5 глава

*Марк 
"Ти їдеш в Україну і це не обговорюється .Сину ,це задля твоєї безпеки !"—цю фразу я не забуду ніколи і не змирюсь з цим теж .Ненавиджу ,коли хтось за мене щось вирішує ,та батьку здається наплювати на мою думку. В нього якісь неполадки з бізнесом і йому почали погрожувати. Він боїться ,що зі мною щось трапиться і тому відправляє на свою батьківщину. Все своє життя я прожив в США .Моя мати звідси ,а тато з Києва .Він має тут свій бізнес .З дитинства я вчив дві мови ,тому не дивуйтесь ,що я добре розмовляю на українській. Та ця країна для мене зовсім незнайома і я б навіть сказав чужа .В Лос-Анджелесі залишилась моя сім'я ,мої друзі ,універ і частинка мене —хокейна команда в якій я грав .Шкода ,що я неповнолітній .До мого 18-ліття залишилось ще трішки ,та я все одно не можу сам вирішити де мені жити. За це я дуже злий і ображений на батьків. Самі ж вони залишились в Америці ,а мене сюди відправили. Це несправедливо .Відчуваю себе людиною ,в якої вкрали життя.
—Привіт ,Марк .—до мене подзвонив мій друг з команді по відео-зв'язку .
—Хай, Джеймс .
—Як ти ?Вже на місці ?
—На місці ,а от справи не дуже .
—Чому ?
—Якась ненормальна вже встигла на мене накричати і вилити свою каву в аеропорту. Ти ж знаєш ,що я і так не радий цьому переїзду ,а тут ще всякі ненормальні трапляються на шляху .
—Ясно .—з усмішкою на лиці промовив Джеймс .
—А ти як ?Як команда ?
—Скучає без свого капітана. Бляха ми втратили одного з найкращих нападаючих .Як ж нам іще бути ?
—Блін .Якби я зараз хотів повернутись ,а не тут знаходитись . 
—Ти вже на тренуванні був ?
—Ще ні .Через дві години вже буду. 
—Зрозуміло. 
—А хто тепер новий капітан ?—з цікавості запитав я. 
—Роберт .—я зжав міцно кулак .Не хотів чути це ім'я .
—Зараза .
—Вибач ,якщо приніс тобі погану новину. Вибирали між ним і мною .Як ти розумієш —я програв. 
—Як його взагалі могли вибрати ?Він ж нездара просто. 
—Не знаю ,але половина команди його найкращі друзі ,тому ...
—Ясно .
—Марк ,спокійно .Ти ж все одно повернешся і ми всі забудемо про капітанство Роберта ,як про страшний сон. Ти ж повернешся ?
—Звісно ,що повернусь. 
—В тебе через Аманду така реакція на Роберта ?
—Джеймс , давай не будемо про неї .Хм...—іронічно усміхнувся я .
—І з чого тобі так весело ?
—Знайшов плюс свого перебування тут .Я далеко від цієї ...Навіть імені її згадувати не хочу .—здається мене почало щось колоти в області серця .Незаживша рана і почуття ,які я намагався в собі заглушити ?
—Добре ,Марку ,ти там тримайся. Якщо що —дзвони.
—Ок .Бувай.
—Па .
Я договорив з другом і пішов облаштовуватись в новому домі .Батьки зняли мені справді шикарний будинок . Двоповерховий ,в стилі лофт з великими панорамними вікнами ,терасою ,власним басейном і красивим садом .Він мені дуже сподобався .Я розклав свої речі і замовив піцу ,бо з дороги я ще так і не їв .З голови все не виходила та голубоока блондинка. З характером дівчинка виявилась. Навіть мене здивувало дівчисько ,та спогади про Аманду знову задурманили мій мозок .Єдине чого я хотів —забути ,та в мене не виходило. 
Нічого ,потрібно відволіктись. Я почав збиратись на тренування .Якраз і машина під'їхала. Батько зробив подарунок ,щоб я менше ображався через переїзд. Хоч я й неповнолітній ,та все одно буду водити машину ,батько про все домовився. Я зібрав свою сумку і поїхав на тренування. Клуб виглядає досить нормальний .Та й батько є одним з його спонсорів. Я зайшов в середину ,а тоді піднявся на другий поверх до директора. Ми підписали з ним договір. Поки що на 2 місяці. Думаю ,що більше я й тут не затримаюсь. Тоді я пішов в роздівалку. Директор представив мене хлопцям і оголосив ,що я тепер стану новим гравцем в цій команді і капітаном .Здається всі були раді цьому ,крім одного юнака. Він лише насуплено подивився на мене .Я вже здогадуюсь в чому справа .Мабуть ,він був капітаном ,а це я виходить займу його місце. Ну нічого ,життя таке. В США я був одним з найкращим гравцем ,навіть в збірній грав ,тож я хочу бути першим тут .Це одна з моїх умов в договорі .Та є ще одна. 
—Тимуре ,тобі прийдеться змінити свій номер .
—Що ?—обурився хлопець. —Я вже й так позбавлений капітанства ,так ще й це ?Я ж з дитинства граю під 10 номером !—вигукнув той. 
—Тимуре...—директор грізно глянув на нього. —Ти б краще мовчав і думав про те ,як ти зіграв останні 3 гри. Подякуй ,що тебе не дискваліфікували за твої витівки .Наступного разу я не стану захищати тебе перед комісією ,якщо не хочеш просидіти пів сезону на лавці ,то помовч .З такими результатами ти маєш радіти ,що тебе ще не перевели в 2 п'ятірку .
Хлопець розлючено глянув на мене і замовк після слів директора. 
Для мене було принципово грати під цим номером .Я народився 10 і взагалі ,це моє щасливе число. 
—Я буду під 9 грати .—відповів Тимур .
—Гаразд.Марку тобі добре поладнати з командою ну і звісно побільше перемог ,а ви хлопці швидше рухайтесь ,бо вам через 5 хвилин вже на лід .—той вийшов ,а в роздівалку ввійшов тренер.Ми з ним познайомились і він сказав ,що чекає нас .
—Як ви вже зрозуміли мене звати Марк ,мені 17 .Раніше грав за США в команді" Манчестер Монархс ".Минулого року грав за збірну .Тепер гратиму в складі "Сокола" .Зі всіма приємно познайомитись. —хлопці почали підходити і потискати руку. Впринципі команда не погана ,думаю що поладнаємо. Лише Тимур не підійшов ,а першим пішов на лід. 
—Він завжди такий нервовий ?—запитав я в нападаючого Макса .
—Інколи. Просто він в нас не любить поступатись своїм місцем .Думаю ,до побіситься трохи і перейде .
—Ясно .—і ми пішли на тренування. В загальному нагрузки такі самі .Тільки єдине ,що мене турбувало —Тимур. Весь час він намагався мені якось перешкоджати. То нечайно зачіпить ,то ще щось .Цей ідіот вже починає мене злити. Тренування закінчилось і тренери вже пішли .
—Ну що Марк ,не хочеш спробувати один на один?—обізвався Тимур .
—Що ?—сказав я ,озирнувшись. 
—Три буліти. На воротах Олег. Чи боїшся програти ?
—Я ?—на моєму лиці з'явилась усмішка .—Боюсь тільки тебе розчарувати .Ти бачив мою статистику ?
—Мені байдуже на статистику. Так що слабо ?—на його лиці з'явилась єхидна усмішка. Так і захотілось мені стерти її з його обличчя. Люблю втирати носа вискочкам.
—Ходімо. 
Хлопці почали стукати по бортам клюшками. Спочатку пішов Тимур. Він не забив .Тоді я. В мене вийшло з першого ж разу. Я побачив роздарованого Тимурчика. Нехай трохи опуститься на землю і нарешті перестане мені псувати нерви. Далі він забив ,а я ні .Хороший в них воротар. Що ще я можу сказати. Здається Тимур зрадів ,та не надовго. 3 раз він продув ,а я забив. 1:2 на мою користь. Хлопці знову почали стукати клюшками по борту і свистіти,а  розлючений Тимурчик зломав свою клюшку навпіл і забрався звідси. Єдине,що тихо мені перед цим промовив:
—Я так просто не віддав тобі своє місце .—щось мені підказує ,що ми з ним не поладимо. Ну й нічого .Я не повинен всім подобатись ,та й я не горю бажанням з ним дружити. Я переможно пішов в роздягалку. За цей час я встиг зговоритись з Максом і Олегом .Вроді непогані гравці та й хлопці в цілому. Я був страшенно голодний і ми з ними пішли в буфет. 
—Ну що ,Марку ,як тобі тут в нас ?—запитав в мене перший Макс. 
—Трохи незвично. Порівняно з США ,то Інь і Янь ,але впринципі добре. 
—А ти в універі тут вчитись будеш ?—запитав Олег. 
—Так .На лікаря. 
—Ооо...Я теж на лікаря вчусь. 
Як виявилось потім ми з Олегом будемо вчитись в одній групі .Класно .Хоч якогось знайомого буду мати .Макс ж вчиться на юриста.Він пішов швидше ,бо мав  якісь справи ,а я тим часом ще трохи посидів і поговорив з Олегом. Той трохи розказав мені про команду ,місто і універ .Тоді ми пішли до дошки оголошень .Я подивився на розклад тренувань і місце команди в турнірній таблиці .До першого звісно далеко ,але я думав ,що буде ще гірше. Тоді я побачив поруч на стіні фотографію ,яка мене дуже зацікавила.
—Хто ця дівчина ?—запитав я в Олега. 
—Це Вероніка Самойлова .Раніше вона танцювала в групі підтримки ,навіть капітаном була ,але між нею і Лізою —цією блондинкою ,що справа від неї на фото ,була якась мутна історія і потім вона пішла .Вона ще тоді з Тимуром зустрічалась ,але вони розійшлись. І ще одне —вона моя одногрупниця і твоя до речі теж тепер .—Ну ця планета таки справді тісна .Я впізнав її .Це була дівчина з аеропорту .Так і хочеться побачити її кисле личко завтра. Ну Самойлова сама доля мені тебе подарувала .Чекай відплати. —А ви що знайомі ?—запитав Олег. 
—Ще й як знайомі. Ця навіжена розлила на мене каву в аеропорту та ще й ляпаса зарядила. —Олег усміхнувся на мої слова .
—Ага ,Ніка таке могла...
—Гаразд ,дружище ,побачимось завтра в універі .
—Добре.—ми пожали один одному руки і пішли додому.