РОЗДІЛ 1. СКАСОВАНИЙ ВИБІР.

1 травня 1961 року.

Текст, написаний кров'ю на стіні в одній із психіатричних лікарень на Кубі:

«Чи може таке відбуватися в тому самому світі, де щойно, в крові французьких революціонерів, в лоні Франції, у муках була народжена, нехай і не абсолютна, нехай і не первісна, але все ж таки найбільш людська свобода? Цей світ і справді збожеволів, і зробили його навіженим аж ніяк не зовнішні події та об'єктивні обставини, а справжні тирани, диктатори та автократи! Здорове мислення нині шанують за божевілля і всіляко намагаються скувати його у плоті гамівної сорочки – божевілля нині вважається новою релігією, тоді як здоровий глузд поступово згниває в самотніх просторах: згниває через те, що позбавлений світла і сповнений темряви, вогкості – притаманних якостей того самого середовища проживання, де він змушений в ім'я власного блага і власного життя ховатися. У сучасному світі вже не існує живих правових систем – існують лише їхні трупи, які можновладці ретельно маскують під живих: і роблять вони це аж ніяк не для того, щоб здобути певні блага, а, найчастіше, тому, щоб зберегти власне життя. Чи цього прагнули наші предки? Чи цього ми хочемо для наших нащадків? Влада відкриває в будь-якій людині її найбільш порочні сторони: чим більша влада, тим успішніше вона це робить, і дурний той, хто, прагнучи влади, вважає, що він, досягнувши її, зуміє скуштувати плід пізнання добра і зла – він зуміє скуштувати лише ефірну, ефемерну, навмисне створену колись кимось оболонку, за якою перебуває абсолютна порожнеча... Із сьогоднішнього дня нас позбавили вибору – позбавили навмисно, а тому їхній злочин є ще більш тяжким: у своїх промовах вони керуються тезою, що не робити жодних кроків – ще гірше, ніж зробити крок назад! Дитяче нерозумство! Сьогодні у нас відберуть це право, а завтра нам права вже будуть не потрібні – ти, хто раб, ти, хто існує в парадигмі обов'язків, ти заборгуєш їм усе, а вони ж тобі – нічого! Дивно! Адже права громадян є обов'язками держави, а права держави – обов'язками громадян! Вони ж бажають будь-що ліквідувати цей принцип, а після, знищивши ще кілька подібних, створити того самого звіра, Левіафана, перебування якого біля східних європейських кордонів не може не насторожувати будь-яку розсудливу цивілізовану людину. Спершу нас позбавлять вибору влади, а після – вибору костюма, житла чи то автомобіля: втім, це вже відбувається і зараз, коли на ринку замість ряботи сотень пропозицій самотньо мерехтять дві-три, при цьому цілком регульовані державним апаратом. Так, якщо людина бажає зробити певні висновки про державу, їй слід поглянути на її ринки: зовнішні та внутрішні, зокрема й фінансові – які в них прибувають і вибувають товари... Але чи можуть нас, позбавляючи всього, позбавити можливості мислити, уявляти і відчувати? Вони можуть впливати і на ці процеси, запускати та припиняти їх, але не контролювати в проміжку між початком і кінцем... Так, дивлячись на ці білі стіни, я розрізняю промені сонця, зелень веронезе та червону ніжність троянд... диктатуру нездатна змінити ніщо, крім диктатури!»

Текст, написаний кров'ю на стіні в одній із психіатричних лікарень на Кубі:

«Під гаслами свободи ви знесли диктатуру лише для того, щоб запровадити на цих землях нову диктатуру! Ви знесли колишні статуї, звільнивши тим самим місце для статуй нових, але навіщо це, якщо на випаленому полі ви не створили нічого, що гідне поваги і поклоніння – з безжальністю лева, що топче загнану газель, ви безжально знищили все те, чому перш настільки раболіпно поклонялися, після чого абсолютною мірою перейняли всі ті принципи та наріжні камені управління, вирішення яких ви ставили однією з головних цілей революції: після кількох років після скоєння революції, ви й самі не помітили того, як перетворилися на тих, кого ви знищували – у цьому ваша трагедія нагадує і сумну долю французьких революціонерів, з єдиною різницею в тому, що не революція вас пожерла – о, великий Дантоне! – а ви пожерли її, а точніше її найсолодші плоди, на зразок свободи, рівності та братерства... Опинившись при владі, ви, скуштувавши її надзвичайно привабливу плоть, втім, як і всі подібні вам раніше і, безсумнівно, що будуть після, наївно повірили в те, ніби цей час, час вашого перебування при владі, триватиме вічно – тих же, хто прагнув повернути вас у лоно реальності, ви стратили, бо залежний ніщо так не ненавидить, як тоді, коли його іменують залежним, вказують на предмет залежності, не кажучи вже про те, щоб цей предмет залежності забрати: ви так і не змогли усвідомити, що в нашому світі правителям і урядам властиво змінювати одне на інше, а також одних на інших, але народи та нації завжди залишаються тими ж, набуваючи лише несуттєвих для їхньої природи та єства якостей, а також, що важливо, подібних позбавляючись... Мої слова аж ніяк не мають наміру виправдати минуле, те, що минуло, те, що втрачено і вже ніколи не повернути – не мають вони наміру і іменувати все сьогодення поганим: вони, визнаючи вади, як колишні, так і нинішні, мають намір закликати до збереження людського в тих самих надрах, де йому місце існувати – не випарувати його з них і тієї ж самої години не перетворити на холод криги...»

Текст, написаний кров'ю на стіні в одній із психіатричних лікарень на Кубі:

«О ти, фізичний або ж метафізичний нащадок – той, хто перебуватиме серед цих надр подібно до того, як перебуваю тут я – я звертаюся до тебе із закликом: не роби тих самих помилок, які робив я – коли тебе залякуватимуть, страхатимуть і застосовуватимуть фізичне насильство, то погоджуйся з усім. Не дозволяй торжеству своїх принципів та ідеалів знищити власну плоть – стань тим, ким вони тебе бажають бачити і зробити: коли це потрібно – будь дурнем, коли ж потрібне інше – будь розважливим. Підлаштовуйся під навколишнє середовище і ніколи не виражай того, що ти думаєш – дай їм зрозуміти, що ти приймаєш умови гри – стати частиною пастви, стада – і ти покинеш надра цього ув'язнення, бо вони будуть переконані в тому, що ти більше не небезпечний, а точніше більше не небезпечні твої вуста. Говори все те, що вони бажають чути, і більше ти не будеш божевільним – з тебе скинуть гамівну сорочку, і ти будеш вільний чинити так, як ти цього бажаєш. Забудь також і про совість – знаєш, краще вже бути живим і терзатися перед сном через свої діяння, ніж бути мертвим і не думати ні про що: ці думки, до речі, мені вдалося почерпнути з Біблії – хіба вона і справді не бездонне джерело як для тих, хто прагне вірити, так і для тих, хто цього не бажає? Перебуваючи тут в абсолютній безмовності та непохитній самотності, я, усвідомивши істину і, що важливо, знайшовши її, вийшов за межі людської форми не тільки лише подумки, а й чуттєво: постійно дивлячись у темряву, я став розрізняти світло – я став автором унікальних картин у своїй свідомості, але малював я аж ніяк не звичайними фарбами, а сонячним світлом, зірками, подихом вітру та краплями дощу. Я був у кожному атомі існуючого Всесвіту – у плоті комети, планет, мурахи та кита: безперешкодно я міг не тільки лише ширяти над землею, а й занурюватися в нічим і ніяк незмірні безодні... Але за все це мені довелося заплатити дорогу ціну – тож не повторюй моїх помилок, далекий або ж близький нащадку!»