РОЗДІЛ 3. ПРОБУДЖЕННЯ ЧУТТЯ.

3 травня 1951 року.

Текст, написаний під одним із малюнків на повоєнній виставці в Британії:

«Як же смішно і тієї ж самої години жахливо спостерігати за тими, хто несамовито, всіма фібрами свого єства, закликає на них рівнятися – ці західні країни, лідери думок і, нібито, безмежні вмістилища великої і могутньої волі, «спадкоємці» справжніх лицарів та античних мужів, нічим не кращі за того самого тоталітарного, червоного звіра, який перебуває по інший бік барикад: вони, люті та мужні на словах, на ділі бояться прийняти по справжньому сміливе рішення – їхній розважливий розум, безумовно, приведе їх до краху. Тоталітарний режим ниций і порочний – на Сході немає істини: але чи є вона на Заході? З ким краще нині йти шляхом у житті – з божевільним і дурним варваром чи то з надутим фанфароном боягузом? Кожен із цих двох виборів по-своєму згубний... Західні ідеали впали в наших очах – у них немає правди, як і в ідеалах Сходу: прикидаючись лікарем, вони не прагнули нас повністю вилікувати – вони давали нам рівно стільки ліків, скільки потрібно для підтримки в нашій плоті та крові життя. Їхня мета не врятувати нас, а згодувати нашу, все ще живу, плоть якомусь ланцюговому псу, згодувати частинами, як колись вони вчинили з Європою, коли нею мав намір оволодіти, немов бик із преславного міфу, Гітлер. У той час вони приймали точно такі самі рішення – і чим усе це закінчилося? Їхній страх і боягузтво призвели до Другої Світової війни, а самі ж вони здавалися за два дні – ось яка підкріпленість їхніх слів діям... Вони говорили пишномовними словами, але не здійснили і простих дій – усе це призводить до гуркоту гармат та знарядь: ви вважали, ніби нікуди поспішати, але час не чекав – коли ви спали, стрілка годинника рухалася, наближаючи чергову велику європейську трагедію. Тієї години, коли ви дієте відповідно до книг, наш ворог діє, керуючись практикою, бо він є істотою, що пристосовується до обставин, що склалися: про такі обставини не пишуть книги, бо їх ще не існувало, а тому він своїми діями вводить вас у скруту, у безмовність, у бездіяльність – перебуваючи значну кількість часу в таких станах, ви здійснюєте лише те, чого він несамовито бажає!»

Текст, написаний під одним із малюнків на повоєнній виставці в Британії:

«Для більшості людей життєвий шлях – це перманентне змагання з кимось, щось на зразок автомобільної гонки: але як же їм не зрозуміти, що в нашому підмісячному світі у кожного свій унікальний життєвий цикл, і змагальні принципи з кимось можливі й допустимі лише на певній дистанції цього шляху: у спробах обігнати того, хто реалізує своє життєве призначення, ти проґавиш свій поворот або ж і зовсім, надавши надмірної швидкості автомобілю, розіб'єшся. Ніколи не потрібно порівнювати себе з кимось і вже тим паче прагнути повторити або ж перевищити чиїсь досягнення – подібними діями ти вже одразу прирікаєш себе на те, щоб увійти в історію другим: копії картин да Вінчі зачаровують, але оригінали робіт Тіціана пробуджують ще глибше у своїх гранях захоплення. Не прагни наздогнати когось – будь самим собою! Не рівняй усіх за одним часом – у кожного своя година! Не дивись на фундамент споруди – дивись на те, як дім переносить тяготи і бурі! Прагнучи до багатства, до розкоші, до слави, нерідко забуваєш про те, що зі здобуттям тих життя звичайної людини, з усіма її принадами, маленькими пустощами і безумствами, більш ніколи не буде досяжним: все те, що дарує матеріальне, позбавляє у пропорції метафізичного – зріючі стають сліпими, а ті, хто ніколи не зрів, і зовсім гинуть. Чи потрібно це тобі? Не маючи широкого кола прав, пов'язаних із матеріальними благами, ти не володієш і широким колом обов'язків: коли ти нічого не маєш матеріального, ти нікому не цікавий – ніхто не бажає тебе вбити, пограбувати або викрасти. Тим паче ти не цікавий у цьому випадку нікому і як особистість – це суворий світ матерії, де править вселика меркантильність, чиїм батьком є суворий розрахунок, а матір'ю – ненаситна вигода. Ось у якому зі світів ти маєш залишитися індивідуальністю, особистістю, людиною!»

Текст, написаний під одним із малюнків на повоєнній виставці в Британії:

«Нічого не порушуючи і всіляко намагаючись дотримуватися добропорядного – з точки зору не тільки букви закону, а й духу моралі – способу життя, нині я почуваюся злочинцем перед обличчями тих самих органів, які покликані не тільки охороняти, а, що в багато разів важливіше, у разі необхідності захищати порушені права, свободи та інтереси кожного громадянина в нашій державі: дивлячись на їхній вигляд і, куди значніше, на їхні дії, у мені пробуджуються аж ніяк не почуття, пов'язані зі станом безпеки, а відчуття, пов'язані зі страхом. У ту саму годину, коли незліченна кількість людей скоює тієї чи іншої тяжкості злочини і не відчуває при цьому страху перед цими органами, я, який прагне жити відповідно до норм закону і моралі, так званим «порядним» життям, постійно озираюся – такий нині наш час. Ті, хто покликаний охороняти наші права, нині, 1951 року, виконують роль наглядачів – коли ув'язнений бачить наглядача, у ньому пробуджується почуття страху, але аж ніяк не безпеки: він думає тільки про те, щоб йому не заподіяли шкоди... А може, це все лише підступи моєї уяви? Чи не все одно, які я відчуваю почуття? Я ситий, у мене є дах і робота, ніхто не скоює щодо мене злочину – чого ще мені бажати? Про які страхи моє єство намагається мене попередити? Ох уже ця оманлива людська природа – вона ніколи не задовольняється благоденством побуту: вона в усьому бажає шукати каверзу... Війна закінчилася, настав мир – більше в цьому світі не буде воєн: ця війна раз і назавжди навчила людську цивілізацію будові циклів її життя – якщо вона хоче жити, то їй не слід воювати... для іншого є інші методи!»