Розділ 3 "Серцем і словом"

«Слова»

Декому даються рими,

декому – ні,

Декому легко й вільно творити,

Іншим же риму знайти,

Як від коханої людини піти.

Декому слова ллються,

Мов річка з джерела,

Іншим доводиться

Витягувати з кожного предмета.

Декому дано співати,

Декому – лише слухати,

Декому дано танцювати,

Декому – лише рюмсати.

Та не здавайся, якщо

Не дано тобі римувати,

Не здавайся, якщо

Не дано тобі писати.

2024

«Maria»

Маріям — ім’я із далеких віків,
Воно наче пісня старих рядків.
У ньому — піднесеність, спокій, краса,
Як вітер у горах, як рання роса.

Велична, стійка, мов гранітна стіна,
Її не зламає ні ніч, ні війна.
У погляді — сила, у серці — весна,
І навіть у тиші вона не одна.

Емоційна, жива, як весняний дощ,
Та в ній — нездоланна, мов з гір, потуж.
Закрита для світу, та щира в душі,
Для близьких — мов промені в теплій глуші.

Серед сотень імен — це звучить, як маяк,
У слові — любов, а в тиші — ознака.
Магдалина — не просто ім’я,
Це жінка, що світом несе вогня.

І хоч іноді в ній — як вогонь без меж,
Та в серці — доброта, хоч і ховає дріж.
У зламі — не крик, а мовчання палке,
І сльози — глибокі, й душа нелегка.

Вона не схилялась під тягарем сліз,
Йшла прямо крізь бурю, не знала завіс.
В душі її — спокій, в очах — доброта,
У серці — мов тиша свята висота.

Є ті, що приходять на мить — і мовчать,
А є, що мов сестри — і тихо звучать.
У дотиках — лагідність, в слові — опора,
І поруч з такою не стрінеш прозора.

Не кожна душа — як небесний маяк,
Не кожне ім’я залишає так знак.
Але це — наче світло у темній воді,
Що світить постійно у щирій ході.

2025

«Ритми»

Їм даються рими, тим дано ритми,
Декому вдаються вірші, мов казки.
А я пишу, мов птах, що летить у небо,
І не знаю, де сядуть його рядки.

Мої слова-хвилі, б'ються об скелі,
Іноді ллються піснею, іноді – криком.
Я шукаю сенс у цьому дивному світі,
І пишу про те, що чую ритмом.

Не знаю, чи подобаються комусь мої вірші,
Але я пишу, бо не можу мовчати.
І пишу, щоб висловити себе,
Щоб поділитися своїми думками і почуттями.

Можливо, мої вірші не досконалі,
Але вони щирі і справжні.
Я пишу від серця, вони не зайві.
І можливо вони.. банальні?

2024

«До бабусі» 

У домі теплім, де звучить сміх,
Живе бабуся, моя рідна ненька.
Вона – як вічна казка, сонця промінь,
Тепло кохання в серці носить він.

Усмішка її – це ласка й тепло,
Руки вмілі, доглянута душа.
Бабуся знає кожне слово й крок,
Вона – мудрість, що сіяє навколо.

Тепла доброта, ласка й турбота,
Бабусина любов – це найбільший мій скарб.
І коли в житті тяжкі стають дні,
Бабусине слово лікує душі.

Кохана бабуся, світла й ніжна,
Твоє серце – місце для безмежної любові.
Ти – моя опора, моя рідна,
Щирість твоя – мов казка без кінця.

2024

"Ма"

Люблю
Як важливо казати люблю
У цю годину, у цю добу
Двері відкриті, я допоможу.

Мам, я тебе люблю.
І ні за те і ні тому,
І не: "Чому?"
-"А патаму".

За нескінченну втому, я люблю.
За щирість , пильність, простоту.
Я мало говорю цю "милоту",
І тому я вкотре скажу: "я люблю".

Побудь зі мною поруч, тут
Ще трошки полежи, в мене болить отут.
Болить, коли хворієш, ти не скажеш, ні слова з твоїх уст.
Проте я відчуваю, знаю , і боюсь.

Про друзів кажу я багато,
Про школу й танці теж чимало.
Але про те, як добре мені стало
Після розмови з нею, я так і не сказала.

Не сказала "дякую" за цілий день,
Проте вчора нарвала сирень.
Хоч проїстоїть вона від сили день,
Але мами усмішка прекрасніше за квітень.

Вибач, що іноді саму лишаю,
На нервах граю, лаю.
Мамуль, ти не здогадуєшься, я знаю,
Проте я нескінченно себе за це караю.

Я фиркаю і зовсім мало обіймаю,
"Можна погуляти?" і майже поруч не буваю.
Але послухай, Мам, я обіцяю
Тримати руку твою до світанку.

08.05.2025