Борода

За насипом було тихіше.
Не тихо — просто земля забирала частину звуку. Десь далі працювала артилерія, над головою час від часу проходило щось дрібне й моторне, але тут, у вузькій западині між насипом і розбитою траншеєю, можна було хоча б не кричати.
— Є хто живий?! — знову долинуло знизу.
— Є, — відповів Ghost. — Ти де?
— А ти як думаєш?!
— Заєбісь. Ще один любитель загадок.
Піксель, кульгаючи, добрався слідом і сперся плечем об насип.
— Я ж казав, не підемо.
— Ти сказав «може, не підемо».
— Це була дуже конкретна пропозиція.
Ghost визирнув униз.
Траншею тут рознесло серйозніше. Один бік осів, кілька колод перекриття лежали навскіс, між ними чорніла щілина. Звідти й ішов голос.
— Руки-ноги цілі? — крикнув Ghost.
— Хуй його знає. Руки є. Одну ногу бачу.
— Другу?
— Якщо знайдеш — скажеш.
Піксель тихо хмикнув.
— Нормальний.
Ghost спустився.
Під колодою лежав чоловік років під п'ятдесят. Сивини в бороді було більше, ніж темного. Шолом з'їхав набік, лице в землі, одна рука затиснута між грудьми й стінкою траншеї. Праву ногу було видно до коліна. Далі її накривало землею та уламками.
Побачивши Ghost, чоловік скривився.
— А де МНС?
— Не приїхали.
— Сервіс у вас гівно.
— Відгук залишиш на виході.
— Одну зірку.
Ghost присів біля нього.
— Позивний?
— Борода.
— Неочікувано.
— А ти, блядь, Шерлок?
— Ghost.
Борода моргнув.
— Серйозно?
— А що?
— Та нічого. Мені просто пощастило.
Зверху озвався Піксель:
— Не переживай. Він поки нормальний.
— «Поки» мені особливо сподобалося.
Ghost оглянув, що можна було побачити. На грудях крові не було. На лівому рукаві — роздерта тканина, під нею подряпане передпліччя. Дихав Борода рівно, хоча кожен глибший вдих давався важче.
— Голова?
— Ціла.
— Нудить?
— Від вашої компанії.
— Значить, теж ціла.
Ghost торкнувся відкритої ноги.
— Відчуваєш?
— Ага.
— Пальцями ворухни.
Берць трохи сіпнувся.
— Друга де?
— Під цією хуйнею. І не питай, чи ворушу. Не знаю.
Ghost підняв голову.
Колода сама по собі була не головною проблемою. Її тримав шмат перекриття, на який насипало землю. Якщо просто смикнути — могло поїхати все.
— Давно тут?
— Не засікав. Після прильоту.
— Якого?
— Охуєнне питання.
Піксель зверху дістав телефон.
— У мене 13:24.
Борода подивився на нього.
— Ти там у TikTok сидиш чи допомагати будеш?
— У мене нога прострелена.
— А. Тоді вибач.
— Нічого.
— Все одно можеш допомагати.
Піксель глянув на Ghost.
— Бачиш? Я його вже люблю.
Ghost виліз назад нагору й знайшов саперну лопатку, яку вони кинули біля повороту. Піксель не пішов за ним. Коли Ghost повернувся, той уже сидів на землі біля краю траншеї й руками відгрібав сипучий ґрунт від колоди.
— Я сказав сидіти?
— Ні.
— От і сиди.
— Я й сиджу.
— Руками нахуя гребеш?
— Бо лопатка одна, генію.
Борода знизу сказав:
— Не сваріться. Я нікуди не поспішаю.
— Ти взагалі мовчи, — відповіли вони майже одночасно.
Борода зареготав і одразу застогнав.
— Ой, сука. Не смішіть.
Ghost почав знімати землю невеликими шарами. Спочатку зверху, потім збоку, щоб не зрушити перекриття.
Піксель працював руками, відкидаючи грудки назад. Через кілька хвилин зупинився, витер лоб і важко сів.
— Нормально? — спитав Ghost.
— Заєбісь. Я ж у відпустці.
— Тоді відпочивай.
— Не командуй.
Борода тихо сказав:
— Хлопче, ти реально сядь.
Піксель подивився вниз.
— Я сиджу.
— Нормально сядь. Не треба через мене другу ногу собі доробляти.
— У мене ще одна є.
— Одна запасна — мало.
Піксель перестав гребти й сперся спиною об стінку.
Ghost продовжив сам.
За кілька хвилин показався край товстого листа металу, що лежав поперек ноги Бороди. Земля забилася під нього й притиснула стегно.
— Бачу ногу.
— Є?
— Є.
— Це вже хороша новина.
— Не поспішай.
— Блядь.
Ghost просунув долоню під край листа.
— Тягне? Ріже? Пече?
— Зараз усе пече.
— Конкретніше.
Борода помовчав.
— Стегно давить. Коліно наче ціле. Стопу не відчуваю нормально.
Ghost прибрав руку.
— Добре.
— Що добре?
— Що знаємо, де вона.
— Ти якийсь дуже позитивний.
— Я стараюсь.
Піксель подивився на лист.
— Вона важка.
— Я бачу.
— Утрьох би.
— Нас двоє з половиною.
— Яка половина?
Ghost глянув на нього.
— Ти.
— Пішов нахуй.
— Бачиш? Уже краще. Енергія є.
Вони відкопали метал з краю. Борода кілька разів просив залишити його й іти, але без особливого переконання.
На третій раз Ghost не витримав.
— Борода.
— Що?
— Ще раз скажеш «ідіть», я тобі рот землею заб'ю.
— Я просто варіант пропоную.
— Хуйовий.
— Інших нема.
— Є. Витягнемо.
Борода подивився на нього знизу.
— Ти звідки такий упевнений?
Ghost знизав плечима.
— Бо вже почали.
Піксель додав:
— Він взагалі тупий. Не сперечайся.
— Я вже зрозумів.
Лист нарешті заворушився.
Ghost підняв один край, Піксель здоровою ногою уперся в землю й тягнув за ремінь, який вони протягнули крізь ручку.
— Раз, — сказав Ghost.
— Не починай, — простогнав Піксель.
— Два.
— Блядь, знову...
— Три.
Метал пішов убік сантиметрів на десять.
Борода закричав.
Ghost кинув метал й одразу нахилився до нього.
— Що?
— Нога! Сука...
— Де?
— Стегно. Відпустило. Чекай. Не чіпай.
Він дихав ротом і дивився в землю.
Піксель теж мовчав.
За хвилину Борода сам ворухнув стопою.
— О.
— Що?
— Є.
— Що є?
— Нога, блядь. Відчуваю.
— Я ж казав, що є.
— Та пішов ти.
Ghost посміхнувся.
— Значить, готовий вставати.
— Ти йобнутий?
Піксель засміявся.
— Я тобі це вже казав.
Щоб витягнути Бороду повністю, довелося ще розібрати частину перекриття. Він допомагав руками, наскільки міг. Коли нарешті сів у траншеї, хвилини дві просто дивився на обидві ноги.
Потім постукав себе по правому коліну.
— Моя.
— Перевірив?
— Ага.
— Документи покажи.
— Іди нахуй.
Ghost простягнув руку.
— Вставай.
Борода подивився на нього, потім на Пікселя.
— Ви серйозно кудись ідете?
— До стабіка, — сказав Піксель.
— З оцею ногою?
— Ага.
— Далеко?
— Не питай. Він бреше про відстані.
Ghost не забирав руку.
Борода ще секунду посидів.
— У мене, здається, ребра.
— Може бути.
— Нога теж хуй знає яка.
— Побачимо.
— Хороший у вас медогляд.
— Безкоштовний.
Борода взяв його за руку.
Піднявся не з першого разу.
Коли став на праву ногу, коліно підломилося, але витримало. Лівою ступив обережно. Потім ще раз.
— Не зламана, — сказав він.
— Не факт.
— Не каркай.
— Тоді не став діагнозів.
Борода сперся на стінку траншеї.
— Курити є?
Піксель витріщився на нього.
— Тебе щойно відкопали.
— І?
— І перше питання — курити?
— А що треба питати?
Ghost перевірив кишені.
— У мене нема.
Піксель дістав з броніка пом'яту пачку.
— Одна.
— Давай.
— Вона моя остання.
— А я старший.
— Це не аргумент.
— Мене щойно поховали живцем.
Піксель задумався.
— Це аргумент.
Борода закурив. Першу затяжку зробив обережно, скривився й більше так глибоко не тягнув. Сидів на краю траншеї, дивився на цигарку й мовчав.
— Скільки тобі? — спитав Піксель.
— Сорок сім.
— Я думав, більше.
— Дякую, сука.
— Через бороду.
— А тобі скільки?
— Двадцять три.
— Я думав, дванадцять.
— Пішов нахуй.
— Через окуляри.
Ghost слухав і дивився на посадку. Треба було рухатися. Довго сидіти на одному місці не хотілося.
Борода докурив до фільтра, загасив об землю й акуратно поклав недопалок у кишеню.
Піксель здивувався.
— Ти шо?
— Не сміти.
— Тут пів посадки роз'їбано.
— То давай ще насремо.
— Логічно.
Борода підвівся сам. Повільно, тримаючись за край.
— А ти ким був до війни? — спитав Піксель.
— Людиною.
— А зараз?
— Зараз Борода.
— Дуже інформативно.
— СТО мав. Маленьке. Два підйомники. Третій так і не купив.
— Машини крутив?
— Я вже більше матюкав тих, хто крутив.
— Начальник.
— Рабовласник.
Ghost подав йому автомат, який знайшов під уламками. Борода перевірив магазин, пересмикнув затвор і поморщився від болю в боці.
— Дружина там зараз сама?
— Син.
— Теж механік?
— Ні. Він дизайнер.
Піксель повернув голову.
— На СТО?
— От і я питаю: нахуя мені дизайнер на СТО.
— Може, логотип намалює.
— Уже намалював.
— Красивий?
Борода довго мовчав.
— Блядь знає.
— Значить, красивий.
— Двадцять сім тисяч взяв би з чужого. Мені безкоштовно зробив. Тепер я не можу сказати, що гівно.
Піксель засміявся.
— Батьківство.
— От будуть у тебе діти — зрозумієш.
Піксель відразу перестав сміятися.
— Ми ще не розписані.
Борода глянув на нього.
— Хто «ми»?
— Я і Лєра.
— А я тут до чого?
— Ні до чого.
— Тоді розписуйтесь.
— Він теж так сказав.
Піксель кивнув на Ghost.
Борода оглянув його.
— А ти одружений?
Ghost поправив автомат на ремені.
— Ідемо.
— О. Значить, одружений.
— Чого це?
— Не відповів.
— У нас тепер допит?
— Ми тебе двоє, ти один.
Піксель підняв палець.
— Я половина.
Борода подивився на його ногу.
— Справедливо.
Ghost пішов першим.
— Сто метрів до зупинки? — крикнув Піксель.
— Сто.
Борода поклав руку йому на плече.
— Не вір.
— Уже навчився.
Вони рушили.
Перші двадцять метрів Борода йшов сам, трохи волочачи ліву ногу. Потім побачив, як Піксель почав сильніше просідати на здоровий бік.
— Дай сюди.
— Що?
— Руку.
— Не треба.
— Я не питаю.
— У тебе самого ребра.
— А в тебе нога. Ребрами я тебе нести не буду.
Піксель спробував відмахнутися.
Борода вже підставив плече.
— Давай, малий.
— Не називай мене малим.
— Добре, старий. Давай.
Піксель сперся на нього.
Ghost озирнувся.
Борода йшов поруч із Пікселем, тримаючи його під лікоть. Сам кривився на кожному третьому кроці, але не відпускав.
— Нормально? — спитав Ghost.
— Іди, — сказав Борода. — Ми не загубимося.
— Ви можете.
— Тоді повільніше йди.
Ghost зменшив темп.
Через кілька хвилин Піксель сказав:
— Борода.
— Що?
— А третій підйомник?
— Що підйомник?
— Купиш?
Борода хмикнув.
— Та треба, мабуть.
— От і все.
— Що «все»?
— Нічого. Просто йди.
Борода подивився на нього, але питати не став.
Попереду траншея закінчувалася. Далі починалася відкрита смуга метрів на сорок, за нею — ще одна посадка.
Ghost зупинився.
Піксель і Борода підійшли.
— Чого? — спитав Борода.
Ghost показав уперед.
У траві, майже біля самої посадки, на мить піднялася рука й знову впала.
За секунду вони почули крик:
— Не стріляйте! Свої! Тут свої, блядь!
Піксель важко видихнув.
— Охуєнно.
Борода подивився на Ghost.
— Це в тебе так весь маршрут?
Ghost зняв автомат із запобіжника.
— Поки що.
— Тоді я свою одну зірку забираю.
— Пізно.
— Чого?
— Відгук уже опублікований.
Борода тихо засміявся, взяв Пікселя міцніше під руку.
— Ну ходімо, рятувальнику.
Ghost першим ступив із траншеї.