45 або 1

Був другий день зимових канікул. З самого ранку я поспішала до татуювальника після вчорашнього скандалу вдома через дивні символи на моїй руці, які з'явилися без моєї згоди в межисвіті, та виглядали дуже незвично.

Я довго намагалася довести батькові, що з'явилися вони за помахом чарівної палички, так би мовити, але він не вірив в це та вимагав негайно видалити жахливу картинку з руки.

Не допоміг мені навіть той факт, що мені вже виповнилося вісімнадцять років, та за законом я могла сама вирішувати подібні питання.

На жаль, мої батьки займали високі посади в магічній адміністрації нашого регіону, і довести будь-що прокуророві та адвокатові в нашій родині було не реально.

- Міс Глурр? – зустрів мене кремезний чоловік із бородою та татуюванням на правій вилиці. - Попереджаю відразу, за термінову роботу тариф подвоюється.

- Батько готовий його потроїти, якщо виконаєте свою роботу охайно, - викарбувала я та поправила своє біле волосся.

- Показуйте! - чоловік увійшов до свого кабінету, вмостився за залізний стіл та взяв у руку збільшувальне скло.

Я кивнула, зняла куртку й закотила рукав блузки, демонструючи незрозумілі символи та смуги, які займали весь внутрішній бік передпліччя.

Чоловік схопив мою руку та розглянув цей малюнок, піднявши праву брову. Потім він залився гучним сміхом та відпустив мене.

- Це ти своїх колишніх позначала? - не втримався фахівець своєї справи. - Я чекав побачити на руці метелика або кішку. Але не це неподобство.

- Тариф збільшу вчетверо, якщо Ви припините свої нетактовні коментарі та візьметеся за справу, - я холодно подивилася на чоловіка, даючи зрозуміти, що я не з тих, хто терпітиме подібну поведінку.

Чоловік здивовано подивився на мене. А я дістала гаманця й демонстративно покрутила ним перед хамом. Адже я не звикла терпіти приниження на свою адресу. Я - перша модниця академії магії, донька високопоставлених чарівників та студентка, яка має рідкісні русалчині чари. І я не повинна терпіти глузування від людини, яка й близько не знайома з магією.

Мабуть, думка про те, що він за годину отримає оплату, як за половину свого робочого дня, змусила чоловіка заткнутися тієї ж миті. Він дістав дивний прилад, увімкнув лампи та попросив сісти зручніше.

Розуміючи, що робота тепер піде старанна, я присунула стільця до столу, поклала руку й всілася зручніше.

- Я оброблю руку, щоб знеболити, - повідомив чоловік та почав рясно поливати мою руку холодною рідиною.

Я відчувала, як німіє шкіра й сподівалася, що процес не займе багато часу.

Я дивилася на свої символи та згадувала ті дні в межисвіті, коли я отримала цей дивний малюнок. Це була назва однієї з тих істот, яка мало не вбила нас із подругою, у якої з'явилися подібні малюнки. Саме через цю істоту трохи постраждала моя подруга. Зовсім небагато. Хоча факт, що її вдарив професор, в якого вона була закохана, мені не сподобався. А вони, на диво, досі разом.

Від моїх думок мене відірвав різкий біль, і я інстинктивно скрикнула.

- Чому так боляче? – я невдоволено подивилася на чоловіка. - Ви вирішили малюнок видалити разом із м'ясом?

- Я щойно почав, - невдоволено відповів майстер. - Це в тебе больовий поріг занизький. Думай про щось приємне та терпи, а мені треба працювати.

Він знову нахилився до мене з дивним приладом. І я приготувалася терпіти біль. Ніколи раніше я не робила таких процедур. Тому й не могла оцінити ці моторошні відчуття.

...

А це вже новий твір, який ви можете знайти на моій сторінці - Тіффані в Академії Трьох стихій