Малий

Колода не зрушила.

Док видихнув крізь зуби й перестав тягнути.

— Ще раз так смикнеш — я тобі здорову руку зламаю, — сказав Борода.

— Дякую за консультацію.

— Безкоштовно.

Ghost присів нижче. Під поваленим стовбуром була земля, гілля, шматок пластику й край якогось перекриття. Голосу звідти більше не було.

— Ей! — крикнув він. — Живий?

Пауза.

— Нє, блядь. Уже додому поїхав.

Піксель сів просто на землю.

— О. Наш.

— Де тебе притиснуло? — спитав Док.

— Та хуй його знає. Я тут не бачу нічого.

— Ноги відчуваєш?

— Одну точно. Вона мені дуже переконливо пояснює, що є.

— Другу?

Знову пауза.

— Є. Пальці ворушаться.

Док кивнув сам собі.

— Добре. Не смикайся.

— Давно накрило?

— Хвилин двадцять. Може, трохи більше.

— Знебол маєш?

— Нє. Аптечка десь під цим усім.

Док кивнув на свій медичний рюкзак.

— Моє є. Зараз дам.

— А я тут, по-твоєму, танцюю?

Ghost почав руками відкидати землю від краю перекриття. Борода присів поруч. Піксель підповз ближче й здоровою ногою відсунув товсту гілку.

— Ти сиди, — сказав Борода.

— Я й сиджу.

— От і сиди нормально.

— У тебе самого нога.

— А в тебе мозку нема. Це різне.

Піксель образився мовчки й потягнув наступну гілку.

Док ліг на живіт, просунув голову в щілину.

— Бачиш мене?

— Бачу якусь пику.

— Уже добре.

— Не сказав би.

— Як звати?

— Малий.

Док повернув голову до решти.

— Малий.

Ghost глянув у щілину.

— Ти чий?

— Піхота. Сусідня рота. Наших після прильоту розкидало.

— Та чули ми, — сказав Борода.

З-під землі долинуло:

— А вас там скільки?

Ghost відповів:

— Четверо.

— Охуїти. Делегація.

Піксель засміявся.

— П'ятим будеш.

— Я нікуди не піду.

Усі на секунду замовкли.

Док знову нахилився до щілини.

— Чого?

— Нога.

— Ти ж сказав, пальці рухаються.

— Рухаються. А ще болить так, що я зараз всіх вас зненавиджу.

— Це не протипоказання.

— До чого?

— До ненависті. Ненавидь.

Ghost намацав край перекриття. То був шматок дерев'яного настилу, зверху притиснутий стовбуром і землею. Якщо тягнути просто вгору, усе могло сипонути всередину.

— Треба спочатку дерево прибрати.

Борода глянув на нього.

— Чим?

Ghost подивився навколо.

Нічим.

Борода теж подивився.

— Прекрасний план.

— Є кращий?

— Є. Не давати тобі придумувати плани.

Піксель показав на тонший кінець стовбура.

— Там легше буде.

— Ти звідси бачиш? — спитав Борода.

— Я молодий. У мене очі працюють.

— А нога ні.

— Не все одразу.

Вони обійшли завал з іншого боку. Стовбур лежав не всім вагою на перекритті — його тримала розвилка іншого дерева. Треба було не підняти, а трохи провернути.

Док подивився на свою праву руку.

— Я сьогодні дуже корисний.

Ghost став біля товстого краю.

— Лівою штовхай.

— Дякую, сам би не здогадався.

Борода вперся плечем.

Піксель залишився біля щілини.

— Малий!

— Що?

— Зараз буде шумно.

— Тут до цього, блядь, тиша була.

— Ну я попередив.

Док дістав із рюкзака знебол і передав Малому.

— Це хоч трохи попустить.

— А повністю?

— На стабіку будеш торгуватися.

Десь над посадкою потягнуло тонке моторне дзижчання.

Піксель одразу підняв руку. Усі завмерли. Звук пройшов далі й поступово стих.

— Тепер, — тихо сказав він.

Вони натиснули.

Стовбур навіть не ворухнувся.

— Ще, — сказав Ghost.

— Ти слово «відпочити» знаєш? — спитав Борода.

— Знаю.

— І?

— Потім.

— Сука.

Другий раз дерево скрипнуло.

Третій — провернулося на кілька сантиметрів і різко сіло нижче.

З-під завалу закричали.

Ghost одразу відскочив.

— Малий!

— Є! Є, сука! Не чіпайте!

Док уже був біля щілини.

— Що сталося?

— Нога! Нічого. Чекай. Чекай...

Він дихав голосно, уривками.

Ніхто не рухався.

Піксель дивився на землю перед собою.

Борода сперся руками об коліна.

Через хвилину голос з-під завалу сказав:

— Ну йоб вашу мать.

Док трохи розслабився.

— Це хороший симптом.

— Який?

— Матюкаєшся реченнями.

— Я тобі зараз і абзацами можу.

— Тоді живемо.

Ghost знову підійшов до стовбура.

— Скільки треба?

Док оглянув щілину.

— Ще сантиметрів десять-п'ятнадцять. Потім дошки розберемо.

— Добре.

Малий почув.

— Нє. Хлопці, не треба.

Ghost нахилився.

— Що не треба?

— Там зверху ще хуй знає скільки. Ви зараз самі сюди ляжете.

— Не ляжемо.

— Ти звідки знаєш?

— Не знаю.

— Охуєнно.

— Ага.

— Ідіть звідси.

Борода пирхнув.

— О, почалося.

Малий замовк.

— Що почалося?

— Я теж так казав.

— І?

— Не допомогло.

Піксель підняв руку.

— Я не казав. Я відразу зрозумів, що він йобнутий.

— Хто? — спитав Малий.

Піксель показав на Ghost, потім згадав, що його не видно.

— Гоуст.

З-під землі стало тихо.

— У вас там Гоуст?

— Ага.

— Блядь. Дуже заспокоює.

Ghost посміхнувся.

— Ти вилізеш чи будеш позивні оцінювати?

— Я, якщо вилізу, тобі свій відгук залишу.

— У чергу, — сказав Борода.

Другий раз дерево посунулося легше. Борода одразу сів на землю й притиснув руку до боку.

Ghost глянув.

— Нормально?