Розповідь

Ніч, те що я бачу вже понад сімнадцять років.
З того моменту як прокинувся біля узбіччя  міста та дійшов аж до центра, постійно глуха та непроглядна...прекрасна та страшна.

Моторошно уявляти що ніколи не побачу більше світла ранкового сонця, та її обличчя..обличчя тієї хто завжди любив та цілував коли я падав, навіть тоді коли померла найголовніша людина в нашому житті..вона ніколи не здавалася...

-Це ти про Алісу пишеш? - Лагідний голос,найкращого друга , вирвав мене з написання своєї книги
Він сів поруч та поглянув на мене лагідно та якось дивно

-Га? Що? - розгублено запитав я , поспіхом закриваючи свої нариси- а.. це ти- пробурмотів я, та відкривши блокнот протягнув його Еріку.

Ерік повільно поглянув на мої тексти та спокійно промовив 
-Ось тут помилка.- він протягнув блокнот та вказав пальцем на перший рядок,.

Я поглянув на нього , беручи блокнот я запитав

-Як ти зрозумів що це саме про неї?

-Тобі не сімнадцять, і її звати не Аліса, але посил було не важко зрозуміти , - спокійно відповів він поправляючи на носі круглі окуляри

В ньому ніколи не було пихи та заздрощів, як мінімум він ніколи не проявляв їх до мене.

-Хлопці!! Час йти обідати,- наша кухарка Маргарет, підійшла до нас та поглянула поглядом засудження на мій блокнот з текстом, вона була гарна та висока, завжди добра до мене

-Марку, можна поглянути? - запитала вона дивлячись на мене лагідним поглядом

Я без вагання простягнув їй руку з книгою, проте Ерік копнув ногою мій стільчик, я впав,

-Вибачте місс, він ще не дописав..свою розповідь-звертаючись до кухарки прошипів Ерік,

Вона швидко кинула на нього сердитий погляд та озирнулася через плече, там стояла стара Директорка сиротинця,  в якому писалися всі мої історії з п'яти років.

(Вибачте , але розділи будуть короткі)

З любов'ю автор