Рік потому..

  О п'ятій тридцять ранку Адам прокинувся в холодному поту, з відчуттям занепокоєння від сну, сюжету якого він зовсім не пригадував. Покрутившись кілька хвилин у ліжку, зрозумівши що заснути не вдасться, він вирішив вийти на пробіжку, яку вдало закинув вже більше як рік, з тих самих пір як не стало Ребекки.

Раніше він бігав кілька разів на тиждень й обов'язково в суботу або неділю. Адам зазвичай оббігав Центральний Парк, по колу, трішки більше ніж за одну годину.

Оглянувши спортивну екіпіровку й одягнувши її, він міцно затягнув шнурівки на кросівках, особливо на лівому. Заправляючи шнурівку, він пригадав, як два роки тому вивихнув стопу і як довго відновлювався після того. Сама думка про той епізод змусила Адама зморщитись від уявного болю.

Спустившись ліфтом у хол Адам привітався з консьєржем, який відповів втомленим від нічної зміни голосом:

- Добрий ранок!

Фредеріко використовував будь-який вдалий момент для того щоб поговорити з постійними мешканцями будинку. Розрахунок був на те що вони, на різдво, віддячать йому гарними чайовими. Так і відбувалось, кожнісінького різдва Фредеріко отримував від мешканців будинку чайові які рівнялись його трьом а інколи і чотирьом місячним зарплатам. Він завжди дуже тішився цьому, чекаючи і вірячи всім серцем у магію різдва, так само як вірять у Санта-Клауса маленькі, обмануті, діти.

Думка про пухку доларову пачку збадьорила Фредеріко, навіть краще за ще не випиту ранішню каву.

- Містер Адам ви сьогодні неочікувано рано! Бажаю вам гарної пробіжки і будь ласка будьте обережні. В такий час на вулиці одні бомжі, вони по ночам особливо неадекватні. Всі, без виключення, повірте мені!

- Дякую Фредеріко, не хвилюйся за мене.

Вибігаючи на вулицю Адам подумав:

- Ну як так, чому людям властиво сортувати всіх довкола.

Йому однаково стало шкода як уявних безхатченків так і консьєржа, через його упередженість.

- Хм..

Увагу Адама привернула навколишня майже тиша, тиша звичайна у цій місцевості не водилась.

- Це так незвично бачити пустою сьому авенью.

Подумав він.

Його будинок знаходився між двома центрами притяжіння туристів, Таймс-Сквером і звісно ж Центральним Парком. Його й самого, колись, звабила ця локація по цій самій причині.

Площа Таймс-Сквер з її потоками безмежної енергії що випромінювали незмірні, здавалось навіть нескінченні ріки з людей, які завжди жваво кудись прямували, надихали і дарували сили Адаму. Вони ніколи не дозволяли йому забути про коштовність та швидкоплинність часу. А доглянутий Центральний Парк, з безліччю сповнених життям могутніх дерев й озерами у яких краще ніж будь де в Манхеттені було видно небо, наповнював змістом та спокоєм. Парк дозволяв перепочити, поглянути на своє життя зі сторони. Величні хмарочоси, що виднілись за верхівками дерев, дарували розуміння багатогранності життя, нагадували що світ природних і людських творінь прекрасний.

Пробігаючи поряд бейсбольних майданчиків Центрального Парку Адам побачив що шнурівки на правому кросівку підступно розв'язались й хтозна-скільки, по-сирітськи, волоклись землею.

- Ну як же так?

У голос промовив Адам. Присівши на одне коліно він зав'язав шнурівки подвійним вузлом й ретельно заправив їх у кросівок.

Припіднімаючись Адам побачив сяючу кулю, вона наближалась.