Ессе "Перспективи горизонту"

Частина перша, сподіваюсь не остання

Перспективи горизонту. Тобто на скільки ти можеш бачити своє життя. Або ні, не так. Горизонт перспективи. Він звужуться. Все менше видно як жити далі. Все більше не зрозуміло що робити.

Багато років. Колись життя було нескінченним і часу було забагато. Витрачався час на казна-що: бухло, сигарети, клуби, танці, дівчата, знову бухло, знову жінки, знову...

Як же ж цікаво вчитись. Ні не так, взнавати щось нове. Вчитись нудно. Розуміти що вже вмієш і знаєш як, чому і звідки. Чому не вивчив мову? Одну, другу, третю. Польську не рахуємо. ВУЗ як мить, спалах.Так мало класних семінарів і тренінгів позаду. Попереду можливо вже жодного. Чому розуміння – що у житті дійсно важливо а що просто дим і сміття так спізнилось? Горизонт перспективи чомусь заблизько. Жаль.

Декілька років. Треба відвезти дружину з донькою на море і в Карпати. Їздили не так щоб і часто. Але й не рідко. А яке повітря в Партеніті – неймовірне. Бабульки визначні матюгальниці на базарі: по чому огірочок бабушка? «Па три гривны милок штучка!» А чому ж такі маленькі? «А иди ты на х...! Вкрали суки Крим. Затока - тут було добре. Можливо тому, що ми були молоді? Пам’ятаю майже всі ями по дорозі в Залізний порт. Щороку він ставав все більш забитим людом, шумом і сміттям. Совдеп-екзот. Треба б відвезти дружину в Грецію, або Турцію, або хочаб в Грузію. Але вже навряд чи відвезу.

Тихо шумлять лижі, класний прикатаний сніг. І швидкість, швидкість, швидкість. А як пахне морозне повітря димком, шашличком і глінтвейном. Приємно так болить все тіло після кільканадцятого великого кола в Буковелі. Ти знаєш кицю, а в сауні мені подобалось зовсім не паритись. Може колись я знову відвезу тебе в маленьку хатинку в Татарові або на Магуру? Друзі вже покатались в Польщі, Словаччині, Швейцарії, Італії. В горах горизонт близько. Перспективи приєні. Може колись...

Досягнути кар’єрного максимуму (ну хочаб у Львові, я тоді не даремно відмовився від Києва, «чуйка» попередила – скоро вже не зможеш) Купити машину з салону. Купити квартиру. Ну хоч щось з за коризонту...

Декілька місяців. Головне аби не смикнула занадто сильно за поводок. Але мене вона не смикає. Розумна. До моменту коли поряд не зявиться інша собака. Вона на вигляд для тих, які не знаються на братах наших меньших, виглядає погрозливо. Насправді для неї всі собаки і коти друзі , брати і сестри. Але допоки вона не на поводку. Лише клацне карабін на нашийнику і ось вона – Кане Корсо. Охорона і гроза для всіляких чужинців незалежно від кількості лап чи ніг. Гей, заберіть свого стафа бо моя може лапу йому перекусити! Але ж хороший привід знайомитись в парку з хазяйками Лабрадорів, Доберманів, Ротвейлерів. З дрібними ми теж любили бігати. Тепер цей хороший і цікавий привід для знайомства - моя дружина.

Скільки там до чергового заходу в лікарню і на перекомісію? Ще не скоро. Про лікарню окрема сумна поема.Там горизонт близько – за вікном убогої палати. А перспективи для багатьох вже нема.

Декілька днів. Що можна зпланувати коли ходиш з паличкою? Або ходунками? Ну щось таки можна. Ходімо сьогодні в душ, або підемо на кухню, або прогуляємось до вікна, або в кімнату, або на балкон подихати, або знову на кухню, або в ліжко. Та спокійно, спокійно. Он дехто навіть так далеко як в туалет вже не ходить. Як той молодий хлопчина з Винник, ну з яким лежали в неврології. Ти ще ноги якось переставляєш. А він вже ні. Не забути як він лежачи під крапельницею жалібно просив потримати йому пластикову пляшку і «інструмент». Його жінка покинула. Лишила з розсіяним склерозом, дитиною і вже немолодим батьком. Я вже і не жаліюсь. Раніше пробував зрозуміти – за що? Зрозумів – неправильне запитання. За що – причина завжди знайдеться. Правильне запитання – для чого? Який в Тебе план на мене? І що зробити (не що робити) а що зробити з того що я можу ще зробити? Ні, спочатку зрозуміти – для чого і як зробити. О, раз я це пишу, може починаю наближатись до розуміння? Є ті кого люблю, решта немає значення чи є перспектива і чи видно горизонт. Поки вони є, є і перспектива. Допоки тебе люблять горизонту не видно.

Декілька годин. Сподіваюсь такої перспективи і такого горизонту в найближчій перспективі я не побачу.

Кілька десят років. Все докорінно змінилось. Я поїхав у Ізраїль. Вірніше полетів. Тут лікують дорожезними ліками бо мій батько єврей а значить я теж єврей і «своїх» євреї не кидають. Нажаль навіть суперсучасна Ізраїльська медицина не всесильна але хвороба поставлена в режим STOP і далі вже до «фінального дзвоника», принаймі поки що. Це час на кохати і бути коханим, нові неймовірні враження місця і люди.  Море, клімат, хоча не завжди приємний, нова собака. Можливість дочекатись онуків і навіть побавитись з ними, навчити їх чогось або чогось навчитись у них. Горизонт дуже далеко, як в Середземному морі, яке за вікном і перспективи є. Я знову пишу і кажуть що цілком не погано. Тепер  «час покаже»…



#4855 в Різне

У тексті є: спокій, думки

Відредаговано: 18.03.2024

Додати до бібліотеки


Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше