РОЗДІЛ 7. ГРА ДОЛІ.

7 травня 1986 року.

Текст, написаний на вирваній сторінці з книги, яка відлетіла з трибуни стадіону:

«Жодна подія в цьому світі не відбувається випадково, просто так, навіть ті, що на перший погляд здаються випадковістю – випадковістю в цьому світі завжди виправдовують свою сліпоту ті, хто нездатний бачити і споглядати: тисячі, мільйони причин створюють певний ланцюжок, підсумком якого є «випадковий» факт – незримих, латентних, прихованих причин. Те саме стосується і призначення речей, а також, що куди важливіше – людей: у дрібничках і дурнях так звані «мудреці» і «розумні» ніколи не побачать глибинного вселенського задуму – ледь помітний подих вітру, створивши міріади процесів, найбезпосереднішим чином впливає на рух планет та існування континентів. То чи справді людина так багато знає про цей світ, як ми думаємо? Ось взяти, наприклад, навіть спортивні змагання – простий фермер, кухар, а задовго до них і маленькі мікроорганізми, що мешкають у ґрунті землі, здатні вирішувати результати великих матчів: так, вживши у своїй їжі якийсь плід або продукт, що пробуджує в організмі негативні травні процеси, в силу своєї зіпсованості – ні, не зовнішньої, а тієї, що прихована в ньому всередині! – один із лідерів команди може пропустити найважливіший матч або момент у своєму житті. Чи варто згадувати про те, в яких якісних характеристиках подібного роду «дрібниці» здатні впливати на емоційний стан тієї чи іншої людини. Це застосовно до всіх галузей не тільки людської сфери життя у Всесвіті, а й до існування всіх сфер серед меж тієї – непомітний рух мурахи здатний змінити психічний стан правителя тієї чи іншої держави: практично ніколи безпосередньо і практично завжди – за допомогою череди процесів, які воно запускає. Миттєве падіння стиглої вишні з дерева може вплинути на закоханість двох людей, з'єднати і роз'єднати їхні серця – як це станеться? Наприклад, гуляючи босоніж по саду, чоловік і жінка будуть захоплені бесідою, а тому жінка і не помітить, як настане ногою на цей опалий плід із кісточкою або ж лише на кісточку від нього – вона скрикне від болю, а він, щоб її втішити, обійме її!».

Текст, написаний на вирваній сторінці з книги, яка відлетіла з трибуни стадіону:

«Кохання багато в чому схоже на політику – у стосунках із жінкою чоловікові слід мовчати, коли йому нічого говорити: розташовуючись на такому п'єдесталі, його не зможуть похитнути емоційні вітри взаємин із жінкою – безумовно, якщо ті йому і зовсім потрібні, бо в політику, як і у стосунки з жінкою, вступають лише неповноцінні, несформовані особистості, які не становлять самостійно із себе нічого. Жінку потрібно кохати, з жінкою потрібно дружити, але з жінкою не потрібно жити – ось тільки на таких принципах все-таки можливі хоч якоюсь мірою плідні стосунки з жінкою. Безумовно, ця аналогія стосується і політики – тобі слід вивчати, розуміти та вміти бачити політичні процеси, що відбуваються в цьому світі, але в ім'я благоденства власного єства, а також власної сім'ї, тобі в жодному разі не слід у них брати участь. Якщо ти все-таки зважився на таке божевілля – жити з жінкою або ж бути політиком – то будь готовий нести відповідного роду тяготи: терпіти її скандали, дарувати їй подарунки, допомагати її родичам, ділити сімейний бюджет і нести додаткову відповідальність: і це все в тому самому світі, де ми є лише пасажирами, гостями, подорожніми на перевалі – колись нам потрібно буде покинути вагон, дім, перевал. Багатьом це не зрозуміти фактично – вони усвідомлюють це, але лише подумки, а не метафізично: нерідко повернути в реальність їх нездатний і дзвін дзвонів – таке підвладне церковній панахиді по померлому на похоронах знайомої або ж близької їм людини. Вважаючи, що політика, втім, як і кохання – гра, яка вельми ефективно вправляє розум, душу і єство, а також, що найважливіше, робить їх гострими у своїх гранях, ті, хто віддається подібного роду розвагам, забувають про свою найголовнішу характеристику в цьому житті: смертність... Війни знищили в цьому світі, безумовно, менше людей, ніж політика і кохання...»

Текст, написаний на вирваній сторінці з книги, яка відлетіла з трибуни стадіону:

«Ніколи не слід ідеалізувати жінок лише через їхню зовнішню, минущу красу – ангели, як і демони, завжди незримі для людського ока, бо ховаються вони не в зовнішності, а в людських душах: це їхні місця проживання – це їхнє пекло і рай. Не володіючи відповідними знаннями в галузі метафізичного, більшість людей приймають рішення очима і згодом змушені страждати та відчувати муки до кінця життя з цієї причини – будучи невмілими покупцями, вони купують несамовито сяючі дрібнички і тієї ж години проходять повз, нехай і частково необроблених або ж менш променистих, але вкрай дорогоцінних діамантів. Тоді ж, коли до них приходить усвідомлення, вони бажають знайти нового дурня, щоб він став черговим володарем «дорогоцінності», що здавалася раніше винятковою – так, переходячи з рук у руки, ці дрібнички починають сяяти ще яскравіше, бо постійна зміна рук не дозволяє їхній зовнішності втратити лиск: з кожним разом цей лиск тієї ж години стирається все більше і більше, наближаючи якогось чергового «щасливчика» до відкриття справжньої серцевини природи того мінералу – в такому разі вже нічим буде приховувати природу того... Викриття! Цей страх є найбільш пекучою отрутою для цієї сукупності атомів – але, все ж таки, природи самого себе не приховати від свого єства, ким би ти себе не уявляв... будучи дешевою біжутерією, тобі ніколи не стати дорогим ювелірним виробом, навіть за сприяння надзвичайно майстерного майстра! Однак, слід визнати, що почуття страху з цієї причини доступне не всім, бо для його появи необхідне усвідомлення власної природи – якщо безцінна сукупність атомів вірує в те, що вона є винятковою дорогоцінністю, то в ній не може виникнути подібного роду почуття...»