Епоха Каменюки (Палеоліт)

Джерела виявилися важкими. Буквально. І дуже курними. Остап, начитавшись про велич Шумеру та стійкість Хамурапі, вирішив почати з найнадійнішого носія інформації. Він притягнув з двору добрячий шмат граніту. Сусіди, спостерігаючи, як він, червоний і спітнілий, тягне брилу сходами на п'ятий поверх (ліфт, звісно, не працював), вирішили, що він робить модну альпійську гірку прямо на паркеті.

Задум був епічний: роман-епопея про долю нації, висічений у віках. Реальність виявилася прозаїчною і гучною. Остап знайшов іржаве зубило і молоток. Перший удар відгукнувся дзвоном у вухах і стуком по батареї від сусідів знизу. За три дні пекельної праці, відбивши два пальці, отримавши три попередження від голови ОСББ і покривши всю квартиру шаром кам'яного пилу, Остап висік лише заголовок: "ВІЧНІСТЬ". Напис вийшов кривим, глибоким і загрозливим. Літера "Ч" нагадувала шибеницю, а знак м'якшення взагалі відколовся.

У гості зайшов кум Петро. Довго, мовчки дивився на гранітну брилу, що лежала посеред вітальні, займаючи половину житлової площі. Потім зняв шапку, перехрестився і тихо спитав: — А хто помер? Земля пухом... Ти хоч скажи, ми б скинулися. Остап, весь білий від пилу, як привид опери, зрозумів страшну правду. Замість нетлінного бестселера він створив елітну, дуже важку могильну плиту. До того ж він усвідомив логістичний тупик: надіслати такий рукопис у видавництво "Новою Поштою" коштувало б як пересадка нирки, та й вантажники відмовилися б нести "тираж" на склад. Камінь довелося викинути вночі, поки ніхто не бачив. Зубило лишив — горіхи колоти.