Віза до Америки

Оповідання із збірки "Різдвяний шепіт",

хто не читав - раджу зайти і насолодитись чтивом!

https://litnet.com/uk/book/rzdvyanii-shept-b189884

Віза до Америки

«Не для вас мама квіточку ростила», - любила примовляти Галя, і морщити носа в бік залицяльників. У свої двадцять п’ять дівчина мала тверду мрію – вийти заміж за іноземця! Тому що по-перше, всі подружки від заздрості пообпісюються, по-друге, це краще чим її приятельки з своїми каблуками і алкашами, по-третє співвітчизники черстві і прісні, а іноземці всі красунчики, гарячі і романтичні.

Про те, що американці бувають пузаті і нечепурні Гала навіть слухати не хотіла. Відразу присікала всі добрі поради коротким «Завидуйте мовчки».

А щоб реалізувати свою заповітну мрію зареєструвалась  Галина на сайті знайомств. «Шукаю мужчину для серйозних відношень», - писала вона на своїй сторінці. «Алкаші, розведені, жлоби – ті відразу пролітають, навіть не тривожте! Старші од сорока років можуть спробувати долю, при наявності компенсаційного капіталу не нижче ста тисяч доларів на рахунку. Ну а якщо ти принц, чи мільйонер якийсь пиши мені одразу, жалкувати не доведеться!»

Писали Галі бувало принци з Африканських країн, чи шейхи якісь турецькі. Гала кусала губи, обкусювала заодно і нігті, але вперто не велась на їх обіцянки подарувати алмази і сапфіри під колір Галіних очей. Не така вона була наївна в свої двадцять п’ять.

Треба зауважити, що була вона дівчиною гарною, невисокою, але справною. Спортзали не любила, а булки уважала. Тож і сама була як та булочка –  пишна та м’яка. До всього мала гарненьке личко і довгу косу. Жоден поважаючий себе шейх не міг пройти мимо її фотографій на сайті, щоб не облизнутись і не запросити дівчину до себе в гарем.

І ось нарешті після довгих очікувань написав їй Джон Норіс – бравий чистокровний американець із штату Арізона. Тут вже Гала не спасувала, і одписалась йому з усією привітністю, на яку була здатна. Переписувались вони місяць, і Гала зрозуміла – це кохання.

І от пише їй Джон «Приїжджай моя кохана Галіна, будемо з тобою одружуватись!»  Здавалось би що далі – пакуй валізи і лети в штати. Але ні. Виявляється без візи в штати не пускають.

А запрошення Джон вислати Галі не може. Бо сам в країну нелегально емігрував із Канади. Треба самотужки візу оформляти, щоб в аеропорту назад не відправили.

І пішла Галя по посольствах і агентствах.

З першого разу їй відмовили,  кажуть в посольстві «У вас, міс, немає ані майна, ані грошей – відразу очевидно стає, що ніякий ви не турист, а хочете на землю нашу благословенну проникнути і на просторах Родіни нашої загубиться, щоб нелегально жити».

Відверто сказати, Гала аж образилась, що її плани так легко прокляті американці розгадали.

Тоді їй Джон і радить: відкрий рахунок в банку тисяч на десять доларів  і покажи в посольстві наступного разу, що в тебе гроші є. Нехай знають, що якщо ти й загубишся, то з грошима, податки тобі буде чим заплатить.

Легко сказати – рахунок в банку відкрий. Але ж що туди класти, якщо зарплати у Галі було трохи більше чотирьох тисяч. Гривень.

Давай Галя брати кредити. Але по відчуттях було наче банки із американським посольством зговорились – і грошей Галі багато не давали.

З сльозами  і погрозами вмовила Галя і свою матір прийняти участь в цьому безумстві. «Ви мамо щастя моє загубить хочете! – плакала Гала. – Не хочете, щоб дочка ваша благополучно в Америці влаштувалась! Шкода вам якусь тисячу тих відсотків по кредиту заплатити, щоб дочка ваша щаслива була. Та я вам зразу як в Америку приїду п’ять, ні десять, тисяч вишлю! І банку арахісового джему!»

А Джон з Арізони піддакує в чаті. «Сам, - каже. – проконтролюю, щоб гроші вам Галенька прислала. Тільки нехай до мене добереться!».

Набрали вони значить кредитів на десять тисяч доларів, і принесла Галя довідку в посольство. Все чин по чину – що має вона гроші на рахунку в такій-то сумі. Але вередливі іноземці знову їй кажуть: «Не дамо вам візу, міс, бо гроші може у вас в Україні і є, але окрім них нічого вас не тримає. От було б у вас майно якесь чи чоловік, відразу було б видно, що ви людина серйозна, і нікуди з України тікати не збираєтесь. Поїдете, одним глазком на країну нашу і Свободи статую глянете, надихнетесь демократією нашою,  і повернетесь. А так – немає вам віри. Загубитесь десь на просторах штатів, і будете від міграційної служби ховатись. Он і гроші для цього у вас є».

Інша б на Галіному місці вже б здалась. А вона – ні. Джон пише їй, що треба в  Україні їй фіктивно одружитись іще. Щоб точно ніяких підозр у посольстві не було.

А він її чекатиме в Арізоні. А щоб Гала не хвилювалась в серйозності її намірів, вислав їй навіть гроші на нові чобітки, бо вона з тими кредитами геть без грошей залишилась.

«Є у мене в Україні знайомий, - пише Галі Джон. – Хлопець надійний. З ним і одружишся! Я домовлюсь, він кілька місяців твого чоловіка поудає, допоки ти знов на візу документи подаватимеш. Бо ці американці такі – як з третього разу візу не дадуть, то наступного разу вже спробувати можна буде аж через десять років».

Як не вагалась, Гала, але заради кохання погодилась і на шлюб.

«Я про все домовився. Іван хлопець простий, і в усьому нам допоможе. Тільки ви з місяць походіть по кафе, - знову пише Джон. – Пофотографуйтесь, в соціальні мережі повикладайте фотографії. Американці перевіряти сторінку будуть, у них жодних підозр не повинно виникнути, що у вас стосунки фіктивні».