РОЗДІЛ 9. НЕРІВНИЙ ПОЄДИНОК.

9 травня 1967 року.

Текст, написаний на гральних картах:

«Дивлячись на цей боксерський поєдинок, я з великим сумом усвідомлюю, як спорт неухильно перетворюється зі суперництва сили, спритності та розуму на індустрію розваг, на кшталт кіно або ж театру: з колізеїв спорт перейшов на підмостки театрів і замість справжніх спортивних доблестей, їх нині грають, подібно до будь-яких інших театральних ролей... І водночас, як же цікаво спостерігати за цією грою рабів існуючого світопорядку – але чи справді рабів? Якщо вони безпосередньо, свідомо і з натхненням беруть участь у розвазі плебсу, то, цілком імовірно, що так! Раніше у спортивних амфітеатрах панувала влада особистості, зараз же – раболіпне підпорядкування: подібно до волів у возі, нинішні спортсмени тягнуть на собі весь тягар забобонів, вад і меркантильних принципів тієї чи іншої розважальної спортивної індустрії – самостійно вони не можуть скинути цей тягар, але і знімати з них цей тягар також ніхто не має наміру, безумовно, через фінансові та медійні причини! Про те, що відбувається нині, ти ніколи не прочитаєш у книгах, бо жодна книга нездатна знати майбутнє, аж до наступної хвилини, але маючи певний багаж знань, зокрема почерпнутий із виру книг, ти будеш певною мірою готовий до цього майбутнього, озброєний у битві з ним: це знаряддя, яке дасть тобі змогу краще адаптуватися під віяння епохи, а відповідно і якомога далі відсунути власну загибель... дивлячись на цей поєдинок – поєдинок особистості проти навколишнього світу, що нав'язується нам владою – я усвідомлюю, що держава вважає, ніби всі ми перед нею в боргу, і борг цей, слід зауважити, неможливо погасити нічим іншим, крім як власною смертю: вона не дає змоги добровільно виходити з громадянства і дозволити обрати собі більш підходящу в силу власних принципів, ідей та ідеалів державу – народившись серед її меж, ми стаємо, подібно до кріпаків у XIX столітті, автоматично прикуті узами громадянства до цієї землі – принципи філософів XVIII століття у ХХ столітті не діють, а ідеали не реалізовуються...»

Текст, написаний на гральних картах:

«В одну мить із героя власної нації, я став її ворогом – ще вчора мене нагороджували орденом, ще вчора я дізнався, що на мене чекає вручення ще однієї брязкаючої залізяки, а сьогодні я ворог народу, який деяким часом раніше мене обожнював: коли я йду в окоп помирати – я для свого народу герой, коли я цього не хочу, хочу жити – я ворог. Мій народ готовий оспівувати мене, коли я загину і вважати мене цифрою, коли я живий – ось, який культ нині панує в нашій державі, культ смерті: бути мертвим добре, а живим – погано! Зараз я перебуваю в розшуку через те, що я покинув свою позицію – мене відправили рити окоп під час артилерійського обстрілу і я втік – що їм моє життя? Метр землі, який на час збереже за нашою державою моя смерть, незабаром буде втрачено – за що ж мені потрібно було гинути? Тепер я змушений ховатися – відтепер мій союзник ніч і тінь! Не я зрадив власну державу, а вона мене – десятиліттями ми платили їй податки для того, щоб вона забезпечила у важкий момент нашу безпеку: у фатальний момент вона одразу ж відправила мене на вірну смерть. Чим я зрадив свою державу? Тим, що не виконав дурний наказ рити окоп під час артилерійського обстрілу? Але якби я, не виконавши його, повернувся, то був би відправлений у дисциплінарний батальйон або, що, ще гірше, незабаром на безнадійний штурм в один кінець, де був би розстріляний, що списали б на вбивство в бою. Повернутися туди було рівносильно смерті – наказ, який неможливо було виконати в силу об'єктивних факторів. То що ж насправді бажала держава, в особі уповноважених осіб, відправляючи мене на це завдання? Правильно, моєї смерті! За те, що я не помер, відтепер я перебуваю в розшуку і числюся серед ворогів власного народу і нації! Що ж, нехай буде так! Я не ставлю своє життя вище життів своїх бойових товаришів – я такий самий, як і вони, а вони такі самі, як і я: ми всі хочемо жити, нехай на війні цьому бажанню повсякчасно створюються перешкоди – але якщо тебе посилають гинути, то хоча б загинути з якоюсь метою, а не безцільно, лише заради задоволення марнославства командирів».

Текст, написаний на гральних картах:

«У цьому світі все не так вже й однозначно – це світ гармонії та балансу: здобуваючи в чомусь, ти безсумнівно втратиш в іншому. Ось, наприклад, найяскравішим свідченням справжності тієї максими є історія, яка найбезпосереднішим чином пов'язана з якоюсь людиною, котра пограбувала банк – ставши володарем чималих багатств, вона тієї ж самої години, у пропорційній мірі тим багатствам, втратила і в якісних характеристиках власної свободи: у неї багато грошей, які вона здобула незаконним способом, але як їх тепер законно витратити – вона може дозволити собі купити все, що захоче, але як це зробити? Вона перебуває в розшуку – вона не може не тільки спокійно вийти на вулицю, а й спокійно жити: у її розумі безперестанку витають хаотичні думки про те, що вона найближчим часом буде спіймана. І що її багатство без свободи? Вона може замовити собі додому найкращу їжу, але їй ніколи не куштувати її в ресторанах – те саме стосується і жінок... Її головне покарання полягає в тому, що вона своїм вчинком власноруч ізолювала себе від суспільства і тепер перманентно тікає від нього – але ще страшніші думки та почуття: від них їй не втекти. Почуття переслідуваного відтепер навіки з нею. То чи варте все це багатство свободи? Чи не є свобода найвищим благом і багатством? Вона могла б бути надзвичайно діяльною в суспільстві, але тепер її енергію змушена сковувати самотність – не та, яку вона обрала своїм розумом і своєю душею, а та, на яку вона себе прирекла... Це Тантал нового часу... і таких танталів у наш час незліченна кількість – і муки їхні не менш тяжкі... Муки душевні! Фізичні незручності порівняно з цими стражданнями – ніщо! Ще тяжче людині, яка скоїла подібне, стає тоді, коли вона починає вірити в Бога!»