Розділ 11. Мутація

Голос із лісу

— Знайшов...

Слово пролунало ще раз.

Максим не міг зрозуміти, звідки саме йшов звук. Здавалося, що його промовляли одночасно з усіх боків.

Темна постать стояла на межі лісу. Її довгі кінцівки торкалися землі, а поверхня тіла повільно змінювалася. Темні відростки розкривалися й знову ховалися під шаром, схожим на кору.

— Це... воно говорить? — прошепотів Денис.

— Не знаю, — відповів Максим. — Але нам потрібно йти.

— Воно нас бачить? — запитала Олена.

Максим глянув на істоту.

— Думаю, так.

Він відкрив карту. Позначка невідомої біологічної форми більше не рухалася.

Але навколо неї почали з'являтися нові сигнали.

Один.

Другий.

П'ятий.

Десятий.

Максим збільшив карту.

У лісі прокидалося щось іще.

— Рухаємося до дороги. Повільно.

Вони почали відступати.

Істота не переслідувала їх. Вона просто стояла й дивилася.

Коли між ними залишилося приблизно п'ятдесят метрів, Максим почув дивний звук.

Наче хтось проводив металом по каменю.

Постать раптом нахилила голову.

— Невідповідність...

Максим зупинився.

— Що?

— Невідповідність... знайдена...

Система миттєво відреагувала.

Невідомий сигнал

Зафіксовано зовнішню активність

Джерело: невизначене.

Спроба ідентифікації: невдала.

Спроба встановлення зв'язку: заблокована.

Протокол захисту кандидата №000001 активовано.

Максим відчув легкий тиск у скронях.

На секунду зображення перед очима розпливлося.

А потім істота відступила.

Вперше за весь час вона зробила рух, який нагадував обережність.

— Максиме! — покликала Олена.

Він отямився.

— Ідемо!

Вони прискорили крок.

За спиною більше не було чути голосу.

Але Максим знав: це не означає, що небезпека минула.

### 2\. Дорога без повернення

До найближчої заправки вони дісталися через двадцять хвилин.

Будівля була невеликою, з пошкодженим дахом і розбитими вікнами. Поруч стояли дві вантажівки. Одна лежала на боці, інша мала відчинені двері.

Максим перевірив територію.

Біологічної активності всередині не виявлено.

— Тут можна перечекати, — сказав він.

Микола Петрович сів біля стіни.

— Що це було?

— Не знаю.

— Але воно знало твоє ім'я?

Максим похитав головою.

— Воно нічого не сказало про моє ім'я.

— Тоді чому воно звернулося саме до тебе?

На це відповіді не було.

Максим відкрив системний профіль.

ПРОФІЛЬ ПЕРСОНАЖА

Максим Савчук

Рівень

2

Досвід

0 / 150

Вільні характеристики

5

Навички

\- Пасивний аналіз середовища — рівень 2

Особливий статус

* Кандидат №000001

* Сумісність: 99,97%

* Невідомий генетичний фактор: 0,03%

* Гілка еволюції: заблокована

Він затримав погляд на останніх рядках.

— Чому саме я?.. — тихо промовив Максим.

— Що? — перепитала Олена.

— Нічого.

Він закрив профіль.

Денис тим часом знайшов у приміщенні невеликий набір інструментів. Серед них були молоток, викрутки, плоскогубці та кілька металевих пластин.

— Максиме, дивись.

— Що знайшов?

— Можу спробувати зробити щось корисне.

Денис відкрив своє меню ремісника.

Перед ним з'явився список доступних рецептів.

Початковий рівень ремісництва:

* Проста дерев'яна палиця.

* Кам'яний ніж.

* Примітивний гачок.

* Металева пластина.

* Простий ремонт інструментів.

— Можеш зробити щось для захисту дверей? — запитав Максим.

— Спробую.

— Тільки не витрачай усі матеріали. Нам ще знадобляться ресурси.

Максим уперше побачив, що система може бути корисною не лише для бою.

Якщо люди навчаться застосовувати свої здібності, вони зможуть створювати нові інструменти, будувати укриття й пристосовуватися до зміненого світу.

Але спершу потрібно було дожити до цього моменту.

### 3\. Повідомлення Андрія

Телефон Максима завібрував.

На екрані з'явилося ім'я Андрія.

— Нарешті! — пролунало з динаміка. — Ти де пропав?

— Вийшов за місто.

— Ти серйозно?!

— Так.

— Тут уже повний хаос. Ми знайшли тимчасове укриття в торговому центрі. Людей багато, але ситуація погіршується.

— Що відбувається?

— З'явилися нові істоти. Деякі просто тікають від людей, інші нападають. А ще...

Андрій замовк.

— Що ще?

— Система почала видавати завдання групам. Нашій команді запропонували захистити район. Але там нагорода залежить від кількості врятованих людей.

— Ви погодилися?

— Ще ні. Ми намагаємося зрозуміти, наскільки це небезпечно.

Максим подивився на Олену та Миколу Петровича.

— Не поспішайте. Завдання системи не означає, що його потрібно виконувати будь-якою ціною.

— Ти теж так думаєш?

— Так. Поки ми не знаємо правил, кожне рішення може коштувати надто дорого.

— Добре. А ти сам де?

Максим на секунду замислився.

— На заправці за містом.

— Що ти там робиш?

— Шукаю безпечне місце.

— Ти один?

— Ні. Зі мною троє людей.

— Тоді тримай зв'язок. Якщо щось зміниться, телефонуй.

— Домовилися.

Розмова завершилася.

Максим поклав телефон до кишені.

Він відчував, що незабаром їхні шляхи з Андрієм знову перетнуться. Але зараз повертатися до міста було надто ризиковано.

### 4\. Перша мутація

Минуло близько години.

Денис уже виготовив просту металеву засувку для дверей. Робота забрала чимало часу, але результат виявився непоганим.

Система зарахувала йому перше ремісниче досягнення.

Максим тим часом намагався знайти інформацію про істоту з лісу.

Він відкрив карту, але позначки більше не було.

Натомість з'явилося повідомлення:

Невідома біологічна форма покинула зону спостереження.

— Отже, вона пішла, — сказав Максим.