Розділ 12. Людська жадібність

 Поселення

Дорога до північної стабільної зони виявилася довшою, ніж очікував Максим.

Вони йшли вже майже три години. Асфальт поступово змінювався на ґрунтову дорогу, а замість багатоповерхівок навколо з'являлися невеликі приватні будинки.

Сонце повільно ховалося за хмарами.

Максим кілька разів перевіряв карту. Зелена зона залишалася попереду, але її межі постійно змінювалися.

— Скільки ще? — запитав Микола Петрович.

— Приблизно два кілометри.

— Мені здається, ми вже цілу вічність ідемо.

— Ще трохи. Там має бути поселення.

Денис раптом зупинився.

— Максиме, дивись!

Попереду, за невеликим пагорбом, виднілися дахи будинків. Над одним із них здіймався тонкий стовп диму.

Максим відкрив карту.

ОНОВЛЕННЯ КАРТИ

Об'єкт: невідоме поселення.

Населення: не визначено.

Біологічна активність: низька.

Загальний статус: стабільний.

Зелена зона

— Схоже, ми дійшли, — сказав він.

Олена полегшено видихнула.

— Нарешті.

Але Максим не поспішав радіти.

Він помітив огорожу навколо поселення. Біля в'їзду стояли двоє людей із саморобними списами.

Коли вони побачили мандрівників, один підняв руку.

— Стійте! Далі не йти!

Максим зупинився.

— Ми не шукаємо проблем. Просто хочемо знайти безпечне місце.

— Звідки ви?

— Із міста.

Чоловік переглянувся зі своїм напарником.

— З міста? Там ще хтось залишився?

— Людей багато. Але ситуація погіршується.

— Зачекайте тут.

Один із охоронців пішов до найближчого будинку.

За кілька хвилин із поселення вийшов чоловік років сорока п'яти. На ньому була темна куртка, а на руці світився системний браслет.

— Мене звати Роман. Я тут відповідаю за порядок. Хто ви?

— Максим. Це Олена, Микола Петрович і Денис.

Роман оглянув їх.

— Зброя є?

— Ні.

— Навички?

Максим трохи помовчав.

— Є пасивний аналіз середовища.

Роман усміхнувся.

— Корисна річ. Особливо зараз.

Він відчинив ворота.

— Заходьте. Але майте на увазі: у нас свої правила.

### 2\. Правила поселення

Поселення називалося Новоселівка.

До появи системи тут проживало близько двохсот людей. Тепер їх залишилося значно менше. Частина мешканців виїхала до великих міст, інші зникли після перших біологічних змін.

У центрі поселення стояла стара школа. Її перетворили на тимчасовий штаб і пункт допомоги.

На подвір'ї працювали кілька людей. Хтось переносив ящики, хтось ремонтував огорожу, а біля входу стояли двоє озброєних чоловіків.

— Скільки вас тут? — запитав Максим.

— Приблизно сто двадцять. Але щодня хтось приходить або йде.

— А система?

— У всіх різні здібності. Є цілитель, кілька ремісників, стрільці. Навіть один чоловік із класом землероба.

— Землероб?

— Так. Може визначати придатність ґрунту, швидше вирощувати рослини. Поки що ми не розуміємо всіх можливостей.

Роман провів їх до школи.

Усередині було багато людей. На підлозі лежали матраци, уздовж стін стояли ящики з продуктами та водою.

— Тут можете відпочити, — сказав він. — Але спочатку потрібно зареєструватися.

Максим подивився на нього.

— Навіщо?

— Щоб знати, хто перебуває на території. Ми не можемо приймати всіх без перевірки.

Це звучало розумно.

Але далі Роман додав:

— Також кожен, хто залишається, повинен працювати на користь поселення.

— Яку саме роботу ви пропонуєте?

— Залежить від ваших навичок.

Роман повернувся до Дениса.

— А ти що вмієш?

— Я ремісник.

— Чудово. Нам потрібні люди з такими класами.

Потім він подивився на Максима.

— А ти, мабуть, теж маєш щось корисне.

— Поки що лише аналіз середовища.

— Тоді побачимо.

У його голосі прозвучала дивна нотка.

### 3\. Ціна безпеки

Після реєстрації їм виділили невелику кімнату в школі.

Олена допомогла Миколі Петровичу влаштуватися, а Денис почав розглядати знайдені інструменти.

Максим вийшов у коридор.

Біля вікна стояли двоє чоловіків і тихо розмовляли.

— Новенькі?

— Так. Із міста.

— Щось корисне мають?

— Хлопець ремісник. А той, старший, має якусь аналітичну навичку.

— Роман зацікавиться.

Максим не став втручатися в розмову.

Він вийшов на подвір'я й побачив, як біля центрального складу сваряться кілька людей.

— Я працював три години! — кричав чоловік. — Чому мені дають лише одну пайку?

— Бо правила однакові для всіх! — відповів інший.

— Ні, не однакові! Ваші люди забирають найкращі ресурси!

До них підійшов Роман.

— Досить! Усі працюють за встановленими нормами. Хто не згоден — може залишити поселення.

Чоловік хотів щось відповісти, але його відтягнули знайомі.

Максим підійшов до старшої жінки, яка спостерігала за суперечкою.

— Що тут відбувається?

Вона зітхнула.

— Спочатку все було нормально. Роман допомагав людям, організував охорону, розподіляв їжу. Але потім почав вимагати більше.

— Більше чого?

— Роботи. Ресурсів. Частину знайдених речей забирає собі та своїм людям.

— Чому ніхто не заперечує?

Жінка сумно посміхнулася.

— Бо всі бояться залишитися без захисту.

Максим подивився на огорожу.

Поселення було безпечним лише доти, доки люди, які ним керували, хотіли цього.

### 4\. Прихована ціна

Увечері Роман запросив Максима до штабу.

У кімнаті перебували ще троє чоловіків. На столі лежала карта навколишньої території.

— Сідай, — сказав Роман.

Максим залишився стояти.

— Про що поговоримо?

— Про твою навичку. Нам потрібна людина, яка зможе перевіряти територію перед виходом груп.

— І що ви пропонуєте?

— Харчування, місце для проживання, захист. Ти працюєш із нашими людьми.

— А якщо я відмовлюся?

Роман відкинувся на спинку стільця.

— Тоді ти зможеш залишитися на кілька днів, але без особливих привілеїв.