Еволюційний стрибок

Еволюційний стрибок

Ну от питається, навіщо було так рвати жили і накидуватися по самі брови?! Ну хто на тверезу голову почне порівнювати чачу та текілу. Вірно, ніхто. Але якщо хильнути перед тим холодного «Немирова» по грамів 200 на душу...

При цьому в якості беззаперечного доказу, що доводив перевагу одного напою перед іншим, використовувалася переконаність Андрія в тому, що післясмак чачі значно сильніший. «Зате текіла п'ється легше, іде як в суху землю!»- стверджував Борис. Підсумком цієї дуелі напоїв стали дві пусті пляшки. Одна 0,7 «Золотої чачі», привезеної Андрієм з турне по Грузії.

І друга - такого ж об'єму пляшка з-під Tequila Silver , але куплена в найближчому маркеті на Великій Житомирській.

Тому нічого дивного не було в тому, що рано вранці Андрій ледве розліпив важкі повіки і подумки оцінив наслідки попередньої ночі:

« М-да, сон алкоголіка міцний, але недовгий!»

Але загальний стан був більш-менш нормальним, могло бути й гірше. Правда до ліжка в спальні Андрію так і не вдалося дістатися, сон зморив його просто на дивані у вітальні, поряд зі столиком, на якому жалюгідно скніли залишки вчорашньої закуски. І хоча столик був весь заставлений брудними тарілками, різноманітності на ньому не спостерігалося: крихти снеків, жменька мідій, м'ясна нарізка, підвітрений за ніч сир та в' ялі вже кільця лимону. Ось і все. Навіть хлібу в Андрія не було в той момент, коли Борис без попередження наскочив у гості, теж не подумавши прихопити хоч якийсь батон. Єдиною прикрасою цього суто чоловічого застілля були ті самі дві пусті пляшки, які і стали причиною суперечки.

Бориса в квартирі вже не було. Коли він пішов? Андрій того не помітив. Натомість він почав по деталях складати в своїй голові паззл подій вчорашнього вечора. Так, ось вони шукають в телефонах номера таксі. І не можуть знайти… От ідіоти! В смартфоні у кожного давно вже стоять додатки для виклику, як про таке можна було забути?!

Ось вони вже ловлять таксі просто серед вулиці, підзиваючи машини свистом та енергійними змахами рук. Добре хоч, що в столиці це питання легко можна вирішити в будь-який момент доби.

Згадавши, що сьогодні в нього вихідний, і немає ніякої необхідності вставати та йти на роботу, Андрій відчув значне полегшення, розслабився і майже задрімав, але остаточно заснути не міг, щось тривожило його, муляло на душі і викликало якийсь стривожений стан.

Думку про те, що непогано було б прийняти душ, переодягнутися, перебратися в спальню, Андрій прихлопнув наче набридливу муху.

В думках спливла фраза бабулі «Згадав Іван, що не пан!»

Насправді ж теперішній соціальний статус Андрія цілком гармонійно вписувався до категорії «пан», щоправда в сучасній інтерпретації.

Як власник невеличкої, але успішної комп'ютерної компанії, Андрій несподівано для самого себе таки зміг набути статків.

Років зо двадцять тому, ще працюючи стажером в одній відомій фірмі, яка займалася розробкою комп'ютерних стрілялок, він незаплановано придбав для свого компа дуже наворочену, круту відеокарту і вирішив протестувати покупку, підключившись до майнінгу біткоїнів.

В цей же час фірма раптово збанкрутувала і Андрій, вирішивши не журитися з цього приводу, махонув до Криму, прихопивши з собою подругу. Десять днів чудового відпочинку «дикунами» були святом та насолодою, а по поверненню на нього чекав сюрприз.

З'ясувалося, що він не вимкнув комп і завдяки своїй забудькуватості став володарем ста з лишнім біткойнів. Щоправда, рахунок за електрику, який гнівно вручила йому хазяйка квартири, в декілька разів перевищив вартість намайнінгованої криптовалюти. Але то вже таке...

На диво, через багато років Андрієві вдалося знайти диск, на якому зберігалися його біткойни.

З тієї пори в чолов'яги виник бзик – один з особистів компів завжди був увімкнений на майнинг криптовалюти. І хоча нинішній прибуток від цього заняття не дозволяв навіть у перспективі відбити вартість відеокарти, все одно Андрій ставився до процесу як до сакрального дійства. Цілодобове розмірене гудіння компа діяло на нього заспокійливо, як на когось діє муркотіння кота, тому сьогоднішнім ранком він відчув якийсь дискомфорт, який зміг пояснити не одразу. Він явно не був пов'язаний з похміллям. І тут до нього дійшло! Зрозумівши, Андрій здивувався. Комп мовчав…

- Світло вирубило чи що? – пробурчав він сам до себе. - Та ніби ж не повинно було.

- Сірі, новини!

І хоча панель на протилежній стіні підморгувала зеленим вогником, голосова команда не спрацювала.

- От Борька, чортисько, запоров мені всю систему!

Справа в тому, що Андрій був власником системи «Розумний дім» найновішої версії. Щиро кажучи, сам він використовував регулярно лише дві опції з безлічі можливих: керування плазмою та увімкнути - вимкнути світло. Розбиратися з повним функціоналом, а тим більш переналаштовувати його під свої потреби якось руки не доходили. Та й потреб якихось особливих не було. А ще більше боявся Андрій збити налаштування програми «Інтим», адже вона завжди і безвідмовно справляла необхідне враження на дівчат, які зрідка з'являлися в холостяцькому барлозі, і значно прискорювала підготовчий етап: м'яке світло, аромалампа, лаундж-музика - це все не дурень вигадав.

Вчера Борис в телефонній розмові похизувався , що на одному суперсекретному сайті знайшов унікальну прогу, яка дозволить зробити з його системи « Розумний дім» смачну цукерочку і під цим приводом напросився у гості. Прога Андрієві не була потрібна, але він давно не бачився зі старим другом і з ентузіазмом зустрів його пропозицію «посидіти вечорочком».

Встановлення унікального апргрейда він сприйняв з іронічним скепсисом, хоча нічого не мав проти активності Бориса. Та нехай закачує на той Мас все що душа бажатиме, все одно там нічого важливого не зберігається.

А Борис і не намагався себе стримувати, чесно зізнавшися, що вже намагався скачати цю програму собі, але його залізо просто не потягнуло. Ось він і вирішив задовольнити власну цікавість за рахунок друга.