Касир

Дорогу перейшли не одразу.
Ghost підняв кулак, і всі зупинилися біля останніх дерев. Попереду метрів за тридцять тягнулася розбита ґрунтівка. Праворуч у канаві лежав перевернутий пікап. Кабіна вигоріла, одне колесо ще стирчало догори.
— Це твої сто п’ятдесят? — тихо спитав Піксель.
— Уже менше.
— Заєбісь. Геометрія перемоги.
Борода присів, сперся спиною об дерево.
— Давайте хвилину.
Ніхто не сперечався.
Малий теж сів. Ногу витягнув перед собою й дивився на неї так, ніби вона була чужа і поводилася непристойно.
Док підійшов до нього.
— Не чіпай, — сказав Малий.
— Я ще нічого не зробив.
— От і продовжуй.
Док сів поруч.
Ghost дивився на дорогу.
Звідти й почулося:
— Ей!
Усі завмерли.
— Ей, блядь!
Піксель повернув голову.
— Це не я.
— Дякую, — сказав Борода. — А ми подумали, ти навчився говорити з дороги.
Голос був знизу. Десь під насипом.
Ghost спустився в канаву. Під дорогою стирчала бетонна труба, наполовину забита землею й сміттям. Усередині було темно.
— Ти де?
— Тут.
— Це я бачу.
— Тоді нахуя питаєш?
Ghost нахилився.
За кілька метрів від краю сидів чоловік у броніку. Каска лежала поруч. Ліва рука була замотана якоюсь ганчіркою, на штанині темніла кров.
— Вилізти можеш?
— Можу.
— То вилазь.
— Нє.
Ghost почекав.
— Чого?
— Там зверху літає.
— Що?
— А хуй його знає. Дзижчить. Я вже два рази висовувався. Не сподобалось.
Підтягнулися Борода й Док. Піксель залишився зверху з Малим.
Док заглянув у трубу.
— Поранений?
— Ні, я тут відпустку проводжу.
— Рука твоя?
— Була моя зранку.
— Нога?
— Теж у комплекті.
— Повзе до тебе медик.
— Не треба.
— Треба.
— Я сказав, не треба. Тут двоє вже повзали.
Док зупинився.
— Де?
Чоловік кивнув у темряву за спиною.
Ghost спочатку нічого не побачив.
Потім очі звикли.
Далі в трубі лежали двоє.
Док мовчки поповз усередину.
Чоловік не дивився назад.
— Я їм сказав сюди лізти. Пікап йобнуло, я крикнув у трубу. Вони за мною. Один доповз. Другого затягнув. Думав, перечекаємо.
Він потер долонею лице.
— Перечекали.
Ніхто нічого не сказав.
Док побув там недовго. Повернувся так само мовчки. Сів біля входу.
— Давно?
— Хвилин сорок. Може, годину. Я не знаю.
— Турнікет на руці був?
— Не було. Там не фонтанує.
— Покажи.
— Та дивись.
Док розмотав ганчірку.
— Хто це робив?
— Я.
— Видно.
— А ти, блядь, естет?
— Сьогодні так.
Док почав перев’язувати нормально.
Ghost сів навпочіпки біля труби.
— Позивний?
Чоловік подивився на нього.
— Касир.
Борода фиркнув.
— Серйозно?
— А що?
— Нічого. Просто в нас уже Піксель, Малий, Док, Ghost. Тепер Касир. Ще б Бетмена знайти.
Зверху озвався Піксель:
— Я проти. Бетмен заїбеться з нами.
Касир уперше усміхнувся.
— Вас скільки?
Ghost відповів:
— П’ятеро.
Касир одразу перерахував очима тих, кого бачив.
— Четверо.
— Малий зверху.
— А.
Він кивнув.
— Тоді п’ятеро.
Док затягнув пов’язку.
— Ногу покажи.
— Там дрібне.
— Я вирішу.
— О, ще один начальник.
— Ні. Просто ти хуйово вирішуєш.
На стегні було кілька уламкових порізів. Один глибший, але кров уже майже не йшла.
Док обробив як міг, закрив пов’язкою.
— Встати зможеш.
Касир подивився на нього.
— Я й так можу.
— Чудово. Тоді вставай.
— Нє.
Борода вже не витримав.
— Ти заїбав. Чого «нє»?
Касир кивнув нагору.
— Я сказав. Воно там літає.
— Ми теж там були.
— Молодці.
— І сюди прийшли.
— Ще більші молодці.
Ghost спитав:
— Ти тут чекати кого зібрався?
Касир не відповів.
Потім сказав:
— Наших.
— Яких?
— Евак.
— Ти викликав?
— Рація здохла. Телефон без мережі.
— То звідки вони знають, що ти тут?
Касир глянув на нього зло.
— Знатимуть.
Ghost нічого не сказав.
Касир ще секунд десять тримав погляд.
Потім відвернувся.
— Вони знають маршрут.
— Пікап бачив?
— Бачив.
— Другий сюди заїде?
— Не заїде.
— Звідки ти знаєш?
— Не знаю.
— Тоді не пизди.
Ghost кивнув.
— Добре.
Касир знову всміхнувся. На секунду.
Потім глянув у трубу за спину.
— Нас троє було.
Ніхто не відповів.
— Ваня за кермом. Сивий поруч. Я ззаду. Перший приліт хуй знає куди, другий у машину. Я вилетів чи сам виліз — не пам’ятаю. Крикнув їм сюди. Ваня ще матюкався. Сивий мовчав.
Касир потер перенісся.
— Я весь час рахую. Троє. Потім двоє. Потім один.
Борода присів навпроти.
— А Касир чого?
Касир подивився на нього, ніби не зрозумів питання.
— Позивний.
— А. До війни в обмінці сидів.
Піксель зверху почув.
— Реально касир?
— Реально.
— Бабки міняв?
— Ні, блядь, долари гладив.
— А курс знаєш?
— Зараз у тебе курс один: звідси нахуй.
Піксель засміявся.
Касир провів рукою по обличчю.
— Десять років там просидів. Жінка казала: хоч би позивний собі нормальний придумав. Я кажу: пізно, прилипло.
— А вона який хотіла? — спитав Малий.
— «Красавчик».
Борода пирхнув.
— Бреше.
— Сто процентів. Вона мене так ніколи в житті не називала.
Ghost підвівся.
— Касир.
— Що?
— Нас тепер шестеро.
Касир глянув на нього.
— Я нікуди не йду.
— Я не питав.
— Ти що, глухий?
— Ні.
— То почув.
Ghost кивнув на двох у темряві.
— Їх ти вже не виведеш.
Касир різко підняв голову.
Борода тихо сказав:
— Гоуст.
— Що?
— Та нічого.
Касир дивився на Ghost довго.
— Думаєш, я не знаю?
— Знаєш.
— Тоді нахуя?
— Бо ти сидиш тут із ними.
Касир відкрив рот, але нічого не сказав.
Ghost повернувся до виходу.
— Ми йдемо.
— Ідіть.
— Добре.
Він вибрався з труби.
Борода виліз за ним.
Док залишився ще на хвилину.
— Ти справді його кинеш? — спитав він нагорі.
Ghost подивився на дорогу.
— Ні.
— А що ти робиш?
— Чекаю.
За хвилину з труби почувся мат.
Потім з’явилася каска.
Потім Касир.
Він виліз сам, сів у канаві й важко дихав.
— Ненавиджу психологів.
Ghost простягнув руку.
— Я не психолог.
— Ще гірше.
Касир піднявся.
Ногу беріг, але стояв нормально.
— Куди?
Ghost показав на посадку за дорогою.
— Туди.
Касир подивився на відкриті тридцять метрів.
Потім побачив пікап.
Той лежав метрів за двадцять правіше. Чорний, перекинутий. З того місця, де вони стояли, було видно обгоріле водійське сидіння.
Касир перестав жартувати.
— Я вже біг туди, — сказав він. — Після першого. Думав, Ваню витягну. І тоді другий.
Ghost підійшов ближче.
— На мене дивись.
— Чого?
— Не на машину. На мене.
Касир перевів погляд.
— І що?
— Ідемо.
— Куди?
— Через дорогу.
— Ти, блядь, дуже конкретний.
— Я знаю.
Ghost ступив на дорогу.
Касир не пішов.
Ghost зробив ще крок.
— Один.
Касир нахмурився.
— Що?
— Два.
— Ти що робиш?
— Три.
Піксель тихо сказав Бороді:
— Він зламався.
— Не заважай.
Ghost зробив четвертий крок.
— Чотири.
Касир стояв.
— П’ять.
— Гоуст, вернись.
— Шість.
— Та блядь.
Касир ступив за ним.
— Сім, — сказав Ghost.
— Це вже мій перший.
— Ні. Мій сьомий.
— Так не чесно.
— Вісім.
Вони йшли.
Касир дивився тільки на спину Ghost.
— Дев’ять.
— Ти швидше рахуй.
— Десять.
— Я сказав швидше.
— Одинадцять.
— Сука.
На середині дороги Касир збився з кроку.
Ghost зупинився.
— Не стій!
— Ти теж стоїш.
— Бо ти став.
— Тоді йди.
— Дванадцять.
Касир рушив.
Позаду вже йшли інші. Борода з Малим, Док біля них, Піксель останнім.
— Тринадцять.
— Чотирнадцять, — сказав Касир.
Ghost глянув через плече.
— П’ятнадцять.
— Шістнадцять.
— Сімнадцять.
Коли дійшли до дерев, Касир сам сказав:
— Двадцять три.
Ghost зупинився.
— Двадцять два.
— Нє.
— Двадцять два.
— Я касир. Не пизди мені про цифри.
Борода важко сів під деревом.
— О. Знайшлася людина, яка його переможе.
Піксель плюхнувся поруч.
— Я за Касира.
Малий сперся на стовбур.
— Я теж.
Док перевірив пов’язку на руці Касира.
— Не тече.
— А я казав.
— Ти багато чого казав.
Касир озирнувся на дорогу.
Пікап звідси майже не було видно.
Він постояв кілька секунд.
Потім почав рахувати.
Тихо, пальцем.
— Раз. Два. Три. Чотири. П’ять.
Показав на себе.
— Шість.
Піксель спитав:
— Що ти робиш?
Касир опустив руку.
— Касу звіряю.
— І?
Він глянув на дорогу ще раз.
— Зійшлася.
Ghost уже йшов далі вздовж посадки.
Касир помітив.
— Ей!
Ghost озирнувся.
— Скільки до стабіка?
Піксель застогнав.
— Тільки не питай.
Ghost подумав.
— Сто метрів.
Касир подивився на решту.
— Він завжди такий?
Борода підвівся.
— Гірше.
— Тоді нормально.
Касир поправив автомат і пішов за ними.