ВІД ДОЛІ НЕ ВТЕЧЕШ

1

Вона розтопила масло в сковороді, додала дрібно нарізану цибулю, і в кухні миттєво полив запах смаженої цибулі, присипала те все  борошном, зменшила вогонь, дивилась як золотавіють краї овочу, і стає приємного кремового кольору борошно. Повільно, цівочкою влила склянку вершків, розмішуючи соус вінчиком. Вимкнула вогонь, задумалась, і здригнулась від батькового голосу:

- Що сталось цього разу?

- З чого ти взяв? – спробувала вдати заклопотаність, перевіряючи на готовність картоплю з лисичками.

- По-перше, вдома і так є що їсти, - став загинати пальці на руці тато, при цьому уважно дивлячись Аллі в очі. Вона не витримала, відвела очі від батькового обличчя, роздивляючись футболку з логотипом «Динамо». – По-друге, ти у фінський суп вже двічі додала адигейську сіль.

Дівчина дістала блендер, уникаючи прямого погляду, і відставила від себе подалі банку із ароматизованою сіллю. Навіть не помітила, коли кинула її до картоплі. Стало соромно. Але визнавати помилки вона не любила.

- Може так смачніше, - почала виправдовуватись Алла.

Вона пюрувала картоплю з грибами, змішала пюре з вершковим соусом, спробувала на смак крем-суп, дійсно солонувато і з присмаком часнику. Батько дістав чисту ложку, і теж скуштував суп, який Алла прогрівала на плиті.

- Оригінально, - облизавши ложку нарешті видав він. – Але я таке до свого в меню не включу!

- Ти консерватор, - Алла була рада, що вони переключились з неприємної теми. – Тобі насипати?

- А сухарики є?

- В духовій шафі, - Алла дістала шматочки підрум’яненого хліба на застеленому пергаментом деці.

- Нууу якщо з сухариками, - задумливо протягнув батько. – І тільки якщо розкажеш що трапилось!

- Ти не  відстанеш? – посміхнулась Алла. Як завжди приготування їжі її заспокоїло, і можна сказати налаштувало на мирну хвилю. Тому вона зітхнула. І розливши суп по тарілках, присипала кремову поверхню дрібкою зелені і жменькою хлібних сухарів. Зібравшись з духом видала:  – Я скоїла дурницю.

- І? – Андрій В’ячеславович, взяв ложку, але не поспішав їсти гарячий суп, очікуючи продовження розповіді.

- Я вирішила, що наш сушеф до мене залицяється, - покаянно промовила Алла.

- А він?

Максим запросив її на каву. Вони пили гарячий напій в парку, говорили про кухню, способи приготування ягня, і він показав відео з ютюба, де каре ягняти пропонували запікати півтори години, з гарніром із нечищеної картоплі… вони сміялись, і жартували про баранячі чіпси. І Аллі було дуже добре поруч з Максимом. А коли звечоріло, хлопець провів її додому, і Алла вирішила, що то він так залицяється. А що ні за руку жодного разу не взяв, ні цілувати не поліз, то вона вирішила, що він дуже сором’язливий.

- Це було на минулому тижні. Потім була не його зміна, а на роботі він просто привітливий, і я там на придумувала собі казна чого, - продовжила сповідатись Алла. – А вчора виходю після роботи в зал, а він сидить з брюнеткою за баром, і такий: «Ал, познайомся, моя дівчина, Катруся». Я ледь крізь землю не провалилась від несподіванки.

- Ну він же не давав тобі якихось двозначних сигналів? – уточнив батько, зрозумівши, що нічого страшного з його Аллочкою не трапилось, і навіть Максиму око підбити немає за що.

- Не давав. То я дурепа, - Алла знову перекотила на язиці суп, намагаючись відчути всі нюанси смаку. Адигейська сіль майже не перебивала витончений смак лисичок. – Але він щось таке мабуть побачив на моєму обличчі, бо залишив Катрусю, і відвівши мене на кухню прямо і запитав, чи я бува не засмутилась, через те що в нього дівчина. А я візьми і ляпни, що в мене хлопець є, тому мовляв хай не фантазує.

- А у тебе хіба є хлопець7  Я щось пропустив?

- Ні.

Хто ж знав, що Макс запропонує парне побачення. А Алла візьме і погодиться.

- Язик твій – ворог твій, - похитав головою Андрій В’ячеславович. – Ну то таке, справа житейська, як то кажуть. І не причина псувати гарний суп кавказькими приправами.

- То ще не все, - покаянно зітхнула Алла. І продовжила жалітись.

Після розмови з Максимом додому вона летіла як ошпарена, придумуючи де взяти хлопця за п’ять днів до вихідних. Визнавати брехню перед сушефом Алла не бажала. Вона так сильно поринула в думки, що по сторонах не дивилась. І не зчулась як перечепилась через надто довгий поводок якоїсь собаки. На довершення до поганого вечора ще й коліно розбила, смачно приклавшись об асфальт.

Дикий собакен кинувся на неї, обмотуючи свій тонкий, як дріт, поводок навколо ноги і люто гавкаючи на білі кросівки.

- Фу, Джек! – скомандував псу чоловічий голос, і дівчачі ноги нарешті звільни від полону.  -  З вами все гаразд?

Перед носом замайоріла рука, і Алла ухопилась, здіймаючись на ноги. Її рятівником виявився хлопець приємної зовнішності і білій футболці і коротких, не по квітневому сезону,  шортах.

- Ваш песик? – Алла з опаскою кивнула на собакена, який поривався скуштувати кросівки на смак.

- Мій. А ви до речі правила дорожнього руху порушили, обгін с права заборонений!

- Щооо? – Алла  шоковано уставилась на хлопця. Він сміявся, в очах бісики стрибала. Дівчина відмітила, що співбесідник симпатичний. Скуйовджене світле, майже платинове волосся, злегка вилось, очі прозорі, сіро-блакитні, обличчя симетричне, вольове, без всіляких модних борідок. «Геніальне» питання зірвалось швидше, ніж Алла заборонила собі думати про подібне. – А у вас дівчина є?

Тепер вже незнайомець кліпає, здивовано дивлячись на Аллу. Це вона головою об доріжку приклалась сильно, чи що?

- А вам для чого? – обережно запитує він.

- Якщо немає, можете мені свої правила дорожнього руху більш детальніше розказати, скажімо завтра в кафе?