Як користуватися цією книгою, та навіщо це потрібно.

Ця книга – не просто посібник, а збірка готових зразків процесуальних документів, якими можуть скористатися ті, хто бажає захистити свої права після того, як стали «жертвами» евакуаторів у Києві.

Ці зразки складено мною спеціально для розміщення у вільному доступі, щоб ними могла скористатися необмежена кількість користувачів. Вони складені на підставі тих документів, які складаються при евакуації транспортних засобів у Києві. У інших регіонах самі документи можуть відрізнятися, а тому, можливо, документи ці будуть підлягати «адаптації» під місцеві зразки. Хоча самі принципи та ті правові норми, які до них застосовуються, залишаються тими ж самими.

Кожен, хто побажає захистити свої права, та, з іншого боку, сприяти припиненню існуючої ганебної практики евакуації автомобілів (про що трохи нижче), може скористатися будь-яким з документів, що додаються, або усіма. Для цього необхідно скопіювати відповідний документ собі на комп’ютер (рекомендую, зареєструвавшись на порталі booknet.com, скачати книгу у форматі, призначеному для електронних книг, встановивши програму для їх читання, та, маючи на власному комп’ютері відповідний файл, копіювати з нього необхідні фрагменти для роботи із ними). Після цього – підставити до кожного документу необхідні дані (щодо себе, осіб, які здійснювали евакуацію, зберігання транспортного засобу, самої ситуації, тощо). Роздрукувати та підписати сам документ. Сформувати пакет документів для звернення до кожної інстанції, щодо якої наведено документи, та відправити рекомендованою поштою із повідомленням про вручення.

Звичайно, звернення до зразків документів не гарантує результату розгляду справи, оскільки багато чого буде залежати від конкретної ситуації та Вашої поведінки під час подальшого провадження. Але наша задача – створити умови, щоб кожен бажаючий з тих, хто постраждав у такій ситуації, міг захистити свої права.

Мене спонукало на підготовку цієї збірки те, що відбувається, зокрема, у Києві під час карантину. А там евакуатори продовжують «працювати» на повну потужність, забираючи належні людям автомобілі. Та змушуючи власників, щоб отримати їх назад, не лише необґрунтовано сплачувати кошти, а до того ж – чекати у чергах у відповідних організаціях, наражаючись на небезпеку зараження коронавірусом.

Взагалі, коли я вперше почув, що робота евакуаторів продовжується, то був відверто здивований. Адже саме їх впровадження – елемент давньої політики київської місцевої влади (не лише чинної, це було й до них) дискримінації щодо автомобілістів, дискримінації саме за ознакою обраного способу пересування. Власне, ця дискримінаційна політика озвучується практично відкрито, як ідея «спонукати автовласників відмовитися від використання власного автомобіля та пересісти на громадський транспорт». Й зводилася вона не лише до роботи евакуаторів, але втілювалася й у свідомому знищенні місць для нормального паркування, у тому числі тих, де припарковані автомобілі не заважали б руху, впровадженні платного паркування просто на вулицях, смуг громадського транспорту, тощо. Тобто, робота евакуаторів була лише одним з елементів цієї комплексної політики.

Але зараз, коли пишуться ці рядки, через розповсюдження вірусу COVID-19 впроваджено карантин, у межах якого, зокрема, зупинено роботу у звичайному режимі громадського транспорту. До речі. Це рішення саме по собі слід назвати епохальним. Тому, що, по суті, вперше офіційно визнано, що тіснява та скупчення людей, які існують у громадському транспорті, - є небезпечними для здоров’я, зокрема, й у контексті небезпеки зараження інфекційними хворобами, що розповсюджуються повітряно-крапельним шляхом! До речі, я про це писав вже кілька років тому.

Це, дійсно, так. Мабуть, мало хто замислювався, яка ж щільність людей у громадському транспорті у годину пік. Що ж, для відповіді на це питання візьмемо офіційні характеристики, скажімо, тролейбусу вітчизняного виробництва «Богдан Т701.10». Навіть стаття у Вікіпедії про цю модель дає цифру: 8 чоловік на 1 квадратний метр! (У інших моделях тролейбусів та автобусів ситуація приблизно така сама; у метрополітені – ще гірша, оскільки тіснява існує не лише у вагонах, але й на станціях, - на перонах, ескалаторах, тощо. Це визнано, по суті, й українською владою, оскільки, якщо робота наземного громадського транспорту на час карантину збережена у обмеженому режимі, то роботу метрополітенів припинено повністю.)

Замисліться над цим. У такій тісняві звичайний мешканець міста не перебуває більше ніде. У будь-якому приміщенні, - у магазині, у офісі, у громадських місцях, у школі, тощо, - на кожну людину приходиться кілька квадратних метрів площі. Але не у громадському транспорті. Такі умови в принципі навряд чи можна вважати сумісними із людською гідністю, й у мене завжди виникало велике питання до тих, хто спонукає перебувати у них тих людей, які можуть економічно дозволити себе у цих умовах не перебувати.

Але епідемічна ситуація поставила нові питання. Як ми вже казали, небезпека скупчення людей та тісняви у громадському транспорті визнана офіційно. (Для цього знадобився вірус, летальність якого, за даними ВООЗ. Складає близько 3%. Але ж до цього роками циркулювали, та призводили до зараження сотень тисяч людей, інші віруси, хоча й з дещо меншою летальністю, але від яких теж можна померти. І тепер до провідників політики «заохочення автовласників до користування громадським транспортом» виникає питання: вони не усвідомлювали цієї небезпеки? Чи усвідомлювали, але свідомо заохочували наражатися на неї тих людей, які б могли цього не робити? Свідомо брехали нам стільки років? Над цим, очевидно, потрібно замислитися, але це – питання, яке виходить за тему даної розмови. Взагалі, на моє глибоке переконання, особистий автомобіль – набагато більше, ніж просто комфорт, це - атрибут незалежної вільної людини, а відмова від користування ним або примус до такої відмови – це відсутність волі та незалежності, добровільна або примусова; до речі, ця тема, серед іншого, є у моїх художніх книгах «Ті, що не бачили неба» та «Західноафриканська партія», опублікованих на booknet.com. Але, знов-таки, ці питання виходять за межі теми даної книги.)