Десь в передмісті Сіетла.

  Цього сонячного, по справжньому літнього ранку, у себе вдома, Стів насолоджувався видом з вікна, а зграя повз пролітаючих чорних бакланів - попутним, теплим, вітром. Посьорбуючи гарячу, як він часом полюбляв, міцно заварену і сьогодні по особливому запашну каву Стів намагався пригадати події вчорашнього вечора, особливо частину з промовами, на честь його ж сорокап'ятиріччя. Це було незвично, адже він ніколи не був тим кого сильно турбували враження інших людей щодо нього. Після того ж як Стів увійшов в списки найзаможніших американців його байдужість сягнула досі небачених, для нього самого, висот. Важко було не помітити що з ростом бізнесу непропорційно сильно зріс і негативний фон навколо.

- Це звичайний гомін, вони нічого не знають про мене !

Думав він.

У кімнату увійшла Анна, дружина Стіва. Її голос донісся з іншого кінця.

- Ай, аа! Вічно так зі мною!

- Що сталось? Ти вдарилась?

- Ні.. Так..ногою! Все добре..

Вона, злегка покульгуючи, повільно наближалась до Стіва, який вже скочив їй назустріч. Він лагідно обійняв її та ніжно поцілував у шию.

- Мені вже значно краще!

Анна посміхнулась й відразу ж запитала:

- Так рано? Ви ж здається грали покер вчора, невже в цей раз не до світанку?

- Ну як сказати..

- Кажи як є, бо я, через снодійне, не чула коли ти повернувся.

Ти взагалі спав ?

- Так, я спав. А ще я переміг, забрав весь банк.

Уявляєш!? Весь банк, до цента!

- Ну хто б сумнівався в тобі, ще й в таке свято!

- Ні Ен, насправді я чесно переміг, вони боролись як могли. Карта йшла як ніколи! Ти ж знаєш, що я ще той гравець, коли вирішу бути ще тим гравцем!

Стів промовив каламбур і засміявся.

- Знаю-знаю, мій чемпіоне!

- Ти знаєш, я от сиджу і згадую вчорашні вітання. Стільки приємних слів. Який же я крутий і цілеспрямований виявляється. Ти пам'ятаєш які дифірамби, весь вечір, співав мені Алекс? А ми ж знайомі лише рік. І ти знаєш що ?

- Що Стіве?

- Це жахливо! Я зрозумів, що жоден з них мене не знає. Я сам не можу розпізнати, до кінця, хто я такий. А тут ще й вони, зі своїм нав'язливим баченням. І де тут правда? Що насправді вони думають про мене, без прикрас?!

- Ого, оце так поворот Стів!

Посміхнулась Анна.

- Я мала надію що у нас з тобою ще є час до твоїх п'ятдесяти.

- Ні, серйозно Ен, я дійсно хочу розібратись. Бляха муха, сорок п'ять років це вже не жарт. Мені майже пів століття, а я себе відчуваю, знову, розгубленим підлітком.

- Стів, ти ще дуже молодий!

- Тобі легко говорити! Ти живеш на білому світі лише третину століття!

На цей раз вони посміхнулись одночасно.

- Стів це похмурі думки, вони точно не варті тебе. Подивись на себе і те чого ти досяг, головне якою ціною. Я знаю тебе вже багато років і в праві сказати, що вважаю тебе чесною, вкрай порядною людиною. Я жодного разу не бачила щоб ти домовлявся зі своєю совістю. Навіть тоді коли така дипломатія була очевидно вигідною.

Коханий, це головне що ти маєш знати про себе!

- Дякую Ен ! Ходімо снідати. Однієї кави виявилось замало для мене.

Стів удав що почув Анну, проте було вже пізно. Ідея пізнати себе оновленого вкорінилась глибоко у його свідомості. Важчого питання у цей ранок було годі й придумати.

Після сніданку Стів відправився у кабінет, для щоденної двадцятихвилинної медитації, у цей раз зрадивши своїй звичці медитувати до сніданку.

- Сьогодні можна!

Пробурмотів собі під ніс Стів, при цьому зручно вмощуючись в улюблене шкіряне крісло, яке пам'ятало його сідниці ще з тих часів коли він курив у ньому цигарки, подеколи сигари, а це вже точно було бозна-коли.

Кабінет був не великим, так краще працювалось. На стіні висіла картина з ліліями, одна з останніх робіт Моне. Крізь величезне панорамне вікно відкривався казковий вид на озеро Вашингтон.

- П'ятнадцять років, а ще кажуть що крісла стільки не живуть!

Подумав Стів і його настрій припіднявся від передчуття того що його чекають двадцять, а можливо, якщо сьогодні піде добре, то навіть усі тридцять хвилин дзен-забуття.

Поклавши розслаблені руки на коліна, заплющивши очі, він розпочав процес занурення у медитативний світ. Дану практику він використовував лише для релаксації, не надаючи цьому жодного іншого сенсу. Стів полюбляв підкреслювати це, кожен раз, коли хтось розпитував його про нове хобі. Вже майже рік він займався медитацією по пораді знайомого фінансиста, який сказав що трансцедентальна медитація робить чудеса. Боб з усією серйозністю, яку міг пред'явити світу, повідомив що завдячуючи їй, минулого року, у рамках свого хедж-фонду він зміг значно випередити індекс Доу Джонса. І взагалі став спокійнішим та розсудливішим. Буквально через три місяці після цих слів Стів дізнався що хедж-фонд Боба, результатами якого він так гордовито вихвалювався, зазнав найбільших збитків за весь час свого існування. Навіть більше того, він ледь не зазнав краху, через раптовий обвал ринку котрий за чутками спричинила нова, не прогнозована, торговельна війна між США та Китаєм.

Слово спокій стало вирішальним в промові Боба. Цього виявилось цілком достатньо щоб у Стіва зародилось непереборне бажання спробувати й на собі ефект трансцедентальної медитації. Для цього йому знадобилось кілька занять. Хоча, на думку Стіва, вдосталь було б і одного.

Промовляючи пошепки, як вчили, а згодом лише подумки, він раз за разом повторював секретне медитативне слово яке йому дав наставник й попередив щоб Стів ні з ким ним не ділився. Секрет слова полягав хіба у тому, що воно не мало жодного значення, до того ж вимовлялось доволі важко, що інколи піддратовувало під час медитації.

- Я усе ще тут. Ці кляті думки, ні секунди покою!

Подумки промовив Стів, при цьому насупивши лоб, під яким мимоволі, ритмічно, посмикувалась здичавіла від нервозності повіка.

- Так, ще раз. Більше жодних думок!

Грізно наказавши собі він почав швидко повторювати секретне слово. Настільки швидко наскільки потрібно було, аби б лише не залишити жодного шансу випадковій думці. Подеколи, такий агресивний підхід чудово спрацьовував.

Вже наступної ж миті він пізнав стан тотальної нічим не заповненої свідомості. Жодних думок, лише усвідомлення того що він існує. А далі завітала немислима досі п'янка ейфорія, пройшовши приємним струмом по тілу, від кінчиків пальців на ногах до луковиць кожної з десятка тисяч вже злегка посивівших волосин голови. З'явилось відчуття легкості й польоту.

Голос промовив:

- Відкрий очі Стів. Дихай спокійно, усе гаразд! Ти тут для того щоб отримати відповіді!