РОЗДІЛ 17. ПОЛЮВАННЯ

Той, хто прокинувся

Темрява тривала недовго.

Спочатку Максим почув тихий тріск. Потім під ногами пробігла хвиля світла, і величезна зала знову наповнилася блакитним сяйвом.

Але тепер усе було інакше.

На стінах більше не відображалася карта Землі. Замість неї з'явилися десятки незнайомих символів. Вони змінювалися, зникали й виникали знову, ніби комплекс намагався розшифрувати повідомлення, яке не належало жодній відомій мові.

Астра стояла нерухомо.

— Що сталося? — запитала Олена.

— Комплекс втратив частину захищених систем. Хтось отримав доступ до внутрішнього каналу.

— Хто? — запитав Роман.

— Джерело не визначено.

Максим повернувся до незнайомця із золотими очима.

Той дивився на стелю.

— Вони знайшли нас, — промовив він.

— Хто саме?

— Ті, хто шукає першого кандидата.

— Ти говорив, що я перший.

— Для Еволюції — так. Але не для всіх.

Максим відчув, як напружилися плечі.

— Тоді поясни нормально.

Незнайомець нарешті повернувся до нього.

— Колись існували інші системи розвитку. Не такі, як Еволюція. Вони не змінювали життя безпосередньо. Вони спостерігали, оцінювали й відбирали тих, хто міг стати наступним етапом розвитку цивілізації.

— І тепер вони прийшли сюди?

— Ні. Вони ніколи не залишали цю галактику.

Астра різко підняла голову.

— Ця інформація відсутня в моїх архівах.

— Тому що твої творці боялися її.

Раптом перед Максимом з'явилося нове повідомлення.

НЕВІДОМИЙ СИГНАЛ

ЗАФІКСОВАНО ПРИСУТНІСТЬ

Джерело: невідоме.

Відстань: 2,4 км.

Напрямок: північний схід.

Біологічна активність: висока.

Кількість об'єктів: не визначено.

Статус: наближаються.

— Два кілометри? — перепитав Роман. — Від нас?

— Так, — відповіла Астра.

— Але ми під землею!

— Це не перешкода для них.

### 2\. Комплекс більше не безпечний

— Треба повертатися нагору, — сказав Максим.

— Це небезпечно, — заперечила Олена.

— Тут теж небезпечно. Якщо хтось знає про комплекс, вони можуть заблокувати всі виходи.

Астра підтвердила його припущення.

— Зовнішні системи захисту частково активовані. Основний вхід може бути заблокований у будь-який момент.

— А є інший вихід?

— Так. Технічний тунель. Він веде до старої транспортної станції приблизно за шістсот метрів звідси.

— Чому ти не сказала про нього раніше?

— Тому що тунель не був призначений для евакуації людей. Його стан невідомий.

Роман подивився на Максима.

— Тобто ми маємо обирати між невідомою небезпекою тут і невідомою небезпекою там?

— Саме так.

Микола Петрович підійшов до однієї зі стін.

— Я все життя працював із різними конструкціями. І скажу вам одне: якщо будівля починає тріщати, краще не чекати, поки вона впаде.

Він показав на тонку лінію, що з'явилася біля підлоги.

З неї просочувалося темне волокно.

Максим одразу впізнав його.

Така сама органічна структура була біля школи в Новоселівці.

— Воно вже всередині, — сказав він.

Астра наблизилася до волокна.

— Біологічна мережа намагається проникнути до центрального ядра комплексу.

— Можеш її зупинити?

— Тимчасово.

— Зроби це.

— Для цього необхідно відновити локальний контроль. Потрібен доступ кандидата №000001.

Максим подивився на неї.

— Знову я?

— Комплекс визнав тебе єдиним доступним носієм незалежного протоколу.

Він видихнув.

— Добре. Що потрібно зробити?

Перед ним з'явилося невелике вікно.

ЗАВДАННЯ: ВІДНОВЛЕННЯ КОНТРОЛЮ

Мета: активувати резервне ядро.

Необхідно:

* Отримати доступ до технічного термінала.

* Перевірити стан резервного живлення.

* Підтвердити незалежний протокол.

Нагорода: доступ до частини архіву комплексу.

Ризик: невідомий.

— Де термінал? — запитав Максим.

Астра показала напрямок.

— За третім шлюзом.

Роман озирнувся на двері.

— Той самий, який щойно відкрився?

— Так.

Золотоокий незнайомець тихо засміявся.

— Ви справді збираєтеся туди йти?

Максим повернувся до нього.

— А ти маєш кращу пропозицію?

— Так. Залишитися тут і дочекатися, поки вони прийдуть.

— Ти ж знаєш, що це погана ідея.

— Звичайно.

— Тоді ходімо.

Незнайомець уперше подивився на нього із цікавістю.

— Ти не такий, як я очікував.

— А я не замовляв цю пригоду.

### 3\. За третім шлюзом

Технічний коридор виявився значно вужчим за центральну залу.

Стіни були вкриті темними металевими панелями, а під стелею проходили товсті кабелі. Деякі з них світилися слабким блакитним світлом.

Максим ішов першим.

За ним рухалися Олена й Денис. Роман тримався позаду, а Микола Петрович допомагав Астрі підтримувати зв'язок із технічними системами.

Незнайомець ішов останнім.

— Скільки ще? — запитала Олена.

— Приблизно сорок метрів, — відповіла Астра.

Максим зупинився.

Його пасивний аналіз середовища раптом активувався самостійно.

Він побачив ледь помітний рух за металевою панеллю.

— Стійте.

Усі завмерли.

— Що там? — прошепотів Роман.

— Не знаю.

Максим зосередився.

На мить перед очима з'явився силует, але система не змогла його класифікувати.

Потім пролунав звук.

Три короткі удари.

Пауза.

Ще три.

Наче хтось стукав із протилежного боку стіни.

Денис повільно наблизився до Олени.

— Це воно?

— Не знаю, — відповів Максим.

Золотоокий незнайомець раптом заговорив:

— Не відповідайте.

Усі повернулися до нього.

— Чому? — запитав Максим.

— Воно перевіряє, чи є тут хтось живий.

— Хто?

— Мисливець.

У ту саму секунду металева панель вигнулася всередину.

Потім ще раз.

І ще.

Астра миттєво активувала аварійне освітлення.