Розділ №20. Слухняний пес

Волога пара вирвалася з губ. Під ногами скрипів сухий сніг, вповільнюючи рух витоптаною доріжкою. Я йшла разом з Лоріаном до яскравого шатра цирку, шукаючи серед натовпу того самого хлопчину. Кругом нас снували глядачі, котрі  тільки-но додивилися чергову виставу та йшли до невеличкої кав'ярні обабіч дороги аби зігрітися. Вони були такі щасливі після години розваг... Навряд чи хтось з них навіть міг подумати, що їм підіймав настрій вбивця. Втім, я б і сама не могла впевнено сказати, що Кайл Сноу виявиться тим самим магом, котрий вбив чотирьох перевертнів і десяток сов.

Місцевий цирк нагадував мені капелюх политий кров'ю. Шатро мало темний багряний колір, а через мокрий сніг могло здатися, ніби на ньому засохли плями. Одне добре — воно мало всього два виходи: перший — зі сторони манежу, а другий — для глядачів.

— Ти затримаєш його на манежі? — почувся рішучий голос Лоріана, який тримав зв'язок із Джері весь цей час. — Ми зараз будемо.

— Мені не дає спокою одна деталь, — нервово закусила губу та засунула замерзлі долоні глибше в кишені. — Всі жертви були перевертнями або тваринами.

— Так, у них гостріший слух, — спокійно вимовив Лоріан, ніби сумніви були звичайною справою. Він перевірив в'язи на зап'ясті, котрі мали б захистити його від впливу сирен і переклав антимагічні наручні в кишеню куртки, аби легше було дістати в потрібний момент.  — Щось не так?

— Перевертні від природи сильніші та мають кращий нюх і слух. Кращий інстинкт самозбереження. Це тобі не легка жертва.

— До чого ти ведеш? — не розумів Рейн моїх думок. Дивно, але я й сама до кінця не усвідомлювала ще.

— Чому не людина? Чому не його однолітки? Чому не звичайні діти, а дорослі сильні перевертні, які могли б йому дати відсіч? Я не розумію цього..

— Він же пташок теж вбивав. Ми ж з десяток трупів знайшли, — знизав плечима Рейн, вдивляючись у натовп, який майже покинув шатро.

— Саме так! І жодної людини чи представника іншої раси! — ця думка ніяк не давала мені спокою. — Міс Броукволш казала, що його батько був перевертнем, а мати сиреною. Що як...?

— Його магія мутувала і дар сирени впливає лише на перевертнів? — закінчив мою думку Рейн та нервово поглянув на вхід, коло якого ще скупчувались відвідувачі. — Джері! Клятий котячий хвіст! Якщо той покидьок з ним щось зробить, я його сам впокою!

Чоловік зірвався на біг, хутчіше добігаючи по слизькій доріжці та плануючи поміж глядачів. Я знервовано прикусила губу та додала швидкості, направляючись слідом. В голові раптово згадалося, як Айрон розповідав про свого студента який нацькував на одногрупника собак. Чомусь мені видалося це настільки схожим до Сноу, що я вихопила телефон з кишені та  швидко набрала номер Айрона.

— Як ти зупинив студента з собаками?! — гаркнула, як тільки почувся сонний голос Айрона. — Чим заблокував його магію?! Швидко!

— Як...? — позіхнув цей безсовісний викладач. — Стукнув зі спини по голові та накинув антимагічні наручники, аж доки той не заспокоївся. Чим ти його зупиниш? Він же тільки набрав чинності.  Там магії стільки, що вистачить на стадо коней. А що...?

В трубці почулися швидкі гудки. Я дивилася, як наближалися залаштунки й намагалася придумати спосіб мирно знешкодити Сноу. Сирен в принципі нейтралізувати було неможливо, але ті в'язи, які ми нанесли на зап'ястя, мали б нас захистити від впливу. Біда в тому, що ми з Лоріаном не подумали про те, що в'язи стануть потрібні не нам, а Джері. Той очевидний факт, що жертви були тваринами, пройшов повз нас. Бо у звичайних сирен вплив був сильнішим саме на людей, а не на тварин.

Вбігаючи у шатро, по моїй шкірі пронеслася хвиля холоду. Перше, що впало в очі — Кайл Сноу, котрий спокійно стояв посеред манежу з клітками, як дресувальник. В білосніжній сорочці, чорних штанах та з батогом в руці, він нагадував мені не підлітка, а вже дорослого чоловіка, котрий знав, що робить. У його ніг лежав трансформований в дику кішку Джері та шкірився на Лоріана. Його скляні очі втупились у рожеву ганчірку, в якій сьогодні ходив слідчий весь день. Здавалося от-от і він кинеться та роздере його.

— Джері, щоб тебе...! Не здумай на мене стрибнути...!

— Він тебе не чує, — мовила посеред сходів та обережно стала спускатися, аби не налякати Сноу. Той торкався замка на клітці з вовками, готовий у будь-яку мить спустити їх на нас. Тварини це певно теж відчували, бо вони відразу ж стали скалити зуби на незваних гостей. — Правда ж, Кайле? Вони чують лише тебе, бо ти їх господар.

— Бачу, ви знаєтесь на магії, — протягнув глибоким голосом хлопець та повільно відчинив клітку з цирковими вовками. Замок впав на манеж і троє диких тварин сунулись на Лоріана, обступаючи його зі всіх боків. — Тоді ви певно  розумієте, що я можу наказати їм роздерти вас на шматки й ви з цим нічого не вдієте. А навіть якщо зможете їх перестріляти, я встигну втекти звідси.

— Не встигнеш, — відрізав Рейн та сунувся в бік Джері. Вовки відразу ж загарчали та стали в стійку. — Ти залишишся тут. Живим чи не дуже — мені все одно.

— Невже? — розсміявся Сноу, поки я по сходинці спускалася ближче до них. — На свого друга тобі теж байдуже, а? Стояти.

Сноу віддав команду Джері й той ніби слухняний пес здійнявся на задні лапи й  витягнувся в струнку. Сноу розтягнув лице у посмішці й погладив по голові чорну пантеру.

— Поклонись, — холодно сказав хлопець, поки Джері згинала магія. Від цього байдужого тону по моїй шкірі пронеслась хвиля магії. Хотілося знести ляльковика, але я боялась зачепити Джері. — Ще нижче. Нижче!

Лоріан безсильно стискав кулаки. Його обступили вовки, не даючи зробити й кроку. Пістолет валявся в піску і тепер він не міг до нього навіть наблизитись. Десь за тонкою матерією шатра чулися радісні голоси жителів Вайленса, які вже готувалися зайти назад у шатро, на черговий сеанс. Тягнути далі — означало наражати на небезпеку всіх. Тому я повільно спустилася ще нижче, поки Сноу віддавав команди Джері, втикаючи його носом в пісок. А потім стала підіймати руку, щоб знести Кайла силою.