Еспресо й більш нічого

Щасливі люди, які думають що все добре. Завтра проснуться з думкою, що вони нікому не потрібні, натягнуть усмішку як білизну на закривавлене тіло.

Він ішов холодними вулицями замерзлого міста й дивився на свято під час чуми. Пройшовши кілька метрів побачив вивіску «Кав’ярня» й згадав, як роками хотів еспресо, але чомусь не пив. Зайшовши у шинелі, потертій і сірій, замовив, сів за столик біля вікна та закурив, дивлячись на вулицю, де пропливати людські тіні.

Він не зауважив на офіціанта, який стояв над ним:

-Так, будь ласка, еспресо й більш нічого.

-А нас ще є…

-Мені не цікаво що у вас є, хто ви особисто.

-Я глибоко перепрошую…

На офіціанта глянув чоловік років сорока зі шрамом на щоці, але можна було зрозуміти, що він колись був іншим ніж зараз. Читаючи газету, він глянув на жінку, що зайшла, та усміхнувся. Вона звернула на нього увагу й сіла поруч:

-Я вас не цікавлю?

-Скільком Ви це говорили?

-Тільки Вам.

Він засміявся.

-Я б так не сказав, не варіть воду, скажіть ціну та я вам їх залишу за образ.

-Я жінка, яка не стерпить такого тону.

-У вас є характер. Завтра, можливо, зустрінемось, – він залишив візитку й вийшов на вулицю.

Вона найняла для нього кілера, але він вбив його, знавши, що вони разом – його кращий друг підкорився її тілесності. Хоча він її хотів пробачити, але вона не змогла його забути.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#4005 в Сучасна проза
#4237 в Різне

У тексті є: смерть, жінка, чоловік

Відредаговано: 23.06.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись