Стів та Григорій..

  Минуло рівно дванадцять місяців як Стів потрапив у полон Іншосвідомих. Саме так він сприймав свою участь. На шостому місяці, у кімнату навпроти, посилили Григорія.Це був молодий та кремезний шатен з глибоко посаженними, добрими, зелено-сірими очима. Його виразні, більше приємні ніж грубуваті, риси обличчя робили його схожим на справжнього вікінга. Коли Стів сказав йому про це Григорій відразу ж відповів що не на вікінга, а на козака. Саме так називали споконвіку воїнів на його батьківщині, в Україні. Козак Григорій займався трейдингом і чудово розмовляв англійською, трохи соромлячись свого акценту. Вони були вкрай задоволені компанією одне одного, попри те що вибору перед ними не стояло. Стів відносився до товариша по не волі, по батьківські, в основному через його молодший вік. Григорію вже тут, на зорельоті, виповнилось двадцять вісім років.

- Ей Козак!

Часом Стів звертався до нього саме так. Григорій зовсім ж не був проти, навпроти, він був просто у захваті від свого знаменитого сусіда, якого він звісно ж відразу впізнав. Здавалось що можливість спілкуватись зі Стівом, акціями компанії якого він полюбляв торгувати, вражала його куди більше ніж те що він як-от пів року знаходився за межами Землі, можливо навіть і галактики. Вони завжди снідали разом. Смакуючи вже таку звичну желейну жижу, сьогодні зі смаком яєчні та бекону, Стів звернувся до Григорія:

- Рівно дванадцять місяців як я тут поневолений. Це дійсно унікально! Такий шанс пізнати буття випадає далеко не кожному, ще й разом з нашими просвітленими друзями. З хрін зна звідки прилетівшими до нас і хрін зна на скільки часу нас забравшими, з нашої ж планети! Пропоную випити за це!

Стів посміхнувся. Йому здавалось що саме життя іронізує над ним, просто тим фактом що він тут. Один з найвпливовіших представників людства, один з найбагатших і найнезалежніших людей планети, знаходився у ролі безпомічного поневоленого землянина якого потрібно навчати з ложечкою у руках. Обережно і малими порціями згодовувати знання, слідкуючи при цьому, щоб він не поперхнувся. А поперхався Стів досить часто через свої вже давно сформовані переконання й не бажання просто так, без бою, поступатись ними.

- Ми маємо визнати факт того що мене викрали, і тебе викрали Григорій. Нас ніхто не запитував чи ми цього хочемо. Хіба тебе запитували?

- Ні !

- Рік життя минув й ніхто не знає що зі мною! Сама думка про біль якого зазнала моя Ен та діти доводить мене до сказу! А бізнес? Все під три чорти покотилось. Невже не можна було поставитись до нас більш толерантно, з розумінням того що у нас було життя й до їх появи.

- Так, надіюсь що буде і після.

Спокійно відповів Григорій, який сприймав усе що трапилось з ним як пригоду, якою він намагався насолодитись сповна.

Стів продовжив.

- Я все більше задаюсь питанням чому ж Іншомовні, от блін, знову.. Іншосвідомі! Так от, чому вони налаштовані настільки доброзичливо. Ми б на їхньому місці вели переговори в іншій тональності. Людство точно б забажало показати кордони і свою домінантність!

- Хм, і я запитував себе. Навіщо їм няньчитись з нами, в чому тут насправді сенс? Спочатку я прийшов до висновку, як ти, що Іншосвідомі просто дурять. Переслідують свої цілі які пов'язані, можливо, з ресурсами на Землі. Але з часом я уважніше прислухався до їхньої риторики та все більше припускаю, що насправді, вони чесні з нами.

- Ну не знаю, можливо ми дійсно важливі і цілі які вони декларують є правдивими, але я не можу довіритись їм, принаймні поки. Я от ще думаю над тим як бачать вони нас, який на їхню думку наш рівень примітиву. Можливо ми для них просто звичайнісінькі тварини.

Задумливо промовив Стів.

- Як домашні пси?

- Ну, наприклад, чому б і ні ?! Хоча скоріше як шимпанзе, і навіть не Бонобо.

На відмінну від нас, вони то розуміють масштаб прірви між нами і ними. Ти подививсь на те як Іншосвідомі себе презентували! Ніби наші брати по розуму, але це ж не так. Людство взагалі на дні, технологічно, у порівнянні з ними. Ми просто піддослідні, от і усе. Така от правда.

- Якось дуже похмуро Стів! Надіюсь ти помиляєшся.