Монгол

Монгол знайшовся хвилин через десять.

Спочатку Піксель вирішив, що той п’яний.

Чоловік ішов їм назустріч уздовж посадки, зачіпав плечем гілки й раз по раз збивався ліворуч. Високий, широкий у плечах, із кулеметом через груди. Каска сиділа криво. На правій щоці засохла кров.

— О, — сказав Піксель. — Ще один.

Борода навіть не зупинився.

— Не бери. Нам цих вистачає.

Ghost підняв руку.

— Ей!

Чоловік ішов далі.

— Ей, боєць!

Нуль.

Піксель глянув на Дока.

— Він глухий?

Док нічого не відповів.

Ghost ступив уперед і став просто перед ним.

Чоловік побачив його метрів за п’ять. Сіпнувся так, що ледь не підкинув кулемет.

— Ти, блядь, звідки?!

Говорив дуже голосно.

Ghost показав на себе.

— Звідти.

— Що?

— Звідти!

— Не кричи!

Позаду Піксель почав сміятися.

— Все. Це мій улюблений.

Чоловік повернув голову на сміх, але, схоже, нічого не почув.

Док підійшов ближче.

— Дивись на мене.

— Я дивлюсь.

— Позивний?

— Монгол.

Ghost кивнув на кулемет.

— Звідки?

— Піхота. Кулеметник. Сусідній опорник.

— Давно так чуєш?

Монгол насупився.

— Як?

Док показав пальцем на вухо.

— Погано.

— А. Після прильоту.

— Коли?

— Та хвилин двадцять тому. Може, сорок.

Касир тихо сказав:

— Наш клієнт.

Монгол його не почув.

Док став майже впритул і заговорив повільніше.

— Нудить?

— Нє.

— Блював?

— Нє.

— Голова крутиться?

Монгол подумав.

— Земля трохи їздить.

— Заєбісь.

— Що?

— Кажу, заєбісь.

— А.

Док узяв його за підборіддя, повернув голову. За правим вухом було садно, нижче — засохла кров.

— Це звідки?

— Хуй його знає.

— Вухо болить?

— Нє. Воно просто не працює.

— Друге?

— Як через подушку.

Піксель підійшов із другого боку і майже крикнув:

— ТЕБЕ ЯК ЗВАТИ?

Монгол повернувся до нього.

— Монгол.

— А Я ПІКСЕЛЬ.

— Дуже приємно.

— Я РАДИЙ, ЩО ТИ МЕНЕ ЧУЄШ.

Монгол дивився секунду.

— Ти чого кричиш?

Касир зігнувся навпіл.

Навіть Малий засміявся, тримаючись за Бороду.

Піксель образився.

— Та йдіть ви всі нахуй.

— Що він сказав? — спитав Монгол.

— Познайомився, — відповів Ghost.

Монгол кивнув і знову рушив повз нього.

Ghost узяв його за плитоноску.

— Ти куди?

— Назад.

— Куди назад?

Монгол показав у той бік, звідки щойно прийшов.

— До своїх.

— Де вони?

— Там.

— Де «там»?

Монгол роздратовано махнув рукою.

— На позиції.

— На якій?

— На нашій, блядь.

Ghost не відпускав.

Монгол подивився на руку на своїй плитоносці.

— Прибери.

— Ти зараз не туди йдеш.

— Звідки ти знаєш?

— Бо передок у той бік.

Ghost показав назад, через плече Монгола.

Той завмер.

Кілька секунд дивився туди. Потім туди, куди збирався йти.

— Нє.

Борода підійшов ближче.

— Так.

Монгол перевів погляд на нього.

— Ти хто?

— Борода.

— Що?

— Борода!

— Я бачу.

Піксель знову зареготав.

Борода витер лице рукавом.

— Я його зараз уб’ю.

— Стань у чергу, — сказав Док.

Монгол дивився на посадку за спиною.

— Не може бути.

Ghost відпустив його.

— Що пам’ятаєш?

— Приліт.

— До прильоту.

— Ми сиділи. Потім почало сипати. Я виліз до кулемета. Ще один приліт. Мене кинуло.

Він торкнувся каски.

— Потім встав. Сова кричав щось. Я не почув. Кабан махав рукою. Потім знову бахнуло.

— А далі?

Монгол мовчав.

— Далі?

— Не знаю.

Док став перед ним так, щоб той бачив лице.

— Свідомість втрачав?

— Не знаю.

— Це означає «можливо».

— Це означає «не знаю».

— Добре. Де Сова й Кабан зараз?

Монгол різко показав назад.

— Там.

Потім рука зависла.

— Напевно.

Вперше він сказав це тихіше.

Ghost подивився на решту.

Піксель уже сів під деревом. Малий стояв, спираючись на Бороду. Касир тримав поранену руку біля грудей. Док беріг свою праву. Ніхто тут не виглядав людиною, якій треба ще когось переконувати.

Монгол оглянув їх усіх.

— Ви куди?

— До стабіка, — сказав Ghost.

— Це куди?

Піксель підняв голову.

— Не питай.

Монгол не почув.

— Що?

— НІЧОГО!

— Не кричи.

Піксель ліг на спину.

— Господи, забери мене.

Касир сказав:

— Не проси. У нас тут Ghost. Ще почує не той.

Цього разу засміялися всі, крім Монгола.

Він стояв і дивився назад.

— Я не можу піти.

Ghost спитав:

— Чого?

— Там мої.

— Може бути.

— Що значить «може бути»?

— Те й значить. Ти не знаєш, де вони. Ти не знаєш, скільки лежав. І ти не знаєш, куди йдеш.

Монгол стиснув щелепу.

— Я повернуся.

— Повернешся.

Док подивився на Ghost.

Монгол теж.

— Куди?

— Спочатку до наших. Скажеш, де бачив своїх востаннє. Там розберуться.

— А якщо вони зараз там?

Ghost знизав плечима.

— Тоді ти їм більше допоможеш, якщо дійдеш.

Монгол нічого не сказав.

— Тут ти що зробиш? — спитав Ghost.

Тиша.

— Підеш сам у бік, який переплутав?

Монгол повільно видихнув.

— Сука.

— Ага.

— Ненавиджу, коли хтось розумний.

Борода сказав:

— Не переживай. Це в нього випадково.

Монгол почув тільки останнє слово.