РОЗДІЛ 14. РИТУАЛ СВОБОДИ.

14 травня 1972 року.

Текст, написаний на повітряній кулі, яка була прикріплена до одного з альфаторів:

«Можливо, що ми нині є свідками найбільш цинічної та безжальної війни в історії людства, бо вона споруджена на наріжному камені абсолютної несправедливості – несправедливості як унизу, так і на найвищому рівні. Ось, спокійно існувала нація, але це багатьом не подобалося – люди не повинні любити одне одного і дружити одне з одним: такою була думка тих, хто не бажав нам благоденства. Саме тоді вони закинули насіння ворожнечі та неприйняття в таке сприятливе ґрунт – насіння, на кшталт мовних питань і подібних до них.... Виростивши достатні за своїми обсягами дерева з цього насіння, наші вороги почали куштувати перші плоди з цих дерев – їм вони здалися вкрай солодкими і вони вирішили ще більше удобрити відповідний ґрунт: коли ж настав час, їхній диктатор почав стверджувати, що наші землі є його територіями, а ми, мирні жителі, новими нацистами, яких слід винищувати – тоталітаризм завжди звинувачує першим, а особливо в тому, що він щодня здійснює сам. Наші союзники не залишили нас у цій війні – вони надали нам лук, стріли та щити у війні з технологічно розвиненою тоталітарною армією: надавши нам таке озброєння, вони позбавили тим самим нас суверенного вибору – вони зв'язали нам руки. Ми втратили частину територій – наші союзники дають нам уже пістолети й автомати і тим самим змушують нас іти повертати втрачені території, на яких уже добре зміцнився ворог: «іти на лінію Мажіно», а не долати її іншими шляхами – по іншому, стратегічно і тактично. Офіційно на наших супостатів наклали санкції та неофіційно продовжують із ними торгувати, адже що є людське життя порівняно з грошима? Внутрішні ж у нас справи не кращі – корупція роз'їдає, немов іржа метал, немов кислота, укріплення, гуманітарну допомогу, дороги та озброєння, але що куди страшніше, людей. Нашим союзникам це не подобається, але ще більше їм не подобається те, що ми негативно впливаємо на їхню економічну ситуацію та демографічний фон – усе це нагадує ситуацію, коли група здорових людей цурається хворого і бажає лише одного – не захворіти. А всі їхні співчуття та вирази жалю – лише удавані!»

Текст, написаний на повітряній кулі, яка була прикріплена до одного з альфаторів:

«Усе, що відбувається, сон чи дійсність? Щоб зрозуміти це, необхідне осяяння – такий собі своєрідного роду будильник: та й хіба не є будильник нашим світлофором між світом снів і реальністю? До тієї самої миті, коли нам не потрібне пробудження, він випромінює червоне світло, а відповідно і дає нам змогу спати, але коли настає час неспання, час зеленого світла, він примушує нас до дій... Сьогодні ми є очевидцями унікальних подій і в цьому, слід визнати, і полягає наша спадщина нащадкам – повідати їм усе так, як ми бачили, а не так, як напишуть про них підручники, накреслені під впливом і владою грошей: спадщина – назавжди, а гроші... гроші не допоможуть нам, коли через п'ятдесят років ми будемо перебувати в могилі, в землі. Ми маємо повідати нащадкам про дійсність – справжню чи хибну?: це всього лише оціночні судження і тільки лише їм їх зводити – щоб вони не створили собі, подібно до наших предків, собі ідолів, кумирів і земних богів, при цьому знехтувавши Богом небесним: вони не повинні забувати про дяку Богові – ні в дрібницях, ні у великих речах! Світ на порозі глобальних змін! Французька революція не завершилася наприкінці ХVIII століття, як у цьому намагаються нас переконати всі історики світу – вона триває досі і буде жити стільки, скільки потрібно часу для фактичної реалізації заснованих її витоками принципів основоположних прав і свобод людини: вона буде жити доти, доки консерватори і радикали або остаточно не розподілять владу в цьому світі між собою, або ж не перестануть існувати. З моменту початку революції і до сьогоднішнього дня, за трохи менш ніж двохсотрічний період свого життя, вона пройшла безліч етапів, існувала у всілякого роду формах, але так і не загинула – той день, коли закінчиться Французька революція і вважатиметься Судним днем: днем Армагеддону, а відповідно і днем, який дасть змогу створити Новий Єрусалим!»

Текст, написаний на повітряній кулі, яка була прикріплена до одного з альфаторів:

«Миттєвість! Я, перебуваючи в горизонтальному положенні, відкриваю очі і бачу перед собою надзвичайно яскраве світло – воно сліпить мене, але незважаючи на це свідомість дає мені змогу зрозуміти, що в теперішній час я розташовуюся в морзі на столі патологоанатома. Моє серце починає битися все частіше, а мільйон думок безперервно поїдають мій розум, немов трупні черви плоть, що розкладається. Будучи не в силах винести подібний чуттєвий і мислений тиск, я блискавично заплющую очі – єдиний рух фізичного, на який я нині був здатний. Ще мить і я знову відчиняю свої очі – знову все те саме яскраве сліпуче світло: у цю мить я перебуваю на одному з океанських пляжів і мене сліплять промені сонця, що несамовито палить – усе навколо рясніє зеленню і здається вкрай життєрадісним. Усього лише дві миті, а я встиг побувати на столі в морзі та на піску океанського пляжу – але що з цього правда? І перше, і друге! Ось як усе здатне змінитися в нашому світі в єдину мить і змінює все в ньому людська свідомість – вона здатна зробити живе – неживим, а неживе – одухотвореним. Одне й те саме світло вона може перетворити на промені лампи в морзі, на промені сонця на острові або ж на промені ліхтаря серед темної вулиці. В одну мить наша свідомість може створити в нашому житті пекло або ж рай: відкриття можливостей своєї свідомості – це і є філософський камінь, досягти єства якого неможливо фізичним шляхом, бо він є результат праці метафізичної. Сотні років безліч алхіміків прагнули відшукати і добути емпіричним шляхом те, що завжди перебувало разом із ними і розташовувалося в них самих – відкриття людської свідомості в усіх її гранях і дарує людині, як душі та свідомості відповідно, вічне життя, втім, як воно і здатне одномоментно погубити життя в людській формі».