Філософ

— Поки що все сходиться.

Ghost не відповів. Дивився на червоні таблички.

Їх було видно три. Одна на дереві, друга нижче, майже в траві, третя далі, вже на відкритому. Між ними тягнулася смуга витоптаної землі, але після обстрілів там усе виглядало однаково погано: вирви, сухі грудки, уламки гілок.

Піксель підійшов ближче.

— Я так розумію, через ліс обійти — це занадто просто?

Ghost похитав головою.

— Там теж.

— А справа?

— Теж.

Касир видихнув.

— Обожнюю місця з вибором.

Док дивився на Ghost.

— Ти знаєш прохід?

— Знав.

— Коли?

— Позавчора.

Борода підняв голову.

— А за ці два дні тут нічого не могло змінитися? Ну так, дрібниці якісь. Прильоти, наприклад.

— Могло.

— От за це я тебе і люблю. Ти завжди заспокоїш.

Монгол дивився на всіх по черзі.

— Що?

Малий показав на табличку.

— МІНИ.

Монгол примружився.

— Бачу.

— ТО ЧОГО ПИТАЄШ?

— Я питав, чого ви стоїте.

Малий заплющив очі.

— Господи.

Піксель сказав:

— Не звертайся туди. Касир уже попереджав.

Ghost скинув із плеча рюкзак Дока й поклав біля дерева.

— Залишимо зайве тут.

Док одразу насупився.

— Ніхуя.

— Я не про твоє.

— А про що?

Ghost показав на уламок ящика, який Малий невідомо навіщо тягнув останні метрів п’ятсот.

Малий притиснув ящик до себе.

— Це сидіння.

— Це дошка.

— Це моє сидіння.

Борода сказав:

— Малий, якщо ми зараз підірвемося, сидіти вже не буде актуально.

Малий подумав і кинув дошку.

— Умовив.

Ghost знову закинув рюкзак Дока на плече.

Ghost ще раз подивився вперед.

— Тримаємось разом. Без самодіяльності. Я зупинився — всі стоять.

— А якщо ти помилився? — спитав Касир.

— Тоді дізнаємось.

— Блядь.

— Ти питав.

Першим пішов Ghost.

За ним Борода. Потім Піксель, Док, Касир. Монгол узяв Малого так, щоб той майже не спирався на ліву ногу, і рушив останнім.

— Я сам, — сказав Малий.

Монгол не почув.

— І слава Богу, — додав Малий.

Перші метрів десять нічого не сталося.

Від цього легше не було.

Ghost ішов повільно. Дивився під ноги, потім уперед, шукав те, що пам’ятав. Колись прохід був позначений чітко. Тепер після прильотів частина позначок зникла, решта лежала як попало.

Він зупинився.

Позаду завмерли всі.

Піксель прошепотів:

— Тільки не кажи, що забув.

— Не забув.

— Тоді чого стоїмо?

Ghost показав на вирву попереду.

— Її не було.

Борода тихо сказав:

— Охуєнна новина.

Док озирнувся назад.

До дерев було вже метрів двадцять. Не далеко. Але назад ніхто не запропонував.

Ghost обережно обминув вирву й рушив далі.

За спиною почулося:

— Стій.

Голос був не їхній.

Ghost завмер.

Піксель теж.

— Це хто сказав?

— Не я, — відповів Борода.

— І не я, — сказав Касир.

З правого боку, метрів за тридцять, була стара траншея. Майже зрівняна з землею. Над краєм піднялася рука.

— Не сходьте зі свого проходу, — сказав голос. — Тут після вчорашнього хуйово.

Ghost повернув голову.

— Ти хто?

— А ви хто?

— Туристи, — сказав Борода.

З траншеї помовчали.

— Тоді екскурсія у вас хуйова.

Піксель усміхнувся.

— Наш.

Ghost глянув на землю між собою і траншеєю.

— Сам вийти можеш?

— Можу.

— То виходь.

— Не можу.

Борода тихо засміявся.

— Ще один.

— Що з тобою? — крикнув Док.

— Нога.

Док аж застогнав.

— Чого у вас у всіх ноги?

Малий озвався ззаду:

— Бо руки зайняті автоматами.

Монгол нахилився.

— Що він сказав?

— НІЧОГО.

— Не кричи.

Людина в траншеї знову підняла руку.

— Я серйозно. Не йдіть до мене напряму. Тут після вчорашнього все перемішало.

Ghost дивився на нього.

— Як ти туди потрапив?

— Ногами.

— Дуже смішно.

— Мені теж уже не дуже.

Ghost подивився на те, що лишилося від позначок, потім на траншею.

— Ти знаєш, де прохід?

— Звідси бачу тільки шматок. Далі не знаю.

— А як прийшов?

Пауза.

— Не звідси.

Касир сказав:

— Прекрасно. У нас два провідники, і жоден не знає дороги.

— Один знає сто метрів, — сказав Піксель.

— Це не дорога. Це діагноз.

Ghost присів.

Йому почало здаватися, що він пам’ятає. Не землю — напрямок. Прохід мав вивести до старої траншеї. Позавчора вони заходили сюди з іншого боку.

— Ти сидиш на проході, — крикнув він.

— Може бути.

— Не «може». Там іде коридор.

— Тоді вітаю. Я його зайняв.

— Позивний?

— Філософ.

Ghost кивнув на бронік.

— Звідки?

— Піхота. Сусідній підрозділ.

Піксель одразу повернувся до Касира.

— Бетмена не буде.

— Ще не вечір.

Ghost пішов далі.

— Гоуст, — тихо сказав Док.

— Що?

— Ти впевнений?

Ghost подивився на нього.

— Ні.

Док кивнув.

— Добре. Просто хотів уточнити.

Ще кілька метрів вони пройшли мовчки.

Потім Борода сказав:

— Я от думаю.

— Не треба, — відповів Касир.

— Ні, серйозно. Якщо звідси вийду, два тижні взагалі нікуди ходити не буду.

Піксель прошепотів:

— Будеш удома до туалету сапера викликати.

— Буду сцяти у відро.

— Романтика.

— Мовчіть, — сказав Ghost.

І вони замовкли.

До траншеї залишалося метрів п’ятнадцять.

Філософ уже був видний краще. Сидів на дні, спиною до стінки. Автомат лежав на колінах. Права штанина нижче коліна була розрізана, зверху намотаний бинт. Поряд валялася розірвана упаковка від перев’язувального пакета.