Розділ №1. Крижана королева

«Як же чудово усвідомлювати, що ти нарешті на своєму місці. Працюєш з командою, де кожен поважає один одного і готовий завжди прийти на допомогу.  Ну, подумаєш, що інколи книжки літають по коридору? З ким не буває?» — посміхнулася і подумки перехрестилася, ступаючи на поріг кабінету. За старою традицією в мене полетів пошарпаний Кодекс, але цього разу я встигла перехопити його перед своїм лицем. Рейн ніяково зморщився, усвідомивши в кого мало не попав і тихо перепросив. 

— О, Фіалка! — вигукнув радісно Джері, перш ніж я змогла вставити кілька слів з приводу цієї ситуації. — Сходи з цим буркотуном нарешті на побачення, а то він від заздрощів скоро вибухне і розпадеться на сотні малесеньких детективчиків. 

— Щоб тебе, Джері! — гаркнув Рейн і жбурнув зі столу ще одну книгу, цілячи в перевертня. Але той, ніби й не помітив його випадку і відскочив до свого робочого столу. — Линяєш від роботи — ти, а буркотун після цього я?! Так може я того і на побачення не ходжу, бо часу не вистачає через те, що роблю твою роботу! 

— Лови момент, красень! Сьогодні у вас цілий день без мене. Чим не романтика? — смикав бровами перевертень, грайливо посміхаючись. 

— Може тим, що ми скоріше за все проведемо його біля чергового трупа? — здійняв брови чоловік, загрозливо дотягуючись рукою до краю столу, на якому лежав останній том. Мені навіть здалося, що його пальці мають якісь локатори на них. За стільки років самі з'явилися. — Як ти собі взагалі уявляєш побачення на місці злочину у своїй дурній голові...? Мені що, калюжу крові паличкою розтягнути у формі серця чи що? 

— Навіщо так кардинально? Вона ж Фіалка, а не вампір, — скептично нахмурився Джері, задумуючись, як би це нам дійсно влаштувати побачення. Він повільно підійшов до шафи, поруч з вікном, взяв свою сумку в руки й без жодного сорому на лиці видав: —  Просто купи букет і засунь в долоні трупу. А замість картки з привітанням — висновок паталогоанатома. 

— Я сама тобі зараз напишу висновок, — загрозливо буркнула, цілячись в його голову тим самим Кодексом, який зловила на порозі. — Тупа травма черепа, нанесена важким предметом. 

Я замахнулася в Джері, але той прудко встиг цибнути у відчинене вікно прямо з третього поверху! Моя рука повільно опустилася вниз, а я аж не втрималася й  подумки вилаялась. От же ж гад! Тільки дарма книжка полетіла на вулицю. Готова битись об заклад, що цей пантерячий зад зараз щасливо витирає пилюку зі своєї броньованої дупи та біжить до своєї дівчини. І як йому вдавалося так часто відпрошуватися в містера Санктуса під час роботи? Правду кажуть, що нахабність — друге щастя. 

— Слухай, — мовила, підходячи до рами та дивлячись, як Джері таки спокійно зникає за поворотом. — А ти йому намагався колись пояснити, що пристойні люди виходять через двері? 

— Я то намагався, але ж він хіба схожий на пристойну людину? — сумнівно протягнув чоловік, втомлено  потираючи чоло. — За своєю циркачкою забув навіть, що в нас сходи є. Безнадійний бовдур...

— Думаєш між ними все серйозно? — поцікавилась, вмощуючись на край столу і дістаючи з сумки висновок по справі. 

— Думаю, що якщо ні — то я сам його  прив'яжу до неї мотузками. А то поки він ніяк не влаштує своє особисте життя, я не зможу ні влаштувати своє, ні розібрати всі ці висяки. Хоч бери й дійсно влаштовуй побачення на місці злочину. 

— Чур без квітів! — поспішила  вставити свої п'ять копійок, відхрещуючись від такого щастя. — Я в академії їх стільки викопала, що вже дивитись не можу! 

— Чому? — не зрозумів Рейн, дотягуючись до висновку й пробігаючи між стрічок очима. 

— Бо люди садять їх з огляду на свої смаки, а не на смаки примар, — стала пояснювати. —  А в нас же яка практика була? Розрий могилу, дістань труп, виклич його дух, спитай в нього хто він,  чого помер і закопай назад. А мене магістр, як на зло, поставив до могильників ельфів. 

— А що з ними не так?

— Що...? — перепитала, згадуючи десятки книг про рослини вдома, від яких і досі сіпалося око. — Те, що ховали їх наші. І засіювали чимось простим, щоб бур'ян не ріс. А для їхніх витончених смаків наші квіти, гірше за будяки. От і доводилося садити їм їхні улюблені, в обмін на інформацію для заліку. Так що після місяця пошуку "Рафлезії Арнольда" по найближчих містах до Вайленса, я їх ненавиджу всім серцем. 

— Ельфів чи цю абракадабру? —  перепитав Рейн, ледь нахиляючись в мій бік. Смарагдові очі весело дивилися на мене, ніби ми говорили зовсім не про могили зараз. 

— Всіх, — прошепотіла, нахиляючись до нього ближче. Серце приємно зайшлося, перехоплюючи мій подих. — Я взагалі зла і безсовісна колючка, якщо ти пам'ятаєш. 

— Давно мріяв завести стосунки з кактусом. Як гадаєш, я йому сподобаюсь? — сміючись перепитав Рейн, відсовуючись трохи далі від мене. Я ніяково прикусила свої губи, шкодуючи, що так і не наважилася його поцілувати сама.  — Буду поливати солодкою кавою, годувати м'ясом, картоплею і тістечками. Обійматиму його...

— Думаю, що кактусу треба час, аби зрозуміти, що він потрапив у рай, — серйозно відповіла й хилитнула головою в бік паперів, аби змінити тему. Не хотілося б весь день бачити перед своїм лицем його гострі вилиці й колючу щетину.  — Висновок по "Крижаній королеві" готовий. Можеш почитати, як буде час. 

— Розкажеш коротко? Очі вилазять з орбіт. Ніччю майже не спав... — тихіше додав Рейн. — Заповнював ці дурні папірці в справі Сноу до самого ранку. 

— Якщо дуже коротко, то жертву звати — Ейра Ван. Тридцять років. Інкуб. Мала якусь ментальну магію, але яку саме я тобі не скажу. Треба шукати свідків, — розвела руками. — У неї вистрілили  дротиком з кров'ю горгони й витягнули його з тіла, щоб не залишити зачіпок. Померла через обмороження. Було б непогано поговорити з її родичами й вже потім призивати дух, щоб знати від чого відштовхуватися. 

— Тобто злочинець вистрілив і дивився весь цей час, як вона замерзає під час заметілі? — здивовано здійняв брову Лоріан, намагаючись зрозуміти мотиви злочинця. — Навіщо йому було все так ускладнювати? Її ж могли знайти до того, як вона помре.