Зла сусідка

В кожному дворі є така жіночка, яка кричить з вікна, якщо ви палите під вікнами, що їй воняє в квартирі. Яка ганяє підлітків на лавці о десятій ночі, щоб не заважали спати. І строче скарги на управ дома за неприбране сміття.

Якщо ви такої жіночки не знаєте – значить це ви.

А точніше це  я. Зла сусідка. Я терпіти не можу сусідів-собачників. Їх пси залишають какахи в моїй клумбі з геранями і півоніями. Ще більше ніж собачників я не люблю тих, хто підгодовує бездомних собак. Ці лантнюхи  не тільки залишають купки, заривають між геранями кістки, але і можуть обізнатись і обгавкати вночі так, що ще тиждень будеш ходити й озиратись. Або вити починають по весні.

Так само я не люблю і сусідів з котами, бо з їх квартир воняє котячим туалетом! А якщо коти у них напівдворові, то взагалі жах! Один раз сусідська руда потвора вскочила до мене на балкон, і ледь не примусила мене посивіти,  коли я вийшла туди покричати на сусідських дітей.

Так ви вгадали! Бінго! Малих гномів я не терплю теж. Я просто не знаю, за що їх можна любити, і що з ними можна робити. Вони мене лякають своє крихкістю і некерованістю. Колись тітка попросила посидіти з п’ятирічним двоюрідним братом. Так він мені весь мозок виїв чайною ложкою за пів години. Брр. Спочатку малявка мило гралась тракторцем.  Хвилин п’ять, поки його матуся не вийшла з під’їзду.       Потім воно схотіло їсти. Але не кашу, яка у мене була з котлетками. Потім розмазав ту кашу по столі, поки я відвернулась. Поки я відмивала стіл, малий знайшов мою косметичку і… ви вже здогадались на скільки йому вистачило моєї улюбленої червоної помади від Шанель? Але принаймні його не було чути хвилин п'ятнадцять. Потім шкідник таки добрався до котлет, і шпалери в кухні і коридорі обзавелись масними плямами у вигляді відбитків крихітних пальчиків.

Хто ж знав, що малому не можна багато смаженого? На вечір він обблював мені всю квартиру, бо  у нього піднявся ацетон. На щастя після  того, як я нагодувала його активованим вугіллям йому покращало, і я з полегшенням передала братика занепокоєній мамаші.

Отож, скандалити і воювати з сусідами я почала десь років в п'ятнадцять, коли якась бабця біля під’їзду посміла подивитись на мене поглядом, який красномовно говорив «Проститутка пішла». Це мене так заділо, що я негайно бабці помстилась, почавши регулярно запихати в її поштовий ящик всю безкоштовну рекламу, яку тільки знаходила в інших незамкнених скриньках. Листівки про вікна-двері, газети з чудо-засобами для сибірського здоров’я, чи реклама магнітних браслетів від гіпертонії…  Так я спамила її поштову скриньку місяць. Кожен раз, коли вона шукала платіжку за світло на неї вивалювалась купа макулатури.

Але це не все. Я викрадала ту злощасну платіжку, і друкувала таку саму, тільки щоб на один нуль більше. О, це було безцінно. Баба йшла в «обленерго» на розбірки. Лаялась там з тупими операторами. Добивалась правди. Одним словом бабці було не до мене.

Мій скандальний характер вийшов на новий виток, коли я відвоювала шматок клумби  себе під вікном.  Шляхом проб і помилок я виявила, що найкраще там садити герані.  Їх хоч не вкладуть закохані жлоби, що хочуть потішити на халяву своїх самок. Алкаші теж оминають зарості капризок – їх специфічний запах відбиває бажання вештатись біля цих квітів.

І от в один чудовий теплий ранок я  виявила на своїй клумбі автомобіль! Ну як на клумбі. Передні колеса торкались побіленого бордюру, а масивний бампер загрозливо нависав над червоними суцвіттями калачиків. Рахуйте це був смертельний вирок зухвалому бандиту, який так необдумано посягнув на найсвятіше!

- Чиє корито? – зневажливо запитала я в сусідки, баби Людби, яку я зву шпигуном в засаді.

Баба Люба засідає на лавці з ранку, відразу після повернення з вранішнього походу на ринок по корм свої п’ятьом котам. І повз її пильне око не пройде не поміченою навіть миша.

- Бандюк якийсь з п’ятого поверху,  - охоче пояснює баба Люба. Видно, вона запримітила власника автівки давно, та ні з ким було ділитись цінною інформацією. Я її думку поділяю – на джипах їздять тільки бандити.

- Це хто там? – цікавлюсь я, оскільки всіх мешканців під’їзду я знаю. І ніхто з них бандитською зовнішністю не володіє. Вовка  гопник не рахується. У нього грошей на пляшку пива не завжди вистачає, які там джипи.

- А Марусю з сорок третьої забрали до себе діти, -  очі у баба Люби загорілись, і вона охоче затараторила мені новину.  – Слаба вона стала, каже ноги не слухають, і астма замучила…

Після п’яти хвилин нудних і нецікавих перелічувань хвороб сусідки з п’ятого поверху ми нарешті добрались до суті – квартиру окупував бабин внук, який зараз робить там ремонт.

В повітрі запахло близьким скандалом. І я рішуче кинулась до ліфту, щоб вказати клятому бандиту своє місце, яке розташовувалось далеко від моєї клумби! Та мій запал швидко вистудився, коли на дзвінок в двері ніхто не вийшов. Яка нахабність – автомобіль під вікнами покинув, а двері не відчиняє. Я для виду постукала по холодній коричневій дерматиновій оббивці – може він дзвінок  не чує, чи що.. Але двері так ніхто і не відчинив.

Але я не розгубилась, і швидко надряпала сусіду записку.

« Шановний невідомий, негайно заберіть свою брудну автівку з моєї клумби, інакше я за себе не ручаюсь!», - написала дуже ввічливо бандюку я. І всунула листок з блокноту між одвірком і дверима.

Минув день. А клятий «ренджровер» все так само загрозливо нависав над моїми коханими гераньками. Це почало діяти мені на нерви.

- Бааб Люб, - я вибігла на вулицю до шпигуна. – А бандит з сорок третьої сьогодні з’являвся?