Еволюція Графомана

(або Як я перестав хвилюватися і полюбив повстання машин)

У літературних колах панувала паніка. Вона була липка, холодна, пахла дешевим валідолом та недопитим коньяком. Письменники, поети та навіть автори кулінарних блогів збиралися у закритих чатах, шифрували повідомлення і пошепки передавали страшні новини, наче зведення з фронту: — Ти чув? Василь згенерував історичний роман за вечір! Разом із сиквелом і приквелом! А я свій перший розділ вже три роки мучу... — Та що там Василь! — перебивав інший. — Сценаристи "Нетфлікса" страйкують, а нейромережа вже третій сезон серіалу написала, та ще й з альтернативними кінцівками для кожного глядача! Штучний Інтелект наступав на п'яти, дихав у потилицю цифровим холодом і нахабно, з цинічною посмішкою "кліпи", пропонував синоніми там, де автор хотів залишити тавтологію як художній прийом.

Остап був не такий. Остап був Кремінь. Він був останнім лицарем Ордену Рукопису. Він вирішив оголосити священну війну прогресу. — Душа! — кричав він своєму коту Маркізу, який байдуже вилизував лапу, ігноруючи екзистенційну кризу господаря. — У тексті має бути страждання! Література народжується в муках! Текст має пахнути потом, кров’ю і безсонними ночами автора, а не стерильними серверами Каліфорнії! Я повернуся до джерел! Я покажу їм, що таке справжнє мистецтво!

Василь Ширман

Подобається

#733 в Різне
#364 в Гумор
#1869 в Фентезі

У тексті є: сатира на сучасність, технології майбутнього, іронічне фентазі

Відредаговано: 22.11.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись