Розділ №21. З поверненням, Фіалко

Яскраве фіолетове сяйво поступово стихало в очах. Щось невблаганно наближалося та тріщало, але я цього не могла побачити, аж доки не стало занадто пізно. Сира сила Кайла врізалась у виставлені долоні, ледь помітно огортаючи пальці. Як він міг вивчити закляття смерті — я навіть не здогадувалась, але мені дуже пощастило мати до неї імунітет. Інакше б світило мені магічне вигорання на тому самому місці. Від цього дурного усвідомлення на моєму лиці з'явилася нервова посмішка.

— Неочікувано, — спантеличено протягнув хлопець й направив у мій бік кілька заклинань з кишені некроманта.  — Як таке взагалі можливо...!

Ситуація ставала дедалі дурнішою. Магія смерті мене брала погано, але від того велетенського резерву, який він мав, було важко втримувати потік і вчасно нейтралізовувати. Випадкові закляття хаотично відскакували від мене все більше, тому я повільно йшла вбік Рейна, аби один з цих клятих згустків випадково не добив його. Відірвати погляд ставало дедалі важче, але навіть так я бачила, що вовки падали без сили через старе прокляття. Біда в тому, що він хоч і прикрив собою малечу, але варто йому зачепити дитину голою шкірою і все стане значно гірше. Тому я заступила її собою, даючи перевести подих Лоріану і підвестись.

— Цікаво, а це ти теж переживеш? — тихо промовив Кайл та щось прошепотів.

Джері повільно здійнявся з піску і став  наближатися, доки я все ще втримувала сиру магію цього недоучки. З боку входу почулися крики і якісь роззяви один за одним стали заходити під купол замість того, щоб кликати на допомогу чи тікати. Вони не розуміли, що варто мені було на мить опустити пальці й магія, ніби вода у гарячій олії, стане тікати на всі боки. Тіло скручувало від повільного вигорання. Я не хотіла вбивати Кайла, навіть після всього того, що він зробив. Але ще більше мені не хотілося зачепити когось через нього.

— Лоріане... я не втримаю його ще довше... — прошипіла у відчаї та приготувалася до нападу.

Велика чорна пантера кинулась в мій бік під кутом, мало не збиваючи з ніг. Але в останній момент якась пляма заступила мене та стиснула пантеру в обіймах. Джері відразу ж заскавчав, поступово втрачаючи свідомість. Я хотіла було нанести хоч якийсь удар по Кайлу, але щось міцно схопило мене за спину маленькими ручками та моя витримка дала тріщину.

Суцільний потік магії полився на нас обох, відштовхуючи  назад. Хлопчик закричав від болю, не в змозі терпіти, доки я повільно вигорала зсередини.

— Есміно! — закричав Лоріан, стаючи на ноги..

Мені хотілося увіткнутися в його плечі та сховатися від цього всього, але було пізно. Все, що я могла зробити — кидати в Кайла суцільним потоком закляття знерухомлення, поки Лоріан біг до нього та повільно відбирав його життя. Я не знаю як довго це продовжувалося, але в якийсь момент фіолетове світло у моїх очах безжалісно змінилося на чорні плями і я рухнула на пісок без свідомості.

Мій дух вийшов з тіла, як після зілля "тимчасової смерті". Було дивно знаходитись в цьому стані без нього. Це означало одне — магія Кайла мене сильно випалила. Або ж я сама себе випалила, коли захищала хлопчика.

На відмінно від мене, Джері вже приходив до тями. Певно  Рейн вдало відміряв час дотику, щоб  його прокляття тільки тимчасово знешкодило цього буркотуна. А от сам Лоріан мав вкрай кепський вигляд. Те рожеве лахміття було поранено вщент. Вся спина була покусана та роздерта цирковими вовками. А в смарагдових очах виднілася паніка.

Як тільки-но Сноу втратив свідомість, він одягнув на нього антимагічні наручні й кинувся до мого тіла. Вперше за стільки часу мені було так соромно. Мало того, що я світилася як радіоактивне фіолетове зомбі, так ще й волосся розідралося так, ніби це зомбі хтось добряче вдарив током.

— О ні, навіть не здумай! — протягнула я, помітивши як він опустився на коліна біля мене й став робити масаж серця, всмоктуючи паралельно магію. — Ми це вже проходили, Лоріане! Дай мені спокійно по помирати з десять хвилин і я сама прийду до тями! Не ламай мої нещасні ребра!

Але цей рятівник, навіть не думав зупинятися. Він наполегливо витискав ребра своїми долонями, доки я нарізала кругом нього кола й сварилася.

— Якщо ти знову десь ходиш духом, то мені не шкода, — буркнув слідчий і продовжив реанімувати мене. — Повертайся в тіло, інакше я тебе поцілую. Рахую до трьох! — не встигла я навіть кроку зробити, як цей недобитий слідчий протараторив скоромовкою, — Один, два, три. Я попереджав!

М'які губи опустилися на мої та стали цілувати. Ні, він може й намагався вдихати в мене повітря між поцілунками, але на допомогу це вже не було схоже. Скоріше на спробу мене витягнути з того світу через бажання читати нотації.

— Фіалко, повертайся назад...У мене терпіння не сталеве.

— А в мене ребра не сталеві! Руки прибери від них! І губи свої теж. Знаєш, не дуже приємно дивитися, як ти мене цілуєш збоку і нічого, нічогісінько! Не відчувати!

— Повертайся, мій колючий будяк... Я тобі картоплю замовлю... — продовжував вмовляти мене між поцілунками цей змій спокусник. — І м'ясо смажене. А будеш гарною дівчиною, ще й торт десь знайду твій улюблений.

— З тобою навіть помирати не виходить, як у всіх інших людей. Тут би плакати, в істериці битись, а ти мене картоплею заманюєш на світ білий! — нервово розсміялася та спробувала торкнутися його волосся. Виходило погано. — Почекай вже якось. Сама вернусь.

— Кожна хвилина тобі коштуватиме одного побачення. Так і знай. Я тебе від себе більше не пущу. І хай твій дурний Айрон сам собі готує й платить за комуналку, раз "не дотягує до рівня смаженої картоплі", — процитував він мій діалог через телефон. Певно Джері таки доніс йому. — Щоб ти знала, я у твоєму харчовому ланцюжку стоятиму взагалі з боку і триматиму його в руках. Так що я — поза конкуренції. В мене цілий довідник з номерами найближчих ресторанчиків, які готуватимуть тобі все що завгодно. Так що повертайся. Я вже втомився тебе цілувати. Ще й ці люди пришиблені дивляться. Відкривай свої гарні оченята і я тебе винесу з шатра, як герой.