27 травня 1940 року.
Текст, написаний багнет-ножем на дерев'яному столі ферми в Ле-Парадіз:
«Я ніколи не любив те, що більшість людей називають дійсністю і завжди віддавав свою перевагу тому, що називається більшістю стан сну – для мене ці стани були обертовими: дійсність була для мене сном, а сни були дійсністю – якомога швидше я прагнув закінчити день у стані «дійсності» для того, щоб приступити до смакування справжньої насолоди в цій формі вселенського існування... бути поза епохами, поза часом, поза вимірами – сон дає нам змогу повною мірою осягнути й відчути, що очікує кожну людину після смерті. Кожен наш день закінчується такою собі своєрідною маленькою смертю, звільненням, уособленням якого є «сон» – після смерті кожного з нас очікує точно такий самий стан, відмінною рисою якого є абсолютна безперервність: без пробудження вранці... Чому ж я називаю дійсність сном, а сон – дійсністю? Чи не тому, що я сам гинув сотні разів у «дійсності»... втім, як і уві сні – я є живий труп у цьому світі: сотні разів у мене зупинялося серце, сотні разів я втрачав свідомість, десятки разів мене збивала машина, кілька разів я гинув від прильотів ракет, а одного разу і зовсім злетів із мотоцикла в обрив – потім мить, секунда, в останній момент усе ніби зупинялося і я відчував, як у моїй душі щось зникає, втрачається її частина... частина душі, емоцій і почуттів! Це те, чим я розплачувався за продовження існування в цій формі – коли мені не буде чим платити, смерть остаточно поглине мою плоть, а відповідно і відторгне душу з цієї тлінної форми, тим самим і вкидаючи її в якісно інший стан... Смерть! Багато хто благає її не здійснювати задумане тоді, коли вона повільною ходою наближається до їхнього одра – але що толку просити смерть? Що толку питати загнаної газелі голодного лева? Що толку втихомирювати юній дівчині палко закоханого в неї юнака? Це природні процеси природи, кожна зі сторін-учасників у яких керується своїми інстинктами – людина такою ж мірою прагне жити, якою мірою прагне жити і смерть, а тому не слід звинувачувати в ній того, хто всього лише виконує своє призначення, а вірніше виконує встановлені укази, слідує відповідно до приписаних інструкцій...»
Текст, написаний багнет-ножем на дерев'яному столі ферми в Ле-Парадіз:
«Вони виправдовують свої вбивства, грабежі та геноциди порожніми розмовами, словами – хто б міг у це повірити на початку століття, задовго до Першої Світової війни, що слова божевільних надихатимуть інших божевільних на винищення і геноцид народів і націй? Свого часу подібними загарбниками для корінних народів, на землі яких вони входили, здавалися люди з усіх існуючих у цьому світі імперій: Британська імперія, Французька імперія, Російська імперія, Іспанська імперія, Португальська імперія, Китайська імперія, Монгольська імперія, Японська імперія – всі вони займалися кожен свого часу винищенням корінних народів цього світу в ім'я ресурсів, територій та інших минущих явищ! Те, що вони здійснювали століттями, нині вважають поганим – вважають таким не тому, що здійснювані Німеччиною нині дії йдуть урозріз із більшістю загальноприйнятих ідеологій перш згаданих державних утворень та їхніх правонаступників, а тому, що кожен бажав би опинитися на місці Німеччини: у ситуації, коли їм безперешкодно віддаються території, люди та ресурси. Так, це звучить цинічно, але перед смертю немає сенсу кривити душею і лукавити – у нашому світі немає справжніх ідеологій, бо кожна ідеологія у своїй стратегічній меті бажає поневолити світ: поразка фашизму не дарує цьому світу століття Астреї, як не дарує йому і поразка союзників – новий світопорядок після війни не стосуватиметься питань моралі свого заснування, це будуть категорії факту. Ті, хто переможе в цій війні, через роки знищать очевидців тих подій і документи про них – що розповість нашим предкам про те, як було все насправді? Фашизм – це найбільш смертоносна чума, на яку змушене перехворіти людство для свого одужання. Але хіба комунізм є вакциною від фашизму? Фашизм несе мільйони смертей, але й комунізм нічим не кращий – втім, як і капіталізм: перші знищують людей зброєю, а другий – валютою та економікою. Наш світ не потребує ідеологій – він потребує загальноприйнятої ідеології, де природні права людини будуть розташовуватися на чолі кута... але це неможливо!»
Текст, написаний багнет-ножем на дерев'яному столі ферми в Ле-Парадіз:
«Що нас, солдатів, які виконують накази і вбивають в ім'я захисту власного народу, очікує після смерті – пекло чи рай? Вони оточили нас – нічого в цьому світі фашизм так не бажає, як убивати: вже їм-то точно уготовано пекло в майбутньому житті. Але що є пекло? Колись мені вдалося це пізнати і я відкрию підмісячному світу ту таємницю перед своєю смертю – вона буде накреслена на багнет-ножем на цьому дерев'яному столі: на цих скрижалях історії Землі. Тоді, коли мені було вісімнадцять років, я пережив клінічну смерть – саме тоді мені вдалося пізнати що таке пекло: на певний час покинувши цю тлінну форму, моя душа в одну секунду згадала всі свої минулі втілення, а також відрізки часу, які вона перебувала поза людською формою – вона згадала те, як після свого першого втілення її єство перебувало в пеклі, бо скоїла в ньому воістину чимало гріхів. Там, у пеклі, не було диявола і вогню, не було там демонів, котлів, криків і пари – там перебувала тільки лише морок, абсолютний, нічим непохитний морок: цей морок приносив невимовні муки і біль, бо душа нічого не усвідомлювала – нічого не бачила і не розуміла скільки часу їй тут потрібно перебувати. Саме це і завдавало мук і болю. Грані та категорії цих мук пропорційні мукам, які ти завдавав людям на Землі – єдиний порятунок там, у пеклі, тільки лише вічна і щира молитва: ефірні душі небесної чистоти почули мої благання і, після мого щирого каяття, надали мені шанс вибратися з надр пекла – якби не їхнє прощення, я б залишився там навічно. Від цього болю неможливо там відкупитися, бо ні з ким там вступати у спілкування – не можна там нікого й обдурити. Людські душі, які потрапляють в окови цієї темряви, є не більше і не менше, ніж її їжею... її, невтомно голодної, темряви! Вона не бажає втрачати тебе саме з цієї причини... Їй не має значення ким ти був тут, на Землі – багатий чи бідний – їй важливі твої вчинки: так вона і визначає ступінь твого пожирання.»