6 глава

*Вероніка
Дзвінок в двері .Не важко догадатись хто це прийшов. Я піднялась з свого ліжка і пішла відчиняти .
—Та йду вже .Досить видзвонювати. —ще не зайшов ,а вже псує мені нерви .Я відчинила двері і побачила перед собою цікаву картину. Марк гладив мого бульдога,а собака радісно виляв хвостом перед ним .
—Який ж він в тебе класний .—з усмішкою на лиці промовив хлопець.Видно ,що він любить собак ,та й вони його теж .
—Арчі звати .Я щось не зрозуміла ?—я здивовано глянула на собаку .—Що це за зрада світового масштабу ?—я почала махати пальцем перед його мордочкою .—Ти ще жодну людину просто так на поріг не впустив ,а до цього сам на руки лізеш ?Арчі !—собака лише помахав хвостом і облизнув Марка .Це було так мило. 
—Ну бачиш навіть твій собака до мене добріший ніж ти. 
—Гавриленко не наривайся ,а ти марш в буду ,я ще з тобою ввечері поговорю .—Арчі ображено глянув на мене і побіг кудись. —Проходь всередину .
—Мм...з грізним бульдогом познайомився ,а де та злюка-мачуха ?—ірорічно промовив той. 
—Горгона-Лідія зараз на шопінгу ,так що тобі пощастило. 
—Там ми таки вдвох ?—з єхидною усмішкою на обличчі сказав Гавриленко .
—Марк , якщо ти хочеш вийти з цього дому живим ,то поводься як нормальна людина ,інакше я за себе не ручаюсь .
—Ну я ж пожартував .Розслабся ти нарешті ,а то ходиш як колючка .Куди йти ?—сказав той ,роззуваючись. 
—На другий поверх .Мої кімната в кінці коридору. 
—Ок .
—Чай будеш ?—запитала я .
—Які прояви ввічливості від самої Веронічки .Я в шоці ,але поки ти мене не прибила ,то скажу ,що буду ,бо я тільки з тренування .
Я спокійно видихнула і пішла на кухню .За 5 хвилин чай вже був готовий. Взяла ще печиво і піднялась на гору в свою кімнату .Марк сидів за столом і розглядав мої фотографії .
—Гавриленко, я вб'ю тебе !Хто тобі дозволив брати мої дитячі фотографії ?Ану віддай .
—По-перше вони тут і лежали ,а по-друге не віддам .Я ще не надивився .Він підняв руку вгору і я не змогла відібрати. 
—Ну ,Марк ,ну віддай .
—Ну так я тобі їх точно не віддам .А ти попроси гарненько і я подумаю .
—Ну ,Марк ,ну ,будь ласка .Прошу ,віддай фотографії .—я милими оченятами глянула на нього ,хоча десь в душі хотіла його вбити .
—Мм...Я починаю вагатись ...
—Гавриленко !Негайно віддай ,інакше я зараз тобі лице розцарапаю своїми довжелезними нігтями. 
—Ну от стара Веронічка знову вернулась. На ,а то зараз точно мені щось зробиш .—він віддав фото. —Я ж просто хотів подивитись .Що тут такого ?Ти ж мила на фотках ...—чути приємні слова від нього якось дивно .
—Та дуже .Беззуба ,груба і з окулярами. Просто модель .—обурено закотила очі я.
—Ти ще моїх фоток дитячих не бачила .—з усмішкою на обличчі промовив він .
—Та невже такий красунчик як ти міг вийти не гарно навіть на дитячих фотках ?
—Побачила б зрозуміла .Мені причулось ,чи ти назвала мене красунчиком ?—заігруючи бровами промовив він .Здається я сказала зайвого .
—Тобі причулось ,Гавриленко .—я перевела погляд .—Що в тебе з рукою ?—я побачила на ній запечену кров. 
—Нічого ,дрібниці .
—Які ще дрібниці ?Ти як майбутній лікар маєш знати ,що рани потрібно обробляти .Я зараз принесу аптечку .
Я побігла її шукати .Для мене це не жарти. Хіба можна так легковажно ставитись до власного здоров'я ?Я швидко знайшла її і побігла до Марка .
—Ти з кимось бився ?—запитала я дістаючи перекис водню. 
—Ні .—коротко відповів він і відвернув голову вбік .—Вдарив кулаком об руль через емоції .—додав він .
—Хм...І х то ж це так довів самого Марка Гавриленка?—запитала я перемотуючи руку.—В цьому світі є людина ,яка більше тебе бісить ніж я ?
—Є і навіть не одна .
—Хм...Навіть захотілось з ними познайомитись .
—Ну з одним я думаю ,що ти вже знайома —Тимур ...—по моєму тілу пройшлись мурашки. 
—При чому тут він ?—запитала я.
—Здається твій колишній тебе ревнує до мене .Сьогодні намагався влаштувати мені допит після тренування...
—Хм...—я іронічно усміхнулась .—Думаю ти помилився .
—На рахунок чого ?—не зрозумівши моїх слів запитав Марк .
—Він ніколи мене не любив ...—я відвела очі в бік ,щоб не заплакати .Я не хочу про нього згадувати. —Можна ти більше ніколи не говоритимеш мені про Тимура ?—попросила я.
—Нік ,що сталось ?—не сміливо запитав хлопець ,коли побачив як мій настрій різко змінився .
—Привіт ,Веронічко .Оу...Ти не сама.—єхидно промовила Лідія ,яка без стуку зайшла в мою кімнату.Ми з Марком сиділи на моєму ліжку і я якраз закінчувала перев'язувати йому руку .—Таки вирішила послухати  мене і зайнятись своїм особистим життям ?—після цих слів я міцно зжала руку хлопця від чого він аж скривився .Можливо ,представиш мені свого гостя нарешті ?—я лише злісно глянула на неї .
—Ну я й сам можу представитись. —втрутився хлопець .—Мене звати Марк Гавриленко. Я одногрупник Ніки і ми разом робимо проект. А ви її бабуся ?—запитав він. На цих словах я почала сміятись .Марк ж знав ,що вона моя майбутня мачуха. Вирішив їй нерви погризти .Та скривилась на лиці ,що їй декілька років накинули. 
—Ні .—грубо відповіла вона. —Я її майбутня мама. —на цих словах вже я скривилась. Як вона сміє ?
—Гаразд МАЙБУТНЯ МАМО  ,радий був з вами познайомитись .Так що, продовжимо робити проект ?—сказав він ,ніби вказуючи ,що Лідії вже пора на вихід .Та злісно подивилась на нас і хлопнувши дверима вийшла. Я залилась сміхом .Марк теж .
—Здається вона тепер мене ненавидить .—весело промовив Гавриленко.
—Її вираз обличчя я запам'ятаю надовго .Коли вона про бабусю почула то взагалі .—ми обоє знову залились сміхом . Я була вдячна Марку за те ,що він не дав Лідії зіпсувати мені настрій .Він все таки король сарказму і сьогодні це його вміння мені дуже пригодилось .
—Гаразд ,ходімо вже проект робити ,бо на дворі вже стемніло. 
—Ок .—ми сіли за стіл і я відкрила ноутбук .Ми почали працювати .Звісно ,що без суперечок в нас не вийшло .Навіть знову почали канцелярією один в одного кидатись. Та я своїм не поступлюсь .Марку приходилось іти мені на поступки. Ми обоє просто нестерпні .Не знаю ,як я його за цю годину не вбила. Раптом я почула в коридорі якийсь невідомий шум .
—Я піду подивлюсь що там .—Гавриленко схвально кивнув .Я вийшла в коридор і побачила задоволену Лідію ,яке несла кудись коробки з маминим одягом .—Що тут відбувається ?
—Я вирішила позбутись цього хламу і звільнити вашу вітальню .Тепер це буде моя кімната .
—Що ?Це була кімната моєї мами і ми нічого не чіпали з дня її смерті .Негайно віднесла все на місце і не смій туди більше заходити! —прокричала я .
—Твій батько сказав ,що я можу робити в цьому домі все ,що захочу .—сміливо промовила вона і рушила далі з коробкою ,та я перегородила їй дорогу .
—А мені байдуже хто тобі і що сказав. Це не твій дім і командувати ти тут не будеш !Зрозуміло !!! Негайно коробки назад віднесла !!!Я не дозволю нікому позбутись речей моєї матері .
—Ах ти стерво малолітнє .—вона поставила коробку на землю і хотіла на мене замахнутись ,та її за руку впіймав Марк .
—Якійсь проблеми ,бабцю ?—сказав він ,все ще тримаючи її за руку .Я крізь сльози усміхнулась .
—Відпусти мене ,ненормальний. А ти забудь про свою матір нарешті!Вона померла і всі про неї забудуть .Твій батько тепер мене любить !!!А ти залишишся так сама назавжди ,невихована ...
—Панянко , не раджу вам так повишати голос .Ви ж все таки вже не молода ,а я як майбутній лікар можу сказати ,що це дуже шкідливо для здоров'я. Он дивіться скільки в вас вже зморшок появилось .—та перелякано зловилась за обличчя і глянула в дзеркало .
—Хам малолітній!Забирай свою малолітню хв*йду і забирайтесь звідси !—почал істерити вона .Це як вона мене зараз назвала ?
—Бабусю ми то підемо ,а ви язик свій припніть ,а то я ж можу не тільки словами образити. Якщо думаєте ,що вона молодша і їй немає кому за неї постояти ,то ви помиляєтесь !—гостро кинув Марк .
Та забрала коробку і пішла .Лише наостанок ще раз виприснула на мене свій яд .
—Ніко ,ти залишилися нікому непотрібною сиротою .Навіть твій рідний батько відмовиться від такої ідіотки як ти .—після цього я забігла в свою кімнату і почала плакати .Під руки попалась рамка з фотографіями я кинула її на землю і вона розбилась .Я почала кричати.  
—Як вона може !!!—я знову жбурнула на землю чимось .—Мамо ,навіщо ти залишила мене одну ?—всі емоції вирвались назовні .Я більше їх не могла тримати в собі .
—Спокійно ,Ніко .—Марк зловив мене за руку і притягнув до себе .Я відчула його теплі обійми ,та пробула в них недовго .
—А тобі що від мене потрібно ?Ти такий ж як і всі вони!—я почала бити його в груди.Сльози продовжували котитись по моїх щоках .За які такі гріхи всі ці нещастя звалились на мою голову ?
—Ніко ,тобі потрібно охолонути. —він взяв мене за руку і потягнув в коридор. 
—Куди ми?—я вирвала свою руку .—Я нікуди не піду .
—Підеш .
—Ні !—відповіла я.Тоді він перекинув мене через плече і поніс .—Негайно опусти мене ,Гавриленко.—почала кричати я і супротивлятись .
—Потім ще подякуєш .—єдине ,що він відповів .
Ми вийшли на двір і він опустив мене біля своєї машини .Я хотіла втекти ,та він прижав мене до капоту.На секунду наші погляди пересіклись .Я була мега зла .Хотіла вдарити його по щоці ,та він зловив мою руку і накрив зверху своєю .Я побачила на його лиці єхидну усмішку .От зараза .І звідки ці ненормальні на мою голову ?
—Сідай в машину .
—Я з тобою нікуди не поїду !—відповіла я .
—Поїдеш !—впевнено відповів він .
—Ага ,я що по-твоєму повна ідіотка ?Ти ж геть ненормальний .Можливо ,ти маньяк якийсь чи збоченець ?
Марк почав сміятись .
—Ну фантазія в тебе звісно ...—і знову сміх .—Так ,мала ,зараз ти слухаєш мене і спокійно сідаєш в машину інакше я сам тебе в неї посаджу .—я була зла на нього ,але все ж послухалась .
—Куди ми їдемо ?—запитала я після того ,як пристебнула ремінь безпеки. 
—Скоро побачиш .—він включив музику і ми рушили.
—Можеш опустити дах ?—запитала я.
—Так .—спокійно відповів він.Моє волосся почало розвиватись на вітрі і я побачила перед собою небо ,повне зірок .Краса неземна ...Я слухала музику і милувалась небом .Марк ж зосередився на дорозі. 
—Приїхали .—відповів той і зупинив машину .
—Що ми тут забули ?—запитала я .
—Ходімо .—лише відповів він .Відкрив мені двері і подав руку ,та я встала сама ,проігнорувавши його .Ми зайшли всередину. На вході нас пропустив охоронець ,коли Марк представився .Тоді ми пішли далі. Це місце було таким знайомим для мене ,але й водночас мені було боляче тут знаходитись .Спогади знову брали гору ...
—Я завжди катаюсь ,коли мені погано або просто щоб випустити емоції .
—Марк, я не вмію кататись .—зі страхом промовила я .
—Що ?—він здивовано глянув на мене. —Твій колишній —хокеїст ,ти декілька років танцювала тут в групі підтримки і хочеш сказати ,що ти не вмієш кататись ?—на перший погляд це звучить дивно ,але це так.Я не вмію кататись .Пробувала сама декілька разів ,та в мене зовсім не виходило.
—Марк, я боюсь —це по-перше ,а по-друге —ти взагалі бачив годину ?Ковзанка вже давно закрита !
—Закрита вона для звичайних клієнтів ,але не для мене .Мій батько один із спонсорів ,тому якщо я захочу покататись посередині ночі ,то мені ніхто не завадить .
—Але я все одно боюсь !—прокричала я.
—Та перестань .Я навчу тебе .Ходімо .
Марк попросив в охоронця ключі і той спокійно віддав їх йому .
—Ну що ж .Спочатку по ковзани. Який в тебе розмір ?—запитав він ,перестрибуючи через стійку .
—35 .—спокійно відповіла я.
—Нічого собі Дюймовочка .Білі чи чорні ?
—Білі .—відповіла я .
—Ок .—він пішов шукати мій розмір і скоро повернувся вже з парою ковзанів .
—Взяв тобі найкращі .Гості ,як твій язик .—я лише закотила очі і взяла ковзани .Ми присіли на лавочку і почали їх взувати. Господи, і чому ці шнурівки такі довгі ?Я їх ледве на той бантик зав'язала .Тільки встала на них ,так одразу похитнулась. Добре ,що Марк був поруч і впіймав мене .
—Чого ти смієшся?—запитала я .
—Ніко, ми не на модному показі .Що це за бантики ?
—Що тобі знову не так ?—обурилась я .—Нормальні бантики. —я глунала на свої ноги ,а тобі сіла на лавочку .Марк став на коліна і почав перев'язувати мені їх знову .
—Потрібно сильно стиснути .Ти ж погано зав'язала ,тому й падаєш .—він міцно стиснув ногу шнурівками .
—Боляче ж .
—Встанеш і буде якраз .Нога не повинна бути вільна .—він зав'язав і я встала .Цього разу я вже не впала .—Давай руку .—я не хотіла ,тому він сам взяв і ми пішли темним коридором. Тут льодова арена здавалась ще більшою.Страх знову опанував мене. 
—Давай повернемось .Я дуже боюсь .
—Стоп .Ми вже на місці ,Ніко.—він глянув мені прямо в очі —Я буду поруч.Просто уважно слухай мене .—не знаю чому ,але мені хотілось йому вірити. 
Я кивнула і ми пішли дальше .Марк перший ступив на лід ,а я за ним .Однією рукою одразу вхопилась за бортик ,щоб не впасти. Марка ж це смішило. 
—Ану перестань сміятись !—пригрозила йому я .
—Відпусти ,будь ласка ,бортик. 
—Ні ,я впаду .
—Я тебе буду тримати. Ти так не навчишся їздити. 
Я закрила очі і відпустила .
Марк взяв мене однією рукою за руку ,а іншою за талію і повіз ближче до середини .
—Ей!Відвезти мене назад до бортика і перестань нарешті мене лапати!—обурилась я .
—Ну впринципі я можу відпустити .—Марк відпустив мою руку і трошки від'їхав .
—Марк !Зараза ти така .Ану повернись !!!Я ж боюсь .—почала кричати я .Здається моє серце зараз вискочить з грудей .
—Ну тебе не зрозумієш .То не чіпай тебе ,то повернись .Мала ,ти оприділишся ?—єхидно запитав він .
—Ненормальний. Я зараз тебе вб'ю !—я однією ногою ковзнула по льоду і поїхала .Божечко ,я ж зараз собі щось зламаю. В паніці почала махати руками і вчепилась за кофтину Марка .Я полетіла наниз ,а він впав зверху мене .Я відчула його теплий подих на свої червоних щоках і побачила усмішку .
—Це все через тебе !—викрикнула я і тикнула пальцем йому в груди .
—Ні .—він лукаво похитав головою в різні боки .—Це ти ,Веронічко ,в усьому винна .Сама казала тебе не лапати .От тепер і маєш .
—Злізь нарешті з мене ,ненормальний, і допоможи піднятись .Я хочу додому !
Марк встав і допоміг мені підвестись .
—А тепер ти слухай мене уважно .Не істери і заспокойся .Додому ми поїдемо тільки тоді ,коли я навчу тебе кататись ,а зараз ти не поводиш себе  як капризна дитина .Бачиш що сталось ,коли я тебе відпустив ?Тому добре подумай...—я його перебила. Доки він буде мені читати нотації ,як вчитель першокласнику ?
—Зрозуміло ,Маркусику .Так підходить ?—я взяла його руку і поставила на свою талію .Тоді наіграно усміхнулась і взяла за другу руку. 
—Підходить .—здивовано відповів той .
—Добре ,але якщо я ще раз впаду ,то я тобі цю руку зломаю ,Маркусику .
—В мене кінцівки застраховані .—з усмішкою промовив він .От гад .
—Тобі після цього й страховка не допоможе .—фиркнула я .
—Гаразд ,Веронічко. Буду берегти тебе як зіницю ока .—він ще ближче прижався до мене і рушив. 
—Я їду !—радісно прокричала я .Минуло десь півтора години ,від тоді ,як ми тут.Марк виявився і справді хорошим вчителем .Я навіть навчилась їхати без його допомоги .Спочатку я дуже боялась ,але потім зосередилась і в мене почало виходити. 
—Молодець .Я ж казав ,що все вийде. Тепер їдь до мене .—Марк від'їхав трохи і я поїхала до нього .Ми опинились на самій середині .Він впіймав мене за руку ,а я вирішила його обійняти.
—Дякую.—щиро відповіла я .
—Та немає за що .—спочатку він здивувався ,але потім теж мене міцно прижав до себе . Я глянула на свій годинник .
—О ,Господи ,вже 12 доходить .Мені пора додому .
—Добре ,ходімо.—Марк взяв мене за руку і ми поїхали до виходу. Швидко перезулись ,віддали ключі охоронцю і пішли надвір .
—Як тобі ?—запитав в мене Марк ,коли ми вже сідали в його машину .
—Ніколи не думала ,що це так класно .Дякую ,що вмовив мене поїхати .—сказала я і обернулась до нього .Він мило усміхнувся і нажав на газ .Можливо ,Марк не такий поганий ,як мені здалось .Всю дорогу я мовчки згадувала наш сьогоднішній вечір .Навіть телефон не стала включати ,хоч знала ,що там вже десятки пропущених від дівчат і батька . Сьогодні я була по-справжньому щасливою з хлопцем ,якого я зненавиділа з першої зустрічі .Всю дорогу ми слухали музику. Я підспівувала .
—Ми вже на місці. —промовив хлопець і заглушив мотор. 
—Дякую за сьогодні .—я посміхнулась і поцілувала його в щоку .Не знаю  чому я це зробила ...Мені просто захотілось .Я взяла свою сумочку і вже хотіла виходити ,як Марк зупинив мене .
—Ніко ,я хочу поговорити .—я знову сіла і уважно поглянула на нього .
—Слухаю.—відповіла я.
—Я хочу запропонувати тобі угоду .—промовив він з серйозним обличчям. 
—Що ?—мені причулось ?
—Ти можеш стати моєю фіктивною дівчиною ?—запитав він .Мої очі здається збільшились від цих слів вдвічі .
—Навіщо тобі це ?—в горлі з'явився якийсь ком ,що перешкоджав словам виходити назовні .
—Ну ти зможеш помститись Тимуру і я допоможу спекатись твоєї Лідії ,а він мене відлипнуть ті барбі з універу і ще ...—він зам'явся—Мені більше потрібні ці стосунки в Інтернеті .Всього лиш милі сторіс з дівчиною і все .
—Чому ?—старалась спокійно промовити я .
—Заради помсти ...—тихо відповів він .Так он воно що .Яка ж я дурепа !!!Помста значить ,договір ,фіктивна дівчина ,а я ще думала ,що він таки нормальний .Чому я завжди так помиляюсь в людях ?—Ти згодна ?—перервав він мої думки .
—Ні!!!—викрикнула я і вибігла з машини .
—Ніко .—Марк вибіг за мною і зловив за руку .
—Козел !—я вдарила його по щоці і вдарила ,а тоді побігла додому .І за що ?Я схожа на якусь ненормальну чи що ?Невже він думаю ,що я настільки нікчемна ,щоб погодитись на таке ?Ніко ,чому ти завжди довіряєш людям ?
Я зайшла в будинок і вже хотіла побігли в свою кімнату ,як мене зупинив батько .
—Де ти була ,Ніко ?Ти бачила яка година ?—він дивно подивився на мене .
—З хамом цим твоя дівчинка розважалась до першої ночі .—втрутилась Лідія .Та як вона сміє таке казати ?
—Ніко ,ти ще неповнолітня ...
—Що ?—я почала смітись .—Тату ,ти справді віриш тому ,що вона каже ?Та ти взагалі про мене забув .Тепер в твоєму житті є лише Лідія і все .Я і справді залишилась сама та нічого ...Я і з цим справлюсь. Я завжди була самотня і це не зломає мене. Я доросла і тепер вирішуватиму все сама .Досить вдавати ,що я тобі важлива .Ти втратив мене ,тату ...—промовила я і побігла до своєї кімнати зі сльозами на очах .А все так добре було ...Та напевне доля вирішила ,що щастю не місце в моєму житті .Щоб не чути більше батька ,який стукав в двері я включила музику наповну. В той момент була вдячна Мії ,яка подарувала цю мега потужну колонку. Шкода лише ,що вона не може заглушити мій біль в серці ...