РОЗДІЛ 5. ЗАЛІЗНА ВОЛЯ.

5 травня 1936 року.

Текст, написаний на тілі людини у вигляді татуювання:

«Будь-яка війна в нашому світі – це аж ніяк не вишукані камзоли, дочиста відполіровані знаряддя, пихата хороброї бравади та марнославний парад: будь-яка війна – це насамперед зруйновані будинки, знищена економіка, зламана психіка, а також, що куди більш наочно та дієво повертає у стан реальності, пробиті пострілами куль голови, відрубані кінцівки, вивернуті животи та позбавлені життя, незалежно від статі, віку та матеріального становища, тіла. Як бачите, ніщо так не зрівнює людей, як смерть, а найбільше смертей дарує війна – то що ж, виходить війна є найбільш ефективним способом досягнення загальносвітової рівності? Усе, що оспівували так завзято і сміливо французькі просвітителі та революціонери у XVIII столітті, повною мірою здатна дарувати лише смерть – свободу, рівність і братерство: всі вони згодом і здобули те, чого так сильно бажали – кожен свого часу. Гільйотина є чудовим засобом для цього – безумовно, в очах тих, хто жадав порушеної плином часів «справедливості». І все ж таки, хоч як це парадоксально, я щиро переконаний у тому, що будь-яка війна – це розмова про мир, незалежно від її стадій: розмова завжди про новий світ і ніколи про старий – у момент початку будь-якої війни, люди, безумовно, які мають глобальний вплив, говорять про те, що буде після її закінчення. Ставлять же підписи на документах шахові фігури, які анітрохи не усвідомлюючи своєї справжньої ролі в цій шаховій партії, згодом намагаються скинути з себе тягар навмисно покладеної на них відповідальності: після війни складно відшукати тих, хто підписував накази та документи, невиконання яких під час тієї каралося з особливою жорстокістю – наче прийти й руйнувати, вбивати є лише бажанням солдатів. У нашому світі заведено проклинати тих, хто стріляє з автомата, а не тих, хто посилає тих людей стріляти. Це до питання про виконання злочинних наказів».

Текст, написаний на тілі людини у вигляді татуювання:

«На землі історію пишуть переможці – якби свого часу Наполеон виграв би, то на острові Святої Єлени, а можливо і зовсім у Сибіру, опинився б Олександр І: всі суди в нашому світі завжди на боці переможців, а ті, хто зазнає поразки, змушений одягатися в грубу волосяницю зла! Будучи спотвореними через іржу, що викликана пропагандою, ідеї Наполеона, зокрема й щодо об'єднаної Європи, видаються всім нині сущим дурням і сліпим устремліннями до звірства, вбивств і злочинів. Перемога узаконює все, в тому числі й скоєні раніше злочини! Ні, це аж ніяк не захисна промова на користь права сили, а бризки священної живильної вологи в бік сили права! Наполеон свого часу так само був переможцем і, що найважливіше, прийшовши до влади, він узаконив свої ті чи інші дії, одягнувши їх у формально закріплене вбрання державних актів – той, хто при владі, той і є закон: тому приклади Людовик XVI, Робесп'єр і Наполеон. Якщо б революція у Франції не перемогла, всі повсталі були б страчені, як невиправні у своєму найтяжчому гріху злочинці, а дії Людовика XVI – мірилом істини, справедливості та правди. Однак, перемогла революція, і той, хто був усім, легітимно став ніким – по суті, у Франції була революція, але її результат, у той же самий час, впливає і на трактування цього поняття: як одного з найбільш піднесених людських поривів або ж як найпрезирніший бунт і повстання. Усе визначає лише успіх того чи іншого починання. Та й крім того – наш світ не такий вже й односторонній: перебуваючи при владі, Людовик, Робесп'єр і Наполеон вважали, що вони мають рацію, але хто ж із них мав рацію насправді? Для народу під час правління кожного з них були свої плюси і мінуси – вони ж, перебуваючи при владі, думали лише про себе. Кожен із них знищував іншого – цей процес неминучий, коли ти перебуваєш на вершині політичної піраміди».

Текст, написаний на тілі людини у вигляді татуювання:

«Що таке війна? Війна – це перемога варварства над цивілізацією: то хто ж перемагає в кожній війні, виходячи з цього умовиводу? У той самий час, коли Європа потопала в крові війни, в той самий час, коли її багатовікова цивілізація знемагала, в той самий час, коли європейські народи знищували один одного, своїх найкращих синів, народи Сходу із захопленням дивилися на те, що несло Європі смерть: сини Європи зробили за них те, що цивілізаційно мали робити вони – сини Європи підготували все для здійснення власного самогубства. Від скоєння того їх утримало лише диво – у той самий час, коли вони засунули голову в петлю, мотузка розірвалася, і доля тим самим дала їм ще один шанс. Тоді, коли населення Європи цілеспрямовано знищувало одне одного, залишаючи по собі пустельні землі та міста, цивілізація Сходу, відчувши близькість стратегічної перемоги, негайно ринула на ці території – виходить, що Європа сама звільнила ці землі від своїх синів для тих, хто протягом усієї історії прагнув знищити і поневолити її? Не залишивши в живих європейців на цих землях, вони дозволили ступити на плоть тих населенню Сходу – ступити безперешкодно. Усі ці незліченна кількість аналітиків, критиків, пропагандистів та інших говорунів, анітрохи не бачачи справжній світопорядок і світоустрій, дозволили здійснитися тому, що за своєю природою ніколи не мало статися. Але чи справді це так? Хіба не знищували римські легіони подібні до них римські легіони? Хіба не знищували французькі революціонери у XVIII столітті один одного і хіба за підсумками свого існування не знищила Французька революція саму себе, створивши на крові монархії нову, нехай і більш цивілізовану, але все ж таки, монархію...»