РОЗДІЛ 8. СПРАВЖНЯ КРАСА.

8 травня 1950 року.

Текст, написаний на обкладинці журналу «Elle», доданий до букета квітів:

«Прости мене! У моїх жилах протікає кров Руссо, а тому найбільше я ціную в цьому світі людську свободу і недоторканність: я боюся доторкнутися до тебе не тому, що я боязкий або ж невпевнений, а тому, що занадто поважаю тебе і себе, а відповідно твою і свою недоторканність. Твоє кохання надихнуло мене на унікальні думки, що згодом набули форми геніальних творів – тієї ж самої години воно стало причиною занурення в дивні стани. Мої почуття до тебе були настільки сильні, що породили безперервний і невичерпний водоспад натхненних думок, тим самим зробивши головним у моєму єстві розум, замість душі, що перебувала на тій посаді раніше. Таким чином, у ті дивні стани одномоментно стала кидати мене моя запалена свідомість – вона ставила собі запитання про те, а що якщо мої легені через мить перестануть дихати або ж серце битися, а кров протікати жилами: вона змушувала моє єство думати про те, що моє земне життя має зараз закінчитися, тим самим пробуджуючи в моїй плоті запаморочення і високий тиск. Усе в моєму єстві відтоді йшло від свідомості, і ця свідомість часом говорила мені, що я зараз помру. Фактично ж – я маю молоде і здорове тіло, а тому жодних логічних передумов для цієї смерті бути не може. Виходить, що моя свідомість штучно викликає в моїй тлінній плоті цілком реальну смерть – за допомогою штучно породжених фізіологічних процесів. І все чому? Завдяки любові до тебе я занадто рано пізнав, що наша людська форма нікчемна – і незважаючи на це мені все одно страшно йти. Інші представники людського роду в мої роки воліли віддаватися веселощам, радості життя, впливу алкоголю і порочних жінок, а відповідно і розпусті – до них думки, що долають нині мене, прийдуть лише в старості, а тому їм ніколи не зрозуміти мене зараз: мене, який у свої молоді роки душевний старець, бо чудово зрозумів цей світ і прожив тисячі життів у сюжетах своїх творів – був і чоловіком, і жінкою, і дитиною, і старцем, а також твариною і навіть неодухотвореними предметами!».

Текст, написаний на обкладинці журналу «Elle», доданий до букета квітів:

«Уявляєш, у своєму зізнанні тобі в коханні я пишу про смерть – відкриваючи свої ніжні почуття, я згадую про те, що приховує подібно до каменя, що таїть за своєю плоттю єство змія, у своїй природі наше життя: зізнаючись тобі в коханні, я пишу про свою смерть. Таким чином, відкриваючи тобі свої ніжні почуття, я відкриваю тобі і зворотний бік свого єства, де, подібно до того, як і на зворотному боці Місяця, є свої кратери та вибоїни – я не хочу прикидатися перед тобою, грати в романтика або ж велелюбного гультяя: я буду перед тобою таким, яким я є, а приймати мене таким або ж відмовити мені у взаємності – вибір за тобою. Знаєш, розмірковуючи про власну смерть, я дійшов висновку, що все в нашому світі відносно – моя свідомість свавільно грає з моїм єством думками про життя і смерть тоді, коли хтось, позбавлений руки, ноги або ж пальця, із непідробною радістю смакує кожну мить передбаченого йому самим Всевишнім життя. Можливо хтось, нині перебуваючи на смертному одрі, мріє про ще один день, про кілька годин життя – тоді, коли моя свідомість уявно закликає моє здорове єство, без жодних передумов до цього, до смерті. Ось уяви, якщо в моєму молодому єстві виникають подібного роду думки, то що думає про це людина, яка перебуває на схилі життя, чий вік близький до позначки в 100 років – у свої роки я віддаюся апатії та депресії: що вже говорити про тих, хто розуміє, що минулого вже не повернути, майбутнього не побудувати, а сьогодення і зовсім залишилося небагато... Знаєш, розмірковуючи про смерть, я замислився про те, яка ж кількість людей цієї миті, немов опариші в замкнутій банці, зайняті процесами розмноження, продовження роду – я не хочу думати про зворотний бік цих процесів, який також пов'язаний із задоволенням, але не націлений на кінцевий результат, в ім'я якого і призначений природою той процес... Але така природа людини – тлумачити і використовувати все по-своєму: навіть жіноча нагота стала допустимим явищем, коли її зображення стали товаром і рекламою, які вельми успішним чином здатні продаватися...»

Текст, написаний на обкладинці журналу «Elle», доданий до букета квітів:

«Кохання до тебе спонукає мене до роздумів щодо моєї природи, а також природи моєї творчості – завдяки твоїй появі в моєму житті, моєму єству вдалося усвідомити велику істину: у цьому світі минуще все, за винятком нашої творчості – незалежно від форми її вираження, чи то за допомогою пера, пензля, різця, чи клацання фотоапарата, руху кінокамери. Як мені вдалося дійти до цього? Розмірковуючи про тебе серед чудової витвори природи – місцевого пейзажу – я довго й томно дивився на одне дерево: воно було чарівне у своєму явленні, у своїй своєрідності, у своїй винятковості. Стрімко витягнувши з моєї дорожньої сумки олівець і чистий аркуш паперу, я одразу ж закарбував його унікальність у найдрібніших деталях тієї, які були доступні моєму оку, душі та таланту – через кілька миттєвостей повіяв вітер, який ненавмисно змінив позитуру його гілок, а також скинув з його гілок кілька зелених листків: мимоволі звернувши свою увагу на заляпаність грифелем олівця білосніжність листка формату А4, я розрізнив, що мій малюнок суттєво відрізняється від того, що бачать насправді мої очі – невже, зобразивши те дерево таким, яким воно було раніше, я обдурив дійсність, а також тих, хто буде бачити те дерево з цієї миті? Ті, хто дивитимуться на це дерево зараз, зіставляючи вигляд того з моїм малюнком, стверджуватимуть, що я навмисне прикрасив його природу – побачив його таким, яким забажав бачити: але ж я намалював правду – правду такою, якою вона була саме в ту мить, в описувану годину. Насправді ж мене вважатимуть казкарем і брехуном – того, хто найбільше прагнув правди: ніхто не забажає зрозуміти мене, замислитися над тим, чому те дерево було зображено так, а не інакше – то чи слід довіряти думці суспільства?»