Глава 41. Саймон не в гуморі

Чи то вчитель справді занадто повільно йшов, чи то, коли нервуєш, світ навколо сповільнюється. У будь-якому випадку, здавалося, що вчитель занадто довго підходив до нас. Нехай я й не була винна в накладених чарах, по обличчю професора читалося, що співучасть є не меншим злочином.

Він зупинився в парі кроків від нас, а ми продовжували так само сидіти в кущах, розглядаючи вчителя не з самого вдалого ракурсу.

- Які ж здатні першокурсники в нас, - досить голосно сказав він. - Про сміливість та нерозсудливість я, взагалі, мовчу. Накладати на професорів заклинання, це нове віяння? Або одиничний виняток?

За його тону було зрозуміло, що тримається він щосили. Що відповісти йому, щоб не погіршити, й без цього хитке становище, я не знала. Тіффані також мовчала, нервово покусуючи губу.

- Щось не чую ваших пояснень! - він майже викрикнув цю фразу, змусивши ще сильніше стиснутися. - Есмі, чи знала ти про особливі чари Тіффані?

- Так, містере, - я піднялася та зніяковіло подивилася на професора.

Хотілося сказати, що теж не заохочую її дії. Але недавні події нас трохи зблизили. І я не могла так вчинити з Тіффані. Слова виправдання також в голову не приходили. Тому, я просто мовчки стояла та поглядала то на професора, то на Тіффані.

- І чому ви мовчите? - професор жестом наказав Тіффані піднятися. - Ви знаєте, що накладати заклинання на вчителів та студентів строго заборонено? І подібні дії часто тягнуть за собою негайне виключення?

- Так, пане професоре, - кивнула Тіффані та підвелася. - Це було непорозуміння.

- Непорозуміння - це книжку впустити, - пирхнув Саймон. - А не накладати чари, що затуманюють розум на дорослих магів. Мені моторошно згадувати власну поведінку. Це було жахливо. Як мені тепер в очі дивитись тим, хто мене бачив?

- Вибачте, - прошепотіла Тіффані.

Вона налякано дивилась на професора. І я вперше бачила на її обличчі розгубленість.

А професор не квапився змінювати своє відношення до витівки.

- Як і навіщо? - учитель схрестив руки на грудях та продовжував свердлити нас поглядом.

- Ми без поганих намірів це все заподіяли, - я не могла дивитися в очі професорові і відвела погляд убік. - Нашою метою було допомогти Вам повернути Алекса.

- З чого такі добрі спонукання? - пирхнув учитель.

На це питання я не могла відповісти.

- Хотілося Вас порадувати, - тихо відповіла Тіффані. - І відновити справедливість.

- Я і так був націлений Вам допомагати, - професор Фрост трохи відійшов. - Але вам  захотілося мене посміховиськом виставити. Зробили з мене песика, що виконував накази.

- Ми не хотіли таких чітких виконань наших слів, просто, треба було простіше все зробити, - здавалося, ще трохи і Тіффані розплачеться. - Вся наша ідея могла зірватися ще в директора. Не можна було тоді покладатися тільки на випадок.

- Отже, ще тоді ти проявила свої особливі здібності? - здається, чоловіка здивувало, як довго він перебував під чарами русалки.

- Коли йшли до директора, - кивнула Тіффані. - Ви й не звернули уваги на те, що я тихо наспівувала мелодію. Я не хотіла цим образити, або зачепити Вас.

- Але в тебе це вийшло, - кивнув він. - І що мені тепер робити? Виключати тебе, або накласти схожі чари та показати, як це виконувати чужі накази.

- Не треба, - прошепотіла блондинка. - Не виключайте. Мені потрібна академія. Робіть, що завгодно. Лише, залиште навчатися тут.

- А ти, Есмі, що вибираєш? - звернувся він до мене.

- Врятувати Алекса, - тихо, але впевнено відповіла я. - Давайте доведемо справу до кінця, а потім вирішимо, що з нами робити. Можете покарати нас, як завгодно. Тільки, не виключайте. Особливо, Тіффані. Вона не хотіла Вам заподіяти шкоди. Я знаю це.

- Краще б знала, що подібні дії є неприпустимими! - сказав Саймон. - Але, раз, вже, якщо так просите, дам вам шанс довести справу до кінця. Але, пам'ятайте, вас покарано. І я ще повернуся до питання про вашому проступок. А зараз нам варто подивитися, що діється на Айризарді.

Я не повірила своїм вухам. Не дивлячись на все, професор вирішив продовжити справу. Мабуть, заклинання Тіффані й справді були зайвими.

- А як ми доберемося на острів? - я з побоюванням підійшла до професора. – Там міст зруйнований.

- Насмілюсь нагадати, я магістр земляної магії, - не без пафосу повідомив професор. - Мені іноді достатньо магії, щоб вирішити деякі проблеми.

- А всередину як проберемося? - я згадала слова Алекса про те, що не так просто туди потрапити. – Там, же, все прокляте.

- Сподіваюся, мій братик зробив свою частину домовленості, - професор Фрост розвернувся та пішов вперед. - Ми про дещо з ним домовилися, чого не озвучили. До цього часу він повинен був все підготувати.

Я, лише, знизала плечима та, моргнувши до Тіффані, пішла назустріч нашому новому випробуванню.

Вийшли ми на узбережжі, коли сонце починало сідати.

Було дуже холодно. Все ж, на вулиці була глибока осінь, а ми були вдягнені не в найтепліші наряди.

Я тупцювала та прискакувала на місці, сподіваючись зігрітися. Тіффані поводилася більш стримано. Але по її блідій шкірі обличчя було ясно, що дівчинці також холодно.

Професор підійшов до крайки води й почав щось нашіптувати.

Від його заклинань камені, пісок та земля почали вибудовуватися на несправному мосту, зміцнюючи його. Я із захопленням спостерігала за такою магією. І не могла відірватися від чарівного видовища.

- Чого заснули? - гукнув нас професор Терранісу. - Я не зможу вічно тримати все це магією. Поспішайте до іншого кінця мосту!

- Так професоре! - я пішла вперед, дивуючись здібностям чоловіки. - А Ви точно втримаєте самі цю конструкцію? Тим не менш, це не пара камінчиків.

- Оце так, я раніше такого не бачила, - Тіффані була вражена не менш за мене, і поспішати йти вперед не збиралася. - Може, є більш безпечний спосіб?

- Наприклад, вилетіти з академії? - прогарчав Саймон. - Негайно припинили сперечатися та пішли вперед! Я знаю, на що здатний. Покваптеся.