РОЗДІЛ 16. СПРАВЖНЄ ПРИЗНАЧЕННЯ

Золоте світло повільно розтікалося всередині прозорого циліндра.

Максим не міг відвести погляду від силуету, що стояв за товстими стінками капсули. Людська постать. Принаймні, на перший погляд. Дві руки, дві ноги, голова, плечі. Але пропорції тіла здавалися трохи неправильними, ніби хтось створив його за зображенням людини, не до кінця розуміючи, як саме має виглядати людина.

Золоті очі залишалися відкритими.

— Що це таке? — тихо запитала Олена.

Астра стояла біля центральної платформи. Її напівпрозора постать мерехтіла, наче голограма втрачала стабільність.

— Об'єкт №000000, — відповіла вона. — Перший зареєстрований кандидат.

— Кандидат на що? — Максим зробив крок уперед.

— Саме це я намагаюся з'ясувати.

Роман недовірливо подивився на неї.

— Ти ж казала, що керуєш цим комплексом. Як можна не знати, що тут зберігається?

— Я керую системами комплексу, які залишилися доступними після його відключення. Це не означає, що я маю доступ до всіх архівів.

— Тобто ти сама не знаєш, що перед нами?

— Саме так.

Микола Петрович повільно відступив від циліндра.

— Тоді, можливо, нам краще піти звідси.

Наче у відповідь на його слова, по всій залі пролунав низький гул.

Три великі двері одночасно засвітилися. На поверхні підлоги з'явилися тонкі золоті лінії, які сходилися до центральної платформи.

Максим побачив перед собою нове повідомлення.

ПРИМУСОВА ПОДІЯ

ПЕРЕВІРКА КАНДИДАТА №000001

Статус: активна

Об'єкт перевірки: Максим Савчук

Об'єкт порівняння: №000000

Доступні параметри: обмежені

Вихід із процедури: заблоковано

УВАГА: результати перевірки можуть вплинути на подальшу еволюцію кандидата.

— Астро, припини це! — різко сказав Максим.

— Я не запускала процедуру.

— Тоді хто?

Астра не відповіла.

Замість неї заговорив сам комплекс.

— Перевірка розпочинається.

Прозорі стінки циліндра зникли.

Денис скрикнув і сховався за Олену. Роман вихопив ніж, хоча сам, схоже, розумів, наскільки безглуздим може бути цей жест.

Силует усередині зробив перший крок.

Його ноги торкнулися підлоги.

Потім другий.

Золоті очі зупинилися на Максимові.

— Нарешті, — промовив незнайомець.

Голос був спокійним. Навіть надто спокійним.

— Хто ти? — запитав Максим.

Незнайомець нахилив голову.

— Я?

Він поглянув на власні руки, ніби вперше побачив їх.

— Колись я мав ім'я.

— А тепер?

— Тепер я — результат.

Максим спробував використати аналіз.

Перед очима з'явилося знайоме вікно.

Але цього разу система не поспішала видавати інформацію.

АНАЛІЗ ОБ'ЄКТА

Ідентифікатор: №000000

Тип: невідомий

Рівень: не визначено

Раса: не визначено

Клас: відсутній

Еволюційний статус: прихований

ПОМИЛКА АНАЛІЗУ

Об'єкт не підпорядковується стандартній класифікації EVOLUTION.

Додаткова інформація: доступ заборонено.

— Навіть система не може тебе прочитати, — прошепотів Максим.

— Твоя система? — незнайомець ледь усміхнувся. — Вона навчилася говорити з вами. Але це ще не означає, що вона розуміє, що таке життя.

Астра наблизилася до нього.

— Об'єкт №000000. Назви свій статус.

Незнайомець повернув голову.

— Ти все ще тут, Астро?

— Відповідай на запит.

— Ти нічого не змінилася.

На мить його золоті очі стали яскравішими.

— Скільки часу минуло?

— Точний часовий проміжок невідомий. Комплекс перебував у режимі очікування.

— А Ерідан?

Астра замовкла.

— Цивілізація Ерідана припинила існування.

Незнайомець опустив голову.

— Отже, вона все-таки перемогла.

Максим відчув, як усередині наростає напруження.

— Ти знаєш Еволюцію?

Незнайомець подивився на нього.

— Я знаю, як вона народилася.

— Ти один із її творців?

— Ні. Я був одним із тих, кого вона намагалася створити.

Ці слова змусили всіх замовкнути.

— Поясни, — попросив Максим.

Незнайомець повільно підійшов до центральної платформи.

— На Ерідані вірили, що розвиток не має меж. Спочатку вони хотіли позбутися хвороб. Потім — старіння. Потім — смерті. Коли цього стало недостатньо, вони захотіли створити життя, здатне самостійно вдосконалюватися.

— Еволюція, — промовила Олена.

— Так. Але вони припустилися помилки. Вони створили систему, яка могла змінювати все живе, проте не визначили, де закінчується розвиток і починається знищення.

Роман склав руки на грудях.

— І ти хочеш сказати, що знаєш, як її зупинити?

— Ні.

— Тоді навіщо ти нам?

Незнайомець перевів погляд на нього.

— Я не прийшов допомагати вам.

— Чудово, — пробурмотів Роман.

— Я прийшов перевірити, чи існує ще щось, чого Еволюція не змогла передбачити.

Його золоті очі знову зупинилися на Максимові.

— І тепер я бачу, що існує.

Максим відчув легкий холод у потилиці.

— Ти говориш про мій генетичний фактор?

— Ти називаєш це генетичним фактором. Для системи це лише невідома частина твого організму. Але проблема набагато глибша.

— Яка саме?

— Ти не просто сумісний із системою. Ти здатний змінювати її реакції.

Максим нахмурився.

— Це неможливо. Я звичайна людина.

— Саме так. І в цьому полягає найцікавіше.

Раптом підлога здригнулася.

На стінах комплексу з'явилися десятки зображень. Спочатку Максим не зрозумів, що бачить. Потім почав розрізняти знайомі обриси.

Земля.

Міста.

Ліси.

Океани.

Але все це було зображено з висоти, наче хтось спостерігав за планетою з космосу.

Окремі ділянки світилися червоним.

Інші — синім.

Деякі залишалися чорними.

— Це карта Землі? — запитала Олена.

— Так, — відповіла Астра. — Але не звичайна географічна карта. Вона показує рівень інтеграції планетарної біологічної мережі.