Розділ 14. Зона зараження

 За зачиненими дверима

Двері підвалу повільно відчинялися.

Охоронець відступив на кілька кроків. Роман вихопив із-за пояса короткий металевий кийок і наказав усім залишити коридор.

— Відійти! Усі негайно назад!

Але Максим не поспішав.

Він дивився на темний отвір між дверима. Звідти не виходило ані світла, ані звуку. Лише дивний холод, який поступово поширювався коридором.

— Закрийте двері! — крикнув хтось із мешканців.

Роман спробував наблизитися, але система перед очима Максима раптом змінилася.

АВАРІЙНИЙ ПРОТОКОЛ

Виявлено невідому форму життя

Джерело: підземне приміщення.

Класифікація: відсутня.

Сумісність із біологічною мережею: невідома.

Попередження: присутність об'єкта порушує стабільність локальної системної мережі.

— Максиме! — гукнула Олена з іншого кінця коридору.

Він повернув голову.

— Забери Дениса й Миколу Петровича! Виводь людей із цього корпусу!

— А ти?

— Зараз!

Він не хотів залишатися, але розумів: якщо всі почнуть тікати одночасно, виникне паніка.

Максим знову подивився на двері.

З темряви повільно виповзла тонка чорна нитка.

Вона торкнулася підлоги й одразу зникла в щілині між плитками.

Потім пролунав голос:

— Ви називаєте це еволюцією...

Пауза.

— Але ви навіть не знаєте, що таке життя.

Двері різко зачинилися.

У коридорі згасло світло.

### 2\. Евакуація

На кілька секунд школа занурилася в темряву.

Потім увімкнулося аварійне освітлення.

Люди почали виходити з кімнат. Хтось плакав, хтось кричав, хтось намагався знайти свої речі.

— Не штовхайтеся! — голосно сказав Максим. — Виходимо через головний вхід! Без паніки!

Олена вже допомагала Миколі Петровичу підвестися.

Денис тримав у руках свій рюкзак з інструментами.

— Усе взяв? — запитав Максим.

— Так.

— Тоді йдемо.

Роман намагався організувати охорону.

— Двоє залишаються біля сходів! Решта виводять людей!

— Ти збожеволів? — вигукнув один із чоловіків. — Там щось є!

— Я сказав, залишитися!

Максим повернувся до нього.

— Якщо ви не знаєте, що там, не можна наказувати людям наближатися.

— Це моя територія! — різко відповів Роман.

— Тут живуть люди, а не твоя власність.

На мить вони зустрілися поглядами.

Роман нічого не відповів.

У цей момент зі сходів пролунав сильний удар.

Двері підвалу здригнулися.

Потім ще один.

Максим активував аналіз.

Система показала нову інформацію.

АНАЛІЗ ЛОКАЛЬНОЇ МЕРЕЖІ

Стабільність зони: 71%.

Біологічна активність: зростає.

Джерело порушення: підземна структура.

Прогноз: подальше поширення.

Рекомендовано евакуацію

— Усі на вихід! — наказав Максим.

Цього разу Роман не заперечував.

### 3\. Зелена зона зникає

Люди зібралися на подвір'ї.

Хтось узяв із собою ковдри, хтось продукти, інші — лише найнеобхідніше.

Максим відійшов убік і відкрив карту.

Зелена зона, яка ще годину тому охоплювала все поселення, почала скорочуватися.

Спочатку з'явилися жовті ділянки.

Потім одна з них стала червоною.

Червона пляма поширювалася від школи.

— Це неможливо... — прошепотів Максим.

— Що там? — запитав Денис.

— Наша безпечна зона більше не безпечна.

Він показав хлопчикові карту.

— Нам потрібно йти звідси.

— Куди?

Максим збільшив масштаб.

На північному сході знаходилася велика територія, яка ще не була позначена червоним. Через неї проходила стара автомобільна дорога.

— Туди.

До них підійшла Олена.

— А інші люди?

Максим подивився на натовп.

— Ми не можемо залишити їх тут.

— Але ж їх дуже багато.

— Тому й треба організувати рух.

Раптом до них підійшов Роман.

Його обличчя було напруженим.

— Ти знаєш, куди йти?

— Є напрямок із нижчою біологічною активністю.

— Тоді веди людей.

Максим здивовано подивився на нього.

— Ти мені довіряєш?

— Ні. Але зараз у нас немає кращого варіанта.

Максим кивнув.

Це була не дружба й не примирення.

Просто необхідність.

### 4\. Невідомий фрагмент

Поки люди готувалися до виходу, Роман покликав Максима вбік.

— Є дещо, що ти повинен знати.

— Що?

— Той предмет, який ми принесли сюди... Він не був звичайним уламком.

— Зрозуміло.

— Ми знайшли його в старому підземному приміщенні за кілька кілометрів звідси. Він був схожий на чорний камінь із блакитними прожилками.

— І ви принесли його до школи?

— Так.

— Чому?

Роман опустив очі.

— Система не могла його визначити. Ми подумали, що він може бути цінним ресурсом.

Максим похитав головою.

— Ви не знали, що це таке, але все одно принесли його до людей.

— Я хотів допомогти поселенню!

— Ти хотів отримати перевагу.

Роман промовчав.

Максим продовжив:

— Де зараз цей фрагмент?

— У підвалі.

— А що саме сталося, коли ви його принесли?

Роман довго не відповідав.

— Спочатку нічого. Потім почалися дивні сни. Люди, які чергували поруч, скаржилися на однакові голоси. А сьогодні Сергій втратив синхронізацію.

— Чому ти мовчав?

— Я не хотів паніки.

Максим подивився на школу.

— Ти створив проблему, а потім приховав її від усіх.

Роман не став заперечувати.

— Я знаю.

Вперше за весь час у його голосі не було впевненості.

### 5\. Початок зараження

Вони почули крик.

Із головного входу школи вибіг один із охоронців.

— Там! Там щось у коридорі!

За ним на подвір'я вискочив інший чоловік.

— Воно пробило підлогу!

Максим повернув голову.

Зі школи почали виходити темні органічні структури.

Вони повільно обплітали стіни, проникали в тріщини та поширювалися по фундаменту.

На кількох вікнах з'явилися блакитні точки.