього хлопця. Чому ?Відповіді в мене поки що немає .Та вирішую перервати нашу мовчанку і запитую :
—Що там ?—вказую на подарунок .
—Відкрий і дізнаєшся .—той лукаво посміхається. Я смикаю за бантик і відкриваю коробку .Всередині знаходиться баночка в формі колбочки з дуже цікавою кришечкою. На ній викарбувано надпис "Remember me" .В середині знаходиться якась речовина. Я прискаю і розумію ,що це парфуми .Який ж приємний аромат. Ніколи не бачила таких раніше. І знаєте те відчуття ,коли ви знайшли саме ті ,які підходять вам ідеально ,ніби описують вас самих .Саме таке відчуття в мене зараз .Де Марк знайшов їх ?Він бачить запитання в моїх очах і промовляє :
—Я працював над цими парфумами дуже довго. Одного вечора до мене прийшла така ідея .Аромат ніби сам з'явився в моїй голові .Почав шукати підходящі олії і експериментувати. Розумів ,що це саме те ,що я хотів .Та я не знав для кого вони. Тоді сказав собі ,що подарую їх особливій людині  .Придумав назву, яка б підходила саме для них .—Тоді він нахиляється до мене і говорить так ,щоб почула лише я.—Нехай це буде тобі спогадом про мене .—З якимось сумом промовляє він .
—Це найкращий подарунок ,що мені коли небудь дарували. —Тоді вже сама тихо промовляю. —Я ніколи тебе не забуду. 
—І я тебе ,мала. —ми знову обіймаємось.
Я розумію ,що цей день один з найщасливіших в моєму житті. Як добре ,що все склалось саме так .
Вечір продовжується.Всі веселяться і я теж.Лише Тимур заливає в себе віскі і незадоволено поглядає ...
Марк бере мене за руку і веде в цент великої вітальні .Лунає гучна музика і ми рухаємось в її ритмі. Мені так добре зараз .Поглядом зустрічаюсь з Мією та Остапом ,які закохано поглядають один на одного .
—Про що думаєш ?—запитує Марк. Він пильно дивиться мені в очі .
—Про життя .—з усмішкою кажу .—Вони такі щасливі .—Марк теж обертається і бачить Мію і Остапа. Тоді бере мене за талію і говорить :
—Ти теж будеш щаслива. —він обережно поправляє неслухняний локон ,що впав мені на очі. 
—Я вже щаслива .—з усмішкою говорю .—Дякую тобі за цей день .—він лише усміхається і я кладу свою голову йому на груди .
Музика стихає та тут ми всі чуємо крик ,який лунає десь з басейну. Всі йдемо туди і спостерігаємо за цікавою картиною. Анька скидає Олега в басейн .Той кричить ,а тоді ловить її за ногу і тягне за собою .Та починає верещати. Вони обоє мокрі і хляпають один на одного водою .Це так смішно з боку виглядає.
—Ці ненормальні чимось нас нагадують .—кажу, коли Марк підходить до мене. Ми обоє заливаємось сміхом і далі спостерігаємо за цими двома. 
—Анька ,ти мене вже задовбала. —впевнено говорить Олег ,поправляючи своє мокре волосся .
—Це я тебе задовбала ?Та ти якийсь параноїк !Що ти до мене пристав ?Липучка !—каже та і хоче поплисти від хлопця ,та він не дозволяє .Бере її за руку і притягує до себе. Та пручається ,та він сильніший. Все ж хлопець хокеєм займається .
—Такс .Мені вже надоїло грати з себе закоханого спокійного хлопчика ,маленька стервочко.Ігри закінчились... —здається всі присутні цієї захоплюючої комедії зараз "офігіли ".
—Я тобі зараз...—та замахується ,щоб вдарити хлопця по щоці ,та він ловить її за руку і тоді пристрасно цілує .Подруга перестає пручатись і відповідає на поцілунок ,а я розумію ,що потрібно випровадити всіх свідків .Обертаюсь до своїх гостей і показую їм руками ,щоб повертались в вітальню і ми всі йдемо. Їм потрібно поговорити наодинці. 
— Я в шоці .—чесно кажу .Одні емоції .Ну й Олег...Не очікувала такого від нього ,але десь в душі я хотіла ,щоб вони були разом. 
—Чесно ?Я теж .—каже Марк ,тримаючись за потилицю .—Життя показує ,що в цьому світі можливо все .
—Це точно...Гаразд ,не будемо про це .Я за них рада. Класна ж пара. 
—Думаю ти права .Залишимо їх наодинці .
Ми продовжуємо веселитись. 
На дворі вже починає темніти і всі помалу розходяться ,бо завтра в універ. Я теж вже така стомлена. Прощаюсь з Мією і з полегшенням сідаю на диван. Марк сидить поруч. 
—Як ти ?—запитує хлопець. 
—Добре. Дякую тобі за цей день .—він усміхається .
—Досить вже дякувати ,мала .Радий ,що тобі сподобалось. —ніжно мене обіймає і накриває пледом .—Давай подивимось якийсь фільм ?—схвально киваю і Марк включає телевізор .Наш вибір зупинився на якійсь комедії .Ми весело проводимо вечір і я відправляюсь в царство Морфея.