Fake or true love ?

2 глава

*Вероніка 
—Вставай ,Ніко !Доки можна спати ?—Аня почала мене будити. 
—Ну ще трішки ...—і я ще більше накрилась ковдрою .
—Вже 12 минула. —від цих слів мене ніби током вдарило і я одразу підвелась .
—Чому ви не розбудити мене раніше ?—сонно сказала я ,позіхаючи. 
—Ти так солодко спала .—сказала Мія і сіла поруч з чашкою чаю .
—Будеш каву ?—запитала в мене Аня .
—Так .—дівчина дала мені чашку з теплим напоєм .—Дякую .
—Тобі вже краще ?—озвалась Мія. 
—Так. 
—Що збираєшся робити ?
—Хочу поговорити з батьком. Я не можу втікати від нього і від цієї Лідії .
—Надіюсь ,що в вас все буде добре. 
—Дякую, дівчатка .—я підійшла до них ближче і обняла. —Мені вже пора бігти .—я поставила чашку на стіл і почала збиратись .
—Ок. Зустрінемось завтра . Якщо що ,то дзвони .
—Добре. —попрощавшись з дівчатками я викликала таксі і поїхала додому. Я надіялась ,що батько і Лідія будуть там ,але дім виявився пустим. Від Іванни Іванівни я дізналась ,що тато поїхав на роботу ,а Лідія в торговий центр на шопінг.Можливо ,це й на краще. Переодягнувшись ,я пішла в свою кімнату .В мене з'явилось багато різних справ і я хотіла їх виконати до вечора. На завтра стільки домашнього ,що я навіть не знаю за що мені спочатку братись.Я вирішила розпочати з  конспектів. Тоді включила собі на фоні серіал ,щоб було цікавіше. Завжди так роблю .На годиннику вже була 6 година ,а я якраз закінчила всі свої завдання. Тоді я усвідомила ,що ще нічого сьогодні не їла .Я спустилась на кухню і попросила мені приготувати пасту з сирним соусом .Іванна Іванівна радо погодилась і приступила до роботи. Я тим часом вирішила подивитись телевізор у вітальні і як тільки я зручно вмостилась на диван ,то почула чийсь сміх в коридорі. Батько і Лідія зайшли в квартиру. Жінка награно усміхнулась мені. 
—Ніка ...—розгублено промовив тато. 
—Добрий вечір. 
—Привіт ,Веронічка ,яка я рада тебе бачити .—вона підійшла до мене і обняла. Ненавиджу коли мене так називають .Так раніше мене називала мама і більше ніхто. Чути від когось іншого це мені було неприємно. —Наша перша зустріч не дуже склалась ,але надіюсь ,що тепер все буде добре. —я видавила з себе усмішку і просто промовчала. 
—Ніко ,з тобою все добре ?—запитав батько. Здається ,що я трохи поблідніла. 
—Так. —тихо відповіла я. Здається ,що земля зникла з під моїх ніг .В очах потемніло .
—Ніка ,Ніка .—я відчула голос батька і прийшла до себе.—Ти перехвилювалась і заснула .
—Що з нею ?—здивовано запитала Лідія. 
—Це в неї з дитинства. Коли вона сильно хвилюється ,то просто засинає ,але це короткочасно .
—Ясно .Тобі вже краще ?
—Так .—я схвально покивала головою .
—Доню ,я допоможу тобі дойти до кімнати .Тобі потрібно відпочити .
Батько провів мене і я залишилась сама. Я так і не наважилась на розмову з ними ,тому пішла спати. 
—Ніко ,тобі вже пора збиратись в універ .Прокидайся .—я почула ласкавий голос Іванни Іванівни і солодко потягнулась. 
—Вже встаю .—жінка зникла за дверима ,а я піднялась з ліжка .
Хочу ,не хочу ,а в універ все одно прийдеться йти .Швидко зробивши всі ванні процедури я назад повернулась в свої кімнату і почала одягатись. Мій вибір зупинився на чорній шкіряній спідниці і білій сорочці оверсайз . Сьогодні мені захотілось зробити більш яскравий макіяж ,тому я намалювала брови і вії і губи червоною помадою ,а це я робила вкрай рідко .Волосся я зібрала в пучок ,витягнувши декілька прядок на перед .На вулиці було досить вітряно і прохолодно ,тому я одягнула чорне кашемірові пальто і такого ж кольору капелюх. Взулась в чорні чобітки на каблуці. Нанесла на зап'ястя трохи улюблених парфумів і відправилась в універ .Туди мене довіз водій .Ні батька ,ні Лідії вдома не було .Та й нічого .Поговоримо пізніше. Поки добиралась до мене прийшло повідомлення від Ані .Вона сьогодні вирішила прогуляти .Ну супер .Мені що одній на парах мучитись ?Так ,вона завжди складала мені компанію .З одногрупниками я не в дуже хороших стосунках ,тому сьогодні просто просиджу. В такі моменти я шкодую ,що Мія не вчиться разом зі мною .Вона в нас майбутній дизайнер .Навчається на іншому кінці міста .
Вийшовши з машини я направилась в вже до болю знайому мені будівлю .До початку першої пари залишалось ще хвилин 15.І чому я так швидко сюди добралась ?В аудиторії ще майже нікого не було. Я сіла на своє місце і почала перелистувати щось в своєму телефоні. Зайшла в соціальні мережі ,бо зранку в мене на це не було часу .Я побачила нову історію в Тимура .Нажала і побачила фото на якому він разом з Лізою .Я швидко виключила свій телефон .Біль і досі таївся десь глибоко в мені .Я ще досі з цим не змирилась ... а от в аудиторію зайшов і винуватець мого поганого настрою .Коли він проходив біля мене ,то мороз пройшов по шкірі. 
—Веронічка ,як ти ?—солодкавим голосом запитала в мене Ліза ,яка тримала Тимура за руку .Від цієї картини ,мене аж нудити почало .Хлопець лукаво усміхнувся .Шкода ,що Ані немає поруч .Вона б вже давно заткнула ту вискочку ,та я теж не промах .Не дам себе в обіду. Досить !Я сильна і жодне потрясіння вже мене не зломає .
—Краще за всіх ,Лізочко .—я натягнула фальшиву усмішку і продовжила —А ти як ?
—Добре .Хіба я можу бути погано,коли поруч такий хлопець ?—та закусила губу і спокусливо глянула на свого хлопця .—Мені з Тимурчиком так повезло. 
—Не те слово .Ви просто ідеальна пара .—ще радісніше промовила я.А ви собі уявіть з яким сарказмом . В голові лише в мене були думки ,як пошвидше втекти від цих двох .
—А ти вже собі когось знайшла ?Чи все ще не можеш пережити ...—я не дала їй договорити. 
—Дорогенька, ти краще дивись за своїм щастям ,а то оком і не змигнеш ,як вислезне з під твоїх ручок. А зважаючи на твої довгі намальовані нігтики ,то точно втече .—блондинка косо подивилась на мене зі злою гримасою на лиці ,а я переможно усміхнулась .Ця солодка парочка пішла далі і нарешті залишила мене в спокої .Я лише відчувала на своїй спині пронизливий погляд Тимура ,який все ще заставляв моє тіло вкриватись сиротами. Здається в мене аж долоні спітніли.Потрібно заспокоїтись .Зараз більшість подумає ,що я шалено закохана в цього хлопця ,але це не так .Принаймі зараз ...
В аудиторію зайшов наш викладач з анатомії .Він розпочав нам читати лекцію .Я уважно все записувала в свій блокнот ,як раптом нас перервали.
В приміщення зайшов декан .Я перевела погляд на нього .
—Доброго дня .Семене Івановичу , я заберу в вас декілька хвилин ,бо прийшов сповістити вам усім одну новину .Тепер з вами навчатиметься ,ще один студент —Марк Гавриленко .—в аудиторію зайшов високий хлопець в темному худі і такого ж кольору джинсах .Спочатку я не змогла розгледіти його лице ,та коли він підняв голову я просто завмерла від здивування .Невже таке може бути ?Наші погляди перетнулися .Здається ,що мої очі зараз просто вилізуть . Хлопець теж не відводив від мене погляду .На його обличчі з'явилась єхидна усмішка. Він точно мене згадав. Я сороміцьки відвела погляд в бік .Це точно не сон ?Хіба таке буває в реальному житті ?Якби Мія була поруч ,то сказала ,що це доля нас разом звела ,але ж це просто співпадіння ,чи не так ?Ну все , достатньо. Пора заспокоїтись ,а то таке враження ,що якась катастрофа сталась. Нічого ж такого. Цей хам вже напевно й не згадає про мене .Я ж просто себе накручую ?Я глибоко вдихнула і видихнула декілька разів і трохи заспокоїлась .Викладач весь цей час щось говорив ,та я якось прослухала .Останнє ,що я почула:
—Марк, сідайте ,будь ласка ,за вільне місце. —тоді ректор вийшов ,а хлопець почав підніматись сходинками.І тут я зрозуміла ,що влипла ,бо біля мене поруч вільно .Я до кінця надіялась ,що він сяде до когось іншого, та я помилилась. 
—Можна вийти ?—запитала я .Це перше що прийшло мені в голову .
—Самойлова ,до кінця пари залишилось декілька хвилин .
—Ну ,будь ласка .
—Всі справи після дзвінка .—суворо промовив той .Мій план втечі розбито вщент .Я побачила єхидну усмішку на обличчі Марка .Ну нічого ,вдам ,що його просто немає поруч .Я уважно писала щось в своєму блокноті ,як раптом побачила невеличкий аркуш паперу на своєму листку .Я відкрила його і прочитала :
"Від мене не втечеш ,мала .Я таки спімав тебе "
Я перевела погляд на того хто це написав. По його очах було видно ,що це лише початок. І в що я знову вляпалась ?
Дзвінок .О Господи ,нарешті .Я як ошпарена вилетіла з аудиторії .Здається моє серцебиття прискорилось в рази. І чому я так реагую ?Поводжусь як маленька дитина. Хіба так можна ?Нічого ж мені цей нахаба не зробить .Та й що він може ?Нехай ще він мене боїться. Трохи оговтавшись я почала йти в аудиторію в якій в нас мала бути наступна пара до початку якої ще залишалось декілька хвилин .Та біля її дверей вже стояла товпа моїх одногрупниць ,які щось жваво обговорювали .Я підійшла ближче і почула їхню розмову .
—Ви бачили цього новенького?—розпочала Ніколь .Вона подруга нашої дорогенької Лізочки. Красива ,але в голові в неї пусто .—Він ж просто красунчик. 
—Так .Цей Марк просто ідеальний .А ви бачили як він на мене дивився ?Це любов дівчатка .—додала Христя .Головна блогерша на нашому курсі і ще подружка Лізи і Ніколь. Я чула їхню розмову і мені так хотілось сміятись. Вони схожі на якихось ненормальних .А зважаючи на те ,що Марк навіть в їх бік не глянув ,можете зробити висновок яка ж хороша уява в цих принцесок без корони. 
—А мені здається ,що він на мене дивився .—почала Лізочка. Коли вона почала щось говорити я ще більше насторожила вуха .Підслуховувати негарно ,але що поробиш .Особливо коли говорить та ,в якої стосунки з твоїм колишнім .Цікаво б було подивитись на лице Тимура ,якби він дізнався як зараз його "кохана" тут про іншого говорить .
—А мені здається ,що він дивився на Ніку .—сказала Настя ,яка проходила поруч .Вона одна з моїх одногрупниць .Проте ,на відміну від цих нормальна дівчина .Займається карате ,добре вчиться і як ви розумієте теж недолюблює цих барбі. Тільки от вона більше з хлопцями дружить ,ніж з дівчатами. Тому ,ми рідко спілкуємось ,але вона класна .
Це чудо-тріо повернулось і закотило очі в бік Насті ,яка спокійно пішла собі далі .
—А знаєте ,та Кравець в чомусь таки права .—почала Ніколь. —Чому це Марк підсів саме до неї ?В аудиторії було стільки вільних місць ,а він сів саме до цієї кікімори .Та ще й записочку якусь їй в блокнот засунув .Між ними щось є ?
—Хм.—глузливо усміхнулась Лізочка. —Хіба між ними щось може бути ?Ти подивись на Марка і на неї .Він ж навіть не гляне на неї .—дівчата почали голосно сміятись. А моєму терпінню здається настав край .Поруч проходив якийсь студент з цілою купою книжок .Це напевне доля мені його послала. Ступила крок і хлопець не втримав рівновагу. Всі книжки попадали на цю трійцю .
—Вибачте мене .—почав вибачатись хлопець. 
—Ні ,ні .В цьому є моя вина .Це я щось рівновагу не втримала. Лізочко ,ти мене пробач. Я вже така незграбна кікімора. Ти сонечко ,не забилась ?Ці книжки ж такі важкі .Напевно болітиме твоя красива голівонька .Льоду принести ?—я єхидно посміхнулась і закліпала очима. Лізка ж почала репетувати на весь коридор. Христя допомогла їй піднятись. 
—Зараза малолітня .Тобі що ситуації з Тимурчиком було мало?Та я тебе з болотом змішаю.—тепер я стала ще злішою .Так хотілось задушити ту змію .Лізка почала діставати щось з свого рюкзака .Це була пляшка з водою .І що ця хвора задумала витворити ?Вона різко відкрила пляшку і вилила весь її вміст мені на голову .2 літри води .Та щоб тоді добре було .Я повністю промокла .Ну і за що мені все це ?
—Та я тобі зараз твоє накладне волосся як повириваю .—я підійшла до Лізи щоб здійснити свій каварний план ,як раптом хтось міцно зжав моє зап'ястя .
—Ніко ,що ти витворяєш ?—я зустрілась з темними ,як ніч ,очима Тимура .Він все ще не відпускав мою руку .
—Тимурчику ,любий .Ця божевільна мене ображає .Вона мене ледь не вбила .—Ліза почала награно плакати і корчити з себе білу невинну овечку. І звідки в ній стільки лицемірства ?Та її любий теж не відстає .
—Відпусти мене .—голосно озвалась я. Та Тимур лише пропалював мене своїм поглядом .
—Відпусти ...—позаду себе я почула чиїсь кроки .Я вже догадуюсь хто це .Тимур нарешті відпустив мою руку і я змогла розвернутись . Я знову зустрілась з його голубими очима.
—Не раджу тобі з нею зв'язуватись .—глузливо кинув Тимур в мій бік .Як же він мене достав.Скільки ще можна мене принижувати ?
—І чому ж це цікаво ?—запитав Марк ,який ще ближче став позаду мене. Здається я відчула його теплий подих ,десь позаду себе. 
Продзвенів рятівний дзвінок. Здається ,я ще ніколи йому так не раділа. Юрба студентів рушила в аудиторію. І ці двоє теж пішли тримаючись за ручки. Ну що ж .А я залишилась стояти в цьому коридорі ,як та ідіотка .Ще й вся мокра .Досить з мене на сьогодні пар.Поїду додому ,закутаюсь в плед і проплачу до ранку .Та здається ,хтось вирішив зруйнувати мої плани .Марк спіймав мене за руку і кудись потягнув .
—Відпусти мене,ти що геть здурів ?—я почала пручатись .щ
Що в голові в цього ненормального?Я вирвалась і почала кудись бігти ,але каблуки стали великою перепоною на шляху до моєї втечі .За хвилину я вже була спіймана .
—Я ж казав ,що спіймаю...—блондин хитро посміхнувся мені і поправив своє скуйовджене від бігу волосся .
—Відпусти мене ,ненормальний. —я знову перейшла на крик. 
—Ні ,ми таки поговоримо. Хочеш ти цього чи ні .—його хитра усмішка почала мене лякати. 
—А я сказала ,що нікуди з тобою не піду !
—Ну як хочеш .—він легко підняв мене на руки і знову кудись поніс .Бачу цього віслюка впертого нічого не зупинить .Я боляче вдарила його по спині ,та він лише усміхнувся .
—Марк ,куди ти мене несеш ?Ану відпусти !Інакше ...—я замислилась над тим ,що я зроблю цьому ненормальному ,якщо він не виконає моє прохання .
—Веронічка ,будь ласочка ,не кричи .В мене вже голова від тебе болить. 
—Я ніяка тобі не Веронічка !—і чому всі ,кому не лінь, мене так називають !?Яке він взагалі має на це право ?Я хотіла тріснути його раз по тій його дурній голові ,але він різко опустив мене на землю .
—Досить закочувати істерики ,заходь .—він відчинив двері аудиторії .Перше питання ,яке мене найбільше цікавило ,це те ,звідки він взяв ключі ,а друге —що ми тут забули?
—Ні .—гордо сказала я ,перед самими дверима.Та здається йому байдуже на те ,що я говорю .Його ліва рука опинилась на моїй талії . З його таки допомогою ми зайшли в приміщення .—І чого ти в мене хотів ,ненормальний ?—відразу налетіла на нього я .Ще тобі в аеропорті я була права —цей хлопець ідіот. Та він на мої слова почав лише сміятись. Голосно ,навіть не приховуючи цього .—Ку-ку .Геть глузд втратив ?—іронічно промовила я. 
—Я —ні ,а от ти —напевно .
—Ах ,то я значить ненормальна. Це що я посеред білого дня дівчат по аудиторіях ношу ?
—Так хто тобі винен ,що ти сама йти не хотіла?Я ж тобі казав. Та ти вперта...
—Гавриленко ,чого вам від мене потрібно ?—сухо промовила я ,дивлячись на хлопця .
—А ми вже перейшли на "ви" ?
—Так.Я вам звісно дуже вдячна за допомогу з Тимуром і його психованою пасією ,але мені потрібно йти. —я взяла свою сумку і направилась до виходу ,та коли вже виходила хлопець знову спіймав мене і я опинилась припертою до стіни.Він все ще не відпускав мою руку ,а лише пильно спостерігав за мною .Знову ця тишина ,від якої мені стає незручно. Я опустила свій погляд вниз .
—Чого тобі ?—запитала я .
—Я обіцяв ,що знайду тебе ,мала. —тихо промовив він. Здається ,по тілу пробігали мурашки від його голосу .
—Вирішив таки помститись ?—я підняла очі і наші погляди знову пересіклись. —Ну так прошу!Роби що хочеш .—я саркастично розвела руками .—Мені вже байдуже!В моєму житті вже сталось стільки всього ,що один невихований хам лише крапелька в цілому океані проблем, в яких я тону кожен день!!!—здається Марк був трохи спантеличений тим ,що я йому щойно сказала. Він підійшов до свого рюкзака і почав щось в ньому шукати. 
—Ось ,тримай .—хлопець простягнув мені чисту білу футболку .
—Ти що знав ,що мене сьогодні обіллють ?—іронічно запитала я.
—Ні ,в мене тренування після пар ,але вона тобі більше потрібна. 
—Не потрібно .—відповіла я.
—Ти можеш хоч раз не бути такою впертою.Ти ж геть промокла !
—Звідки такий прояв доброти ?—я підозріло глянула на нього .
—А може я не хочу щоб ти захворіла ?
—А чого це ти раптом так турбуєшся про моє здоров'я ?
—Не хочу гріх на душу брати .—іронічно промовив він .
—Ой ,в нього бачте душа з'явилась .В аеропорті я щось не помітила ,що вона в тебе була .Ти ж просто хам ,якому байдуже на чиїсь почуття!—заявила я .Та здається ,я таки ляпнула зайвого .Марк залишив свою футболку на столі і злісний направився до дверей .
—Ніколи не роби висновків ,якщо нічого не знаєш .—сказав він ,виходячи з аудиторії .—А я таки думав ,що ти інша ...—вже тихіше сказав він і хлопнув дверима .Я явно заділа його .На емоціях я наговорила йому багато ,що тобі в аеропорту ,що зараз .Тоді через те ,що була зла на батька ,а тепер на Лізу , а він ж вроді допомогти хотів .Я глянула на себе в дзеркало і побачила,що моя сорочка повністю промокла .Я підійшла до столу і таки взяла футболку Марка .Одягнула її і заправила в спідницю .Виглядало досить прикольно .Футболка пахла так само ,як і її власник .Чомусь цей запах мене зачаровував .
Я спакувла свою сорочку в пакет і вибігла з аудиторії .Пора звідси забиратись .Я вийшла на двір і побачила розлюченого Марка ,який з усієї дурі вдарив об колесо ,мабуть ,що своєї машини .Що з ним ?Моя інтуїція підказала мені підійти до нього і я її послухала. Мені було трохи соромно за власні слова .Хотіла подякувати за футболку .
—Марк ...—я доторкнулась рукою до спини хлопця і він обернувся ?
—Що ?!Ще не договорила ?Ну що ж продовжуй ....Хто я ще ?Безсовісний ,егоїст ,хам , безсердечний хлопець ,який не вкурсі ,що таке почуття ?Хто ?
—Марк ...—він знову не дав мені договорити .
—А хто ти ?Чим ти краща від мене ?Така ж ,як всі ті красиві ідіотки .—іронічно промовив він .
—Хм ,а я ще вибачитись хотіла .—мені на очі почали навертались сльози .Я розвернулась ,щоб піти ,та в очах знову потемніло. Я відчула лише звук ,як моя сумка впала на землю.Чому так невчасно?
—Чорт ,Ніко !Та що ж з тобою таке?—я почула переляканий голос Марка. Я розплющила очі і побачила його схвильоване лице .Я спіймалась за голову,яка сильно мене боліла .Виявляється я лежала на задньому сидінні машини хлопця ,а він сидів поруч .—Що з тобою ?Я відвезу тебе в лікарню ...
—Не треба мене нікуди везти. —тихо промовила я.—Це нормально .В мене мікросон .Таке часто трапляється від тоді ,як померла...—я не договорила.—Та хоча яка тобі взагалі різниця ?Слухати історію якоїсь красивої ідіотки ...—процитувала я і піднялась з крісла .
—Ніко ,пробач .—видавив з себе Марк .Коли я вже збиралась виходити з його машини. 
—За що ?За те ,що сказав правду?
—Я не хотів ...Просто ...—хлопець зам'явся .
—Не треба виправдовуватись. Я все добре зрозуміла ,що ти хотів мені сказати. На рахунок футболки ,що я зіпсувала тобі в аеропорту —кинь мені ,будь ласка, свій рахунок —я перекажу тобі суму скільки вона коштувала і відразу ще за цю —я вказала пальцем на ту ,в якій я була зараз одягнена .Моральну компенсацію я теж тобі відшкодую ,але на цьому все .Я більше не хочу чути цих образ і тупих розмов.І допомога мені твоя теж не потрібна! —я підняла свою сумочку і вийшла з машини .
—Ніко ,почекай .Тобі ж щойно погано було .Я довезу тебе додому .
—Не треба.Це вже не вперше ,я привикла розбиратись зі своїми проблемами сама ,без чиєїсь допомоги .І сьогоднішній день —не виключення .—я пішла навіть не обертаючись .Сьогоднішній день і так забрав в мене багато сил .




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше