РОЗДІЛ 25. ЖИВИЙ ЛАНЦЮГ.

25 травня 1986 року.

Текст, написаний у записнику одного зі спостерігачів того заходу:

«Я дивлюся в цю годину перед собою і розумію, що в нашому світі того неможливо скувати, визначити гранями і формами, хто є тінь, ефірний спостерігач і глядач. Найвидатніші мислителі та мудреці підмісячного світу ніколи не брали участі в його соціально-політичних процесах – не Діоген приходив до Олександра, але Олександр до Діогена: не Діоген затуляв Олександру сонце, але Олександр Діогену... Минуле... Нам ніколи не повернути його: воно, подібно до цього живого ланцюга, є тільки лише живий ланцюг наших спогадів! Приїжджаючи зараз до Риму і спостерігаючи там найвидатнішу архітектуру древніх, нам ніколи не зрозуміти і не відчути той самий дух, коли ці руїни були наповнені життям – тим самим життям, де вони були не пам'ятками архітектури, а будівлями для повсякденного використання: дивлячись на Колізей, ми захоплюємося його творцями і вишуканістю форм, але ніколи нам не побачити там тих самих гладіаторів, завдяки яким вибухав у гучному реві напівоголений римський плебс – немає там більше й тих патриціїв, один рух руки яких позбавляв гладіаторів життя або ж дарував їм пощаду. У всі часи й у всі епохи атмосферу всяких місць створюють у відповідний час люди, що живуть там – нашим сучасникам і нащадкам, попри їхнє бажання, ніколи не осягнути той дух і ту атмосферу, а тому єдине, що залишається нам, насолоджуватися теперішнім часом і теперішньою епохою, смакувати теперішній дух і теперішню атмосферу... Про минуле ж нам залишається тільки згадувати і романтизувати його, але ніколи не слід намагатися його повернути: ось, через півтори тисячі років після падіння Риму, його погані вчинки сприймаються нами не такими вже й порочними – а все чому? Тому, що це минуле, а відповідно ці вчинки відбуваються не щодо нас, а також тому, що Рим навіть погані вчинки здійснював красиво – саме за цю красу Риму багато чого й пробачили, зокрема й те, що було пов'язано з вірою... Піднімаючи очі вгору, до неба, я бачу його блакитні простори – у ці миті в мені виникають думки про Всевишнього: якщо людина не вдячна Богу за небо, будь воно блакитним чи ж свинцевим, будь воно всипане міріадами хмар чи ж найчистішим у своїх тонах, то ця людина не довіряє Всевишньому повною мірою, бо не приймає Його волю, Його сценарій, Його силу!..»

Текст, написаний на лицьовій стороні 10-доларової купюри:

«Коли жінка ходить у діамантах, вона навіть жодним чином не замислюється про те, який саме шлях він пройшов, з якої саме безодні його витягли, аж до тієї самої миті, коли він опинився на її плоті – її це не цікавить, бо вона захоплюється не процесом, не причинами, але результатом певних дій: нині несамовито сяючий на її ніжних руках, персах або ж вухах, він щойно, можливо, перебував у межах бруду і пилу – форма ж його в ту мить не була ідеальною і безперервно ласкавою для всякого людського ока, бо не була ограненою. Так і з людиною – більшості людей і справді ніколи не вдасться осягнути справжні істини цього світу, а визначено їм бачити тільки лише локально і тимчасово кінцеві результати воістину Вселенських процесів: дивлячись на людину, вони бачать людину, але не сакральний і потаємний процес її зародження – шлях сперматозоїда до яйцеклітини. Всякий процес зародження нового життя є якийсь окультний ритуал, дотримання або ж недотримання певних умов при здійсненні якого найбезпосереднішим чином впливає на його результат. Для всякого сперматозоїда, коли він перебуває серед чоловічої плоті, те перебування є перебуванням у темній безодні, в абсолютному оточенні собі подібними – з моменту своєї появи до моменту кінцевої мети свого шляху до яйцеклітини, він проживає ціле життя, яке, своєю чергою, складається з певних етапів: це життя є подобою добре відомого нам людського життя, а також того, що слідує після його завершення – так званої смерті. З нескінченної кількості таких життєвих етапів і складається наше існування – життя сперматозоїда, життя людини, життя після смерті: ми народжуємося сотні разів і сотні разів помираємо в різних формах та іпостасях. У той самий час, коли сперматозоїд рухається з однієї темної безодні в темну безодню іншу, йому цей процес здається нескінченно довгим – для сприйняття ж людської форми цей процес займає секунди: для того, щоб жити, щоб вижити сперматозоїду слід подолати цей шлях за будь-яку ціну, при цьому, не забуваючи про конкуренцію серед собі подібних – у нього немає шляху назад, бо що позаду, що попереду розташовується тотальна темрява і безодня. Ніщо не освітлює йому його шлях. Маленький атом, ледь помітна частинка містить у собі таку кількість інформації, що здатна породити генія, найвеличнішу і найвідомішу людину на планеті, якою захоплюватимуться всі, без найменшого винятку, люди...»

Текст, написаний на зворотному боці 10-доларової купюри:

«Ось яка сила в нашому світі найменшого атома! Можливо у своїй боротьбі за життя, цей атом випереджає того, хто є ще більш геніальним, але в силу своєї слабкості фізичної, він програє – це лабіринт, ниткою Аріадни в якому є, перш за все, Божа воля, а після сила і розум. Можливо в ті самі миті, коли жінка грає в маніпуляційні ігри з чоловіком, усередині його єства перебувають зачатки найвеличніших геніїв в історії людства і тільки лише тому, що жінка діє так, як їй вказує її інстинкт, вона позбавляє цей світ чогось великого: та й хіба для всякого чоловіка не є всяка жінка – дияволом, а творчість, у будь-яких її формах і проявах – Богом: диявол руйнує, Бог же – створює. Що за дивовижний ланцюжок подій, чинників призводить до того, щоб саме в цьому місці й у цю годину був народжений саме ти! Але чому саме в цьому місці? Чому саме в цей час? Чому день або ж ніч? Чому не в епоху древнього Риму, Ренесансу чи ж Першої Світової війни? Чому саме така стать? Що призвело до всього того, щоб нині мій пензель творив саме ці рядки саме таким чином? Ми всього лише виконуємо волю Всевишнього – ось тому, що ми не знаємо відповіді на поставлені нами питання, ми повинні усвідомити й прийняти, що наш розум нікчемний перед розумом Всевишнього. Ще при народженні нас усюди оточує смерть – мільйони життів, з якими ми боролися за існування в наступній формі, загинули перед нашою плоттю і ті, чиє призначення, здавалося, було жити, так і не пізнали життя в новій формі, а відповідно і знайшли смерть! Яйцеклітина – це Ноїв ковчег, де врятуватися дано не кожному, але в той же час, у глобальному сенсі, де порятунок є віддалена в часі смерть у дещо іншій формі: хто був більш щасливий із тварин і людей – той, хто загинув відразу під час потопу і раніше звільнився від мук перебувати на землі чи ж той, хто мучився, хворів і страждав, попри те, що любив і отримував насолоду ще багато років, але все одно помер у тій формі? Так і всяка грошова купюра – вона подібна за своєю природою до сперматозоїда...»