Глава 44. Айризард

Я швидко підбігла до Тіффані з професором Фростом, щоб порадувати їх, що все обійшлося малою кров'ю.

Професор Фрост не повірив в виправлення Джейкоба, але повів нас до головного корпусу Айризарду.

Вже починався світанок, і можна було розглянути повітряний факультет, що стільки років ховався від цікавих очей.

Він і справді був чарівним. Навколо було багато скульптур та невеликих фонтанчиків. Уздовж стежки росло багато квітів, а на деревах висіли різьблені годівниці для птахів.

Я із захопленням озиралася на всі боки, сподіваючись, що у мене ще буде шанс пройтися тут. Тіффані розділяла мій захват, а, ось, професор Фрост був занадто напруженим. Здавалося, він не бажав йти далі, але продовжував вести нас.

І ось вже ми увійшли в просторий хол з величезною люстрою під стелею та почали підніматися мармуровими сходами, продовжуючи дивуватися тутешньою красою. Мій вогненний факультет виглядав непоказною конструкцією на тлі величності та вищуканності цієї будівлі.

Але розглядати хол ми довго не змогли.

Саймон повів нас до правого коридору на другому поверсі. І штовхнув одну з дверей, за якою ховався кабінет, що був обшитий деревом. Меблі тут були виключно з червоного дерева.

А на великому дивані біля вікна лежав нерухомо Алекс.

- Ну, ось це місце, - Саймон був занадто напружений та намагався не дивитися на брата. - Але я поняття не маю, що робити.

- Думаю, спочатку було б непогано попросити вибачення, - я почула голос Алекса.

Той стояв біля входу за дверима. А поруч з винуватим виглядом сидів на підлозі Джейкоб.

Хлопчисько піднявся та підійшов до тіла декана Айризарду, все ще сумніваючись у правильності своїх дій, й почав щось нашіптувати.

- Зараз тут всі чотири стихії, - пробурчав він. - Встаньте навколо нього, про інше подбаю я.

Я кивнула й передала його слова всім, вважаючи, що представник повітряної стихії сам Алекс.

Так і виявилося. Він підійшов до свого тіла з іншими, а Джейкоб продовжував щось нашіптувати та вказувати мені, кому й куди встати.

Ми переміщалися по вказівках хлопчика, повторювали заклинання, які він нам диктував, і з нетерпінням чекали закінчення ритуалу.

Мені здавалося, що нічого не відбувалося, але Джейкоб запевняв, що все виходить.

Пройшло вже багато часу. Сонце щедро освітлювало кабінет, а ми ще продовжували стояти й чекати на диво.

Несподівано той Алекс, якого щойно я бачила, зник. Від несподіванки я мало не вийшла з кола, яке умовно накреслив Джейкоб та наказав не залишати його.

- Саймоне, тепер поговори з ним та поклич його, йому треба знайти шлях, - прошепотів Джейкоб.

Я швидко передала слова хлопчика професорові.

- Алексе? - невпевнено звернувся професор до брата. - Вертайся вже. Нам є про що поговорити. І мені є, що тобі сказати наодинці. Годі спати. Ти вже дуже багато чого пропустив. Час виправляти це. Давай, брате. На тебе чекає уся сім'я.

А я здивовано подивилася на професорів. Й зрозуміла, що й не думала, що в них є своя сім'я та батьки. Здавалося, що Саймон насправді такий старий, що живе один. 

Спочатку здавалося, що нічого не сталося. Але, раптом, вії блондина сіпнулися, і він набрав повні груди повітря зі свистом. Й почав кашляти.

Саймон тієї ж миті кинувся до брата, схопивши його за руки.

- Давай, прокидайся, - декан Терраніса навис над братом. - Я тебе вже зачекався в цьому світі.

Алекс розплющив очі й втомлено на всіх подивився. Він підняв руки та розглянув їх. Потім облизав губи й вщипнув себе за підборіддя. Мабуть, скучив за повсякденними відчуттями.

- Я знову вдома, - посміхнувся він, а потім потягнув на себе Саймона й почав його лоскотати. - Ну, що, ще не передумав зі своєю ідеєю? Може, мені ще можна повернутися?

- Більше не дозволю, - посміхнувся брюнет. – Нагадаю, що я старший за тебе на цілих тринадцять хвилин.

Ці двоє зараз веселилися, немов їм було років по десять. Вони пхали один одного, лежачи на ліжку, й не помічали нас. Лише, коли Алекс трохи не впав на підлогу, вони з розсудливим виглядом піднялися.

Джейкоб глянув на мене й засмучено пішов, залишивши нас радіти поверненню декана повітряного факультету.

- Тепер в академії будуть всі чотири факультету? - не втрималася я.

- Звичайно, - кивнув Алекс. - Прокляття знято, й можна готуватися до наступного навчального року. Сподіваюся, ви мені допоможете підготувати все?

- Допоможемо, якщо міст полагодиш, - усміхнулася я. - Річ у тім, попереду зима й не хочеться знову купатися в морі.

- Не бійся, не доведеться, - Алекс підійшов до виходу. - Ми зараз разом його полагодимо. А Джейкоб ще тут?

- Ну, він пішов, - я покачала головою.

- Що ж, гадаю, ще буде час з ним поговорити, - засмучено сказав чоловік. – Ти проведеш мене до межисвіту?

- Звісно, - я закивала.

- Що, ж, тоді час лагодити міст, - випростався Алекс. - Доганяйте!

Блондин і його брат, були у відмінному настрої. Вони помчали до мосту, підбиваючи нас та вигукуючи жарти, не завжди пристойні.

Швидко опинившись на березі, Алекс навчив нас заклинанню, яке повинно було остаточно зняти чари й приєднати острів до академії.

Ми з Тіффані проговорювали незнайому формулу без зупинки, спостерігаючи, як з води піднімаються камені та встають на свої місця, утворюючи міцний великий міст.

Дивний чарівний купол, що відокремлював замерзлий факультет від решти академії, зник. І ми побачили знайомий берег, який був не так далеко, як здавалося.

- Треба розповісти все Райанові, - сказала я, коли міст був відновлений.

- І відстояти в кутку за чари русалок, - нагадав Саймон, після чого Тіффані швидко спохмурніла.

- Саймоне, ну що ж ти такий грубий? - Алекс поплескав по спині брата. - Вони таку важку роботу виконали. Пробач їх. Та й зніми з себе цю маску сноба, вона тобі не личить. Та й, взагалі, я ще не подякував дівчаткам.